Біобезпека (О. В. Шамсутдінов)

Біобезпе́ка, біологі́чна безпе́ка — стан захищеності організмів людей, тварин і рослин від природних або штучних (антропогенних) біологічних ризиків і загроз.

Характеристика

Біобезпека — складник безпеки національної та екологічної.

Комплексне поняття, яке включає компоненти біотехнології (генетики), епідеміології, мікробіології, біомедицини, ветеринарії, фітосанітарії, промисловості харчової, агропромисловості.

Об’єктами біобезпеки є люди, тварини і рослини як живі організми.

До суб’єктів біобезпеки належать:

• міжнародні та регіональні інституції [Європейська асоціація біологічної безпеки (EBSA), Американська асоціація біологічної безпеки (ABSA), Всесвітня організація охорони здоров’я (WHO), Всесвітня організація охорони здоров’я тварин (WOAH), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO), Австралійська група (AG) тощо];
• національні органи влади та управління [уповноважені центральні органи виконавчої влади, спеціалізовані безпекові структури, спеціальні міжвідомчі комісії, органи місцевого самоврядування];
• суб’єкти господарювання і наукові установи [лабораторії та підприємства, що працюють із патогенним матеріалом (див. Патогени)].

Мета біобезпеки — упередити, зменшити або нейтралізувати негативний вплив небезпечних біологічних чинників на життєдіяльність людей, тварин, рослин.

Небезпечні біологічні чинники:

• патогенні мікроорганізми, що належать до вірусів, віроїдів, бактерій (наприклад, рикетсії, хламідії), найпростіших, грибів;
• патогенні білки (пріони);
• токсини;
• шкідливі макроорганізми (гельмінти, кліщі, комахи, бур’яни, чужорідні види організмів);
• генетично модифіковані організми (ГМО) із невстановленим механізмом впливу на екосистеми;
• штучні генетичні конструкції, що викликають патологічний стан: синтезовані молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), рибонуклеїнової кислоти (РНК), білків тощо.

Біологічні загрози

Біологічні ризики і загрози оцінюють за ступенем впливу небезпечних біологічних чинників на життєдіяльність людей, тварин, рослин.

Основні природні біологічні загрози:

• спалахи та епідемії хвороб інфекційних і паразитарних, епізоотії, епіфітотії;
• глобальне поширення нових, повернення старих або повторне виникнення нозологічних форм інфекційних і паразитарних хвороб;
• природне поширення видів інвазійних чужорідних організмів (див. Адвентивний вид).

Основні штучні (антропогенні) біологічні загрози:

• розробка і застосування біологічної зброї, біотероризм;
• порушення правил безпеки і режимних вимог персоналом лабораторій, які досліджують патогенні мікроорганізми з науковою, медичною, санітарно-епідеміологічною, біотехнологічною тощо метою;
• втрати, крадіжки, незаконний обіг патогенних мікроорганізмів;
• неконтрольована генно-інженерна діяльність, втручання у геном людини;
• неконтрольоване вивільнення ГМО у довкілля, використання продуктів харчування та кормів, отриманих на їхній основі;
• неконтрольоване транскордонне перенесення та інтродукція чужорідних видів;
• техногенні аварії та надзвичайні події на об’єктах, які зберігають, утилізують, транспортують патогенний матеріал, а також здійснюють науково-дослідницьку чи виробничу діяльність, пов’язану із небезпечними біологічними чинниками.

Нормативно-правове регулювання

На міжнародному рівні діють правила і нормативи у сфері біобезпеки під час роботи в дослідницьких, діагностичних і виробничих лабораторіях. Серед них Практичне керівництво з біобезпеки в лабораторних умовах і Міжнародний стандарт управління біоризиками (CWA 15793:2008).

Міжнародні правила охорони здоров’я містять норми, спрямовані на запобігання глобальному поширенню хвороб і боротьбу з ними, недопущення інфікування під час догляду за пацієнтами.

Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення (1975; того ж року ратифікована УРСР) запроваджує міжнародні механізми запобігання розробці та обігу бойових патогенів.

Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1993; ратифікована Україною 1994) та ухвалені в її межах протоколи (Нагойський, Картахенський, Нагойсько-Куала-Лумпурський тощо) передбачають заходи, спрямовані на запобігання потенційно шкідливому впливу на біорізноманіття планети з боку живих змінених організмів.

Глобальну систему біобезпеки утворюють національні системи.

Національна система біобезпеки

Відповідає принципам:

• раціональності (відповідність організаційної структури, сили і засобів меті, завданням, законодавству, економічним можливостям, політиці й міжнародним зобов’язанням);
• компетентності (охоплення всіх видів можливих біологічних ризиків і загроз);
• оперативності та гнучкості (постійна готовність до протидії біологічним ризикам і загрозам, наявність високого ступеня управління та швидкого реагування, можливості нарощування маневру силами та засобами адекватного масштабу, забезпечення швидкого й цілеспрямованого подання інформації та команд за вертикальним і горизонтальним напрямками управління);
• превентивності (забезпечення зниження вірогідності реалізації біологічних ризиків і загроз за рахунок комплексу засобів упередження);
• єдності (гарантування скоординованої діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування за програмами та планами щодо забезпечення біологічної безпеки);
• відкритості (доступність для міжнародного співробітництва в питаннях посилення біологічної безпеки);
• наукової обґрунтованості (ухвалення будь-яких рішень щодо біологічної безпеки на основі новітніх наукових досягнень);
• відсутності віддалених негативних наслідків (ухвалення будь-яких рішень з урахуванням віддалених негативних наслідків для людини або інших живих організмів довкілля).

В Україні

Питання, пов’язані з біологічною безпекою, регламентуються Конституцією України, законами України «Про систему громадського здоров’я», «Про захист населення від інфекційних хвороб», «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», Стратегією забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту за принципом «єдине здоров’я» на період до 2025 року, Стратегією біобезпеки та біологічного захисту тощо.

Джерела

• Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України № 1645-III від 06 квітня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 29. Ст. 228. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14
• Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів: Закон України № 1103-V від 31 травня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. 2007. № 35. Ст. 484. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1103-16
• Міжнародні правила охорони здоров’я (2005 р.). 2-ге ви. Київ : Центр імплементації міжнародних медико-санітарних правил в Україні, 2016. 88 с. URL: https://iris.who.int/bitstream/handle/10665/43883/9789663836911-ukr.pdf
• Laboratory Biosafety Manual. 4th ed. Geneva : World Health Organization, 2020. 124 p. URL: https://iris.who.int/bitstream/handle/10665/337956/9789240011311-eng.pdf
• Конституція України: станом на 15 січ. 2021 р. Харків : Право, 2021. 72 с.
• Про систему громадського здоров’я: Закон України № 2573-IX від 06 вересня 2022 р. // Відомості Верховної Ради України. 2023. № 26. Ст. 93. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2573-20
• Конвенція про охорону біологічного різноманіття від 1992 року // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/995_030.
• Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року «Про Стратегію біобезпеки та біологічного захисту»: Указ Президента України № 668/2021 від 17 грудня 2021 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/668/2021#Text
• Про схвалення Стратегії забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту за принципом «єдине здоров’я» на період до 2025 року та затвердження плану заходів щодо її реалізації: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1416-р від 27 листопада 2019 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1416-2019-%D1%80#Text
• Convention on the Prohibition of the Development, Production and Stockpiling of Bacteriological (Biological) and Toxin Weapons and on their Destruction, Opened for Signature at London, Moscow and Washington on 10 April 1972 // International Humanitarian Law Databases. URL: https://ihl-databases.icrc.org/en/ihl-treaties/bwc-1972/article-1?activeTab=
• The International Biorisk Management Standard (CWA 15793:2008) // CEN. URL: www.cen.eu/CENORM/sectors/technicalcommitteesworkshops/workshops/ws31.asp

Література

1. Біологічна безпека України / За заг. ред. М. В. Величка, В. Г. Радченка. Київ : Національна академія СБУ, 2016. 784 с.
2. Новосельська Л. П., Іващенко Т. Г., Гандзюра В. П. та ін. Основи біобезпеки (екологічний складник). Київ : Інститут екологічного управління та збалансованого природокористування, 2017. 180 с.
3. Пилипчук В. Г., Богуцький П. П., Хендель Н. В. Правовий режим біологічної безпеки у системі забезпечення національної безпеки: національний та міжнародно-правовий аспекти // Вісник Національної академії правових наук України. 2023. № 30 (1). С. 109–134.
4. Величко М. В., Коваленко Т. О., Салагор І. М. та ін. Правове забезпечення біологічної безпеки та біологічного захисту в Україні. Чернівці : Друк Арт, 2024. 280 с.

Автор

О. В. Шамсутдінов

Покликання на цю статтю: Шамсутдінов О. В. Біобезпека (О. В. Шамсутдінов) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біобезпека (О. В. Шамсутдінов) (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.12.2024