Біологічний ризик

Біологі́чний ри́зик, біори́зик — співвідношення ймовірності негативного впливу одного або декількох небезпечних біологічних чинників на життєдіяльність організмів людей, тварин, рослин і тяжкості шкоди, що може бути спричинена внаслідок такого впливу.

Характеристика

Імовірність негативного впливу небезпечних біологічних чинників на живі організми визначається ступенем (високим, середнім, низьким) вірогідності виникнення надзвичайної події, пов’язаної з вивільненням, поширенням або втратою небезпечних біологічних чинників.

Тяжкість шкоди, спричиненої негативним впливом небезпечних біологічних чинників на живі організми, визначають прогнозовані:

• характер наслідків (фізичні, економічні, екологічні, політичні, соціальні, воєнні тощо);
• можливість усунення наслідків (зворотні, незворотні);
• час усунення/локалізації наслідків (короткочасні, довготривалі, постійні);
• масштаб наслідків (індивідуальні, групові/об’єктові, регіональні, загальнодержавні, міжнародні);
• розмір втрат (кількість людських жертв; сума майнових збитків);
• інші показники.

При визначенні біологічних ризиків враховують: патогенність небезпечних біологічних чинників; види й особливості робіт/маніпуляцій/процедур із ними та середовища діяльності тощо.

Мікробіологічні лабораторії і виробництва вважають зонами найвищого біоризику. Інфікування осіб у лабораторіях під час роботи із мікроорганізмами відбувається упродовж усього існування мікробіології і є неспростовним підтвердженням професійної небезпеки.

Під лабораторними біоризиками розуміють співвідношення потенційної можливості інфікування або вивільнення/поширення біологічного патогенного (див. Патогени) агента чи інфекційного матеріалу за межі лабораторії з тяжкістю наслідків у вигляді інфікування чи контамінації. Шко́да, заподіяна впливом біологічних патогенних агентів, може відрізнятися за природою і варіюватися від індивідуального інфікування до масового спалаху захворювання із охопленням великих сприйнятливих популяцій.

Найчастіше інфікування відбувається за нещасних випадків та інцидентів, пов’язаних із пролиттям та розбризкуванням інфікованої рідини; порізами і проколами контамінованими голками й іншими гострими предметами; контактами з інфікованими лабораторними тваринами та ектопаразитами; утворенням бактеріального аерозолю під час центрифугування або деструкції клітин тощо.

Оцінка

Будь-який об’єкт (організація), що працює із небезпечними біологічними чинниками, має зобов’язання перед персоналом і громадськістю щодо оцінювання ризиків такої діяльності.

Цілі оцінки біоризиків:

• вибір і запровадження адекватних і ефективних заходів, процедур і технологій контролю біологічних ризиків з метою їхнього зменшення до прийнятного рівня;
• ознайомлення персоналу лабораторії із джерелами і причинами виникнення потенційних біологічних ризиків;
• створення моделі поведінки колективної і сприйняття важливості дотримання правил безпеки;
• підтримка культури ризик-орієнтованої поведінки в лабораторії;
• підготовка лабораторії до безпечного проведення відповідних робіт.

Етапи оцінки

Для об’єктивної оцінки біоризику передусім збирають інформацію про заплановану діяльність; особливості інфраструктури лабораторних приміщень і будівель; перелік і стан устаткування; концентрацію, обсяги і патогенні характеристики задіяних інфекційних матеріалів; компетентність і чутливість персоналу до інфекційного матеріалу; ендемічність біологічного агента серед місцевого населення (див. Ендемічні хвороби); наявність ефективних профілактичних (див. Профілактика в медицині) або терапевтичних заходів; інші чинники, спроможні впливати на роботу об’єкта (правові, культурні, соціально-економічні особливості, сприйняття громадськістю, місцезнаходження і доступність, логістичні труднощі тощо).

На етапі визначення з’ясовують, який саме біоризик існує за наявної обстановки; за яких обставин біологічний агент може вплинути на організм або потрапити у довкілля; визначають ймовірність зараження або вивільнення біологічного агента і тяжкість супутніх наслідків. Сукупність цих чинників визначає початкові ризики та дозволяє ухвалити рішення щодо їхньої прийнятності для проведення запланованої діяльності. Прийнятність ризиків встановлює сама організація, яка працює з інфекційним матеріалом, аби рівень ризиків відповідав її можливостям і ресурсам.

Наступний етап — вироблення ефективної стратегії контролю біоризику. На цьому етапі визначають загальний напрям заходів контролю і зменшення неприйнятних ризиків. Обирають заходи контролю ризику за доведеною ефективністю, доступністю з урахуванням наявних ресурсів і місцевих умов, можливістю мінімізації будь-яких перешкод проведенню і формуванню надійної підтримки виконання. Заходи контролю ризику можуть включати: первинні засоби локалізації; засоби індивідуального захисту; засоби для дезінфекції та пристрої для інактивації біологічного агента; спеціальні стандартні операційні процедури та належні мікробіологічні практики; спеціальне пакування зразків; навчання персоналу тощо.

Черговим етапом є вибір і запровадження запобіжних заходів. Ступінь початкових ризиків впливає на кількість заходів щодо їхнього контролю та зниження залишкових ризиків до прийнятного рівня для продовження робіт у безпечному режимі. Здебільшого обирають заходи контролю, які відповідають національним вимогам і нормативам. Посилені заходи контролю запроваджують для стримування шкідливих чинників, які сприяють ймовірності та/або настанню інфікування та/або вивільнення біологічних агентів. Після обрання, затвердження і фінансування заходів контролю біоризику інформують персонал про їхнє призначення, функції і використання з метою правильного запровадження і належної ефективності цих заходів. Після запровадження — оцінюють залишкові ризики, які порівнюють із визначеними прийнятними ризиками.

Результати оцінки ризику переглядають регулярно або за необхідності. Зокрема за наявності нової інформації про біологічні агенти, зміни в лабораторній діяльності (процедур і практик, персоналу, обладнання, нормативів), у разі запровадження нових заходів контролю ризиків тощо. Цей процес включає огляд превентивних заходів щодо лабораторно-асоційованих інфекцій, інцидентів, нещасних випадків, а також наявної спеціальної та наукової літератури. Це уможливлює покращення процесів і пов’язаних із ними заходів безпеки.

Усі етапи циклічно повторюють через певні проміжки часу, що формує безперервний процес забезпечення належного контролю біологічних ризиків.

Управління

Для мінімізації лабораторних біоризиків Єропейська та Американська асоціації біологічної безпеки (EBSA і ABSA відповідно), Асоціація біологічної безпеки Азійсько-Тихоокеанського регіону (APBSA), Всесвітня організація охорони здоров’я та міжнародне сертифікаційне та класифікаційне товариство «Дет Норске Верітас» (Det Norske Veritas, DNV) розробили Міжнародний стандарт з управління біоризиками (CWA 15793:2008) в рамках Європейського комітету зі стандартизації (CEN). Стандарт установлює вимоги до системи управління, що дозволяють організаціям ефективно виявляти, відстежувати та контролювати біоризики, пов’язані з дослідженням, обробленням, культивуванням, зберіганням, утилізацією тощо біологічних патогенних агентів у лабораторіях.

Джерела

• Про карантин рослин: Закон України № 3348-ХІІ від 30 червня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 34. Ст. 352. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3348-12
• Про об’єкти підвищеної небезпеки: Закон України № 2245-III від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 15. Ст. 73. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2245-14#Text
• Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України № 877-V від 05 квітня 2007 р. // Відомості Верховної Ради України. 2007. № 29. Ст. 389. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-16#Text
• Laboratory Biosafety Manual. 4th ed. Geneva : World Health Organization, 2020. 124 p. URL: https://iris.who.int/bitstream/handle/10665/337956/9789240011311-eng.pdf
• Про ветеринарну медицину: Закон України № 1206-IХ від 04 лютого 2021 р. // Відомості Верховної Ради України. 2023. № 8–9. Ст. 24. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1206-20
• Про затвердження Порядку оцінки рівня небезпеки впливу біологічних агентів на працівників та Єдиного переліку біологічних агентів, які становлять або можуть становити небезпеку для здоров’я людини: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від № 365 22 лютого 2023 р // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0652-23
• The International Biorisk Management Standard (CWA 15793:2008) // CEN. URL: www.cen.eu/CENORM/sectors/technicalcommitteesworkshops/workshops/ws31.asp

Література

1. Краснова М. В. Компенсація шкоди за екологічним законодавством України (теоретико-правові аспекти). Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. 440 с.
2. Стегній Б. Т., Куцан О. Т., Герілович А. П. та ін. Біобезпека та біозахист: світовий досвід, проблеми в Україні та шляхи їх вирішення // Ветеринарна медицина. 2010. № 94. С. 5–12.
3. Маркович І. Г., Гриневич О. Й., Маркович І. Ф. Аналіз загроз та оцінка ризиків, пов’язаних із використанням біологічних агентів // Український медичний часопис. 2012. № 2 (88). С. 41–45.
4. Голубнича В. М., Погорєлов М. В., Корнієнко В. В. Біобезпека та біозахист у біологічних лабораторіях 1-го та 2-го рівнів біобезпеки. Суми : Сумський державний університет, 2016. 123 с.

Автор

О. В. Шамсутдінов

Покликання на цю статтю: Шамсутдінов О. В. Біологічний ризик // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біологічний ризик (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.02.2025