Буковинські говірки
Букови́нські говірки́ — старожитнє діалектне формування, що є частиною південно-західного наріччя української мови. Разом із покутськими говірками за низкою спільних фонетико-граматичних ознак об’єднані у так званий надпрутський говір. Входить до групи галицько-буковинських говорів.
Зміст
Межі поширення
Поширені на території Північної Буковини в межах сучасної Чернівецької області, за винятком колишніх Путильського та Вижницького районів (після 2021 — Вижницький район) та східної частини Дністровського району (колишній Сокирянський район). На заході межує з гуцульським говором, на півночі й північному заході — із наддністрянським говором, на півночі й північному сході — із подільським говором, на півдні — з діалектами румунської мови. Мають продовження на прикордонні Румунії. Природні лінії розподілу проходять по річках Дністер, Прут, Серет.
Історична довідка
Вивчення буковинських говірок почалося з кінця 19 ст. Першими збирачами діалектного матеріалу були викладачі Чернівецького університету (тепер Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) Г. Онишкевич (1847; тепер Україна — 1883; тепер Австрія), О. Калужняцький, С. Смаль-Стоцький. Одна з перших наукових розвідок про буковинські говірки — праця І. Верхратського «Дещо до говору буковинсько-руського» (1908). Лексикографічними студіями (див. Лексикографія) займався Ю. Федькович.
1957 колектив викладачів Чернівецького державного університету упорядкував програму-питальник для збирання матеріалів до обласного словника буковинських говорів. У цьому самому році вийшли друком Наукові записки «Питання історії і діалектології східно-слов’янських мов» із результатами перших досліджень.
1971–1979 опубліковано шість випусків «Матеріалів до словника буковинських говірок», 2005 — «Словник буковинських говірок», 2006 — «Буковинські говірки. Хрестоматія діалектних текстів». Буковинські говірки досліджували К. Кисілевський, К. Лук’янюк (1934–2015), В. Прокопенко (1920–2006), К. Герман (1928–2011), Н. Гуйванюк (1949–2013), Н. Бабич (1943–2021), Н. Руснак (1959; усі — тепер Україна) та ін.
Характеристика
Класифікація
За низкою спільних ознак К. Герман виокремив власне буковинські говірки або надпрутські, буковинські говірки з рисами гуцульських, буковинські говірки з рисами наддністрянських, буковинські говірки з рисами подільських говірок.
Особливості
Фонетичні риси:
- перезвук -ьа˃-ье, -ьи, і в різних позиціях (бл’е́ха, бан’е́к, пр’е́диво, йагн’е́, сон’ішник, зб’і́ж’и, пйе́ниĭ, св’е́то);
- диспалаталізація [с], [ц] (хло́пиц, окра́йец, ву́лица, пшени́ца), зокрема в прикметникових суфіксах - ськ- (-зьк-, -цьк-) (батʼкʼі́ўский, сторо́нский);
- палаталізовані шиплячі приголосні (саж’е́ти, моч’е́ти, на́ч’інка, в’іч’е́р’а);
- м’які задньоязикові приголосні (сук’е́нка, сволок’е́);
- палаталізація [р] (молота́р’ка, пап’і́р’, в’іўча́р’, цве́нтар’);
- епентеза [н] (мн’е́со, земн’а́, мн’а ‘імʼя’, па́мн’атʼ);
- зміна [т’] → [к’] (к’і́тка ‘тітка’, вішикʼе́ ‘вишиття’, к’і́сто ‘тісто’, ск’іна́ ‘стіна’);
- зміна [д’] → [ґ’] (ниґ’і́л’а, ґ’і́ўчина, ґ’ід);
- протеза [в] (вака́ц’ійа ‘акація’, во́ко ‘око’);
- відсутність епентетичного [л] в особових дієслівних формах (ди́ўйуси ‘дивлюся’, ро́бйу ‘роблю’, лʼу́бйу ‘люблю’) тощо.
Морфологічні риси:
- хитання в роді іменників (кл’а́са ‘клас’, ра́д’ійа ‘радіо’, олі́й ‘олія’, та́рілʼ ‘тарілка’);
- відсутність подовження в іменниках середнього роду (ткан’а́, макови́н’а, нас’і́н’е);
- залишки двоїни іменників жіночого роду (дв’і д’і́ўчин’і, дв’і коз’і́, оби́дв’і ноз’і́) та ін.
У системі словозміни іменників:
- послідовне використання закінчення - ови, - еви для творення форм давального відмінка однини (полко́ўникови, та́тови, ма́ǐстрови);
- наявність флексії - и у формі родового відмінка, давального та місцевого відмінків I, II, III відмін (на квати́ри, ў калиндари́, на вогни́, на по́ли, о́бласти, гра́ни);
- закінчення - ов, - ев (- ив) в орудному відмінку однини іменників, прикметників та займенників жіночого роду (голово́ў, ба́боў, молодо́ў, тако́ў, пшени́цеў, ву́лицеў).
У системі словозміни прикметників:
- змішування твердої і м’якої групи прикметників (си́ний, -а, -е, горíшний, -а, -е, послі́дний, -а, -е);
- утворення вищого ступеня порівняння прикметників і прислівників із суфіксами -ішч, -іш’-, -ч- (файн’і́шчий, ме́нче), а також за допомогою частки май (май рі́дний, май стáрший, май бі́лʼше).
Для діалектних дієслів властиве:
- вживання префікса ві- на противагу літературному ви- (ві́копати, ві́рости, вішива́ти);
- форми інфінітива на - чи (печи́, б’і́чи);
- відсутність чергувань при дієвідмінюванні (хóд’у, нóс’у, си́жу);
- у 3-й особі однини та множини дієслів II дієвідміни можливі форми з опущеним кінцевим -т (хóде, ви́де);
- вживання паралельних форм майбутнього часу дієслів (бу́демо роби́ти — мéмо роби́ти, бýдеш ви́діти — меш ви́діти);
- наявність давніх форм минулого часу (бойа́лимси, дочика́ламси, ходи́лисмо) та форм давноминулого часу;
- оформлення дієслів зворотніх за допомогою частки -ся в різних її фонетичних варіантах (с’а, са, си), що може бути як у постпозиції, так і в препозиції.
Основу лексичної системи буковинських говірок становлять елементи, що більшою чи меншою мірою властиві для всього південно-західного обширу: ґáзда, ґазди́нʼа ‘господар, господиня’, кугýт ‘півень’, під ‘горище’, рíш’ч’е ‘хмиз’, барабýл’а ‘картопля’, вéремн’е ‘гарна погода’, ґрунт ‘садиба’, карни́к ‘приміщення для свиней’, обца́с ‘каблук’, ла́годити ‘готувати’, рихтува́ти ‘ремонтувати’. Закономірно менше локалізмів, власне буковинських лексем: не́нʼо ‘тато’, порéкло ‘прізвисько’, обе́рок ‘чоловіче пальто’, ві́верица ‘білка’, коўтáч’ ‘дятел’, полови́к ‘яструб’, кокове́вка ‘сова’, трипе́та ‘осика’, кола́н ‘прикраса нареченої’, приту́ла ‘стодола’, плʼавдува́ти ‘йти на користь’.
Унаслідок іншомовних впливів у буковинських говірках поширена значна частина запозичень, зокрема румунізмів: дзéстра ‘придане’, клáка ‘толока’, матýша ‘тітка або будь-яка старша жінка’, лілійа́к ‘бузок’, лелі́ца ‘старша сестра’, непо́та ‘онука або племінниця’, кумна́т ‘брат дружини, родич’, флике́ў ‘хлопець’; германізмів: ці́мерман ‘тесляр’, шу́стер ‘швець’, шна́йдер ‘кравець’, фе́шторʼ ‘лісник’, оберлі́хт ‘кватирка’; полонізмів: кобі́та ‘гарна жінка’, філʼва́рок ‘маєток з будівлями’, фризу́ра ‘зачіска’, о́ґрод ‘парк, сад’, форна́л’ ‘конюх’, ґура́лʼнʼа ‘горілчаний завод’.
Джерела
- Герман К. Ф. Атлас українських говірок Північної Буковини : у 2 т. Чернівці : Прут, 1995–1998.
- Словник буковинських говірок / Ред.: Н. В. Гуйванюк, К. М. Лук’янюк. Чернівці : Рута, 2005. 688 с.
- Буковинські говірки / Уклад.: Н. Руснак, Н. Гуйванюк, В. Бузинська. Чернівці : Рута, 2006. 384 с.
- Говірки Буковини / Уклад.: Н. В. Гуйванюк, Н. О. Руснак. Чернівці : Чернівецький національний університет, 2011. 140 с.
- Фразеологізми та паремії Чернівеччини: матеріали до словника / Уклад.: Г. Кузь, Н. Руснак, М. Скаб та ін. Чернівці : Чернівецький національний університет, 2017. 340 с.
Література
- Кисілевський К. Надпрутський говір // Записки наукового товариства ім. Шевченка. 1954. Т. 25. Кн. 2. С. 9–52.
- Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології української мови. Київ : Радянська школа, 1955. 314 с.
- Герман К. Ф. Українські говірки Північної Буковини в історичному та лінгвогеографічному аспекті: Фонетика, фонологія. Чернівці : Рута, 1995. 390 с.
- Закревська Я. В. Покутсько-буковинський говір. Українська мова. Київ : «Українська енцтклопедія» ім. М. П. Бажана, 2000. С. 464–465.
- Руснак Н.О. Лінгвокогнітивні та прагматичні виміри діалектних текстів буковинських говірок. Чернівці : Чернівецький національний університет, 2009. 448 с.
- Колєснік Л. Я. Варіювання номінацій людини в українських покутсько-буковинських говірках. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2018. 640 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Колєснік Л. Я. Буковинські говірки // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Буковинські говірки (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.08.2026
