Бронежилет

Бронежиле́т (від броня та жилет) — засіб індивідуального броньового захисту тулуба та життєво важливих органів людини від вогнепальної зброї, холодної зброї чи механічних засобів ураження (уламкових часток вибухових предметів) у вигляді жилета (нагрудний і наспинний елементи, без рукавів).

Історична довідка

У військовій справі засоби індивідуального захисту використовували з глибокої давнини — спочатку у вигляді шкіряних, дощатих, потім металевих щитів, які згодом перетворились на металевий обладунок (броню) воїна (кольчуга, панцир, бахтерець, лати) та інші деталі одягу (нагрудник, поручі, поножі тощо). Обладунок воїна виготовляли з металевих пластин, нашитих поверх щільної тканини або шкіри, дрібних кілець (кільчаста сорочка, кольчуга) і ланцюгів, які носили поверх одягу. Метал (залізо або сталь) використовували і для захисту бойових коней, слонів і колісниць.

Із появою потужної вогнепальної зброї на початку 18 ст. обладунок у спорядженні військовому втратив своє первісне призначення.

Від середини 19 ст. розпочалось використання броні промислового виробництва для захисту військової техніки, однак жодних засобів індивідуального захисту на той час не застосовували.

Уперше бронежилет був використаний у ході Першої світової війни бійцями німецьких штурмових підрозділів (кірасоподібний сталевий нагрудник, який захищав груди, живіт і шию піхотинця від куль та уламків), а згодом артилеристами. Під час Другої світової війни бронежилети набули поширення в радянських групах армійського спецназу (штурмових, інженерно-саперних бригадах), в авіації Великої Британії та США для захисту екіпажів літаків і гелікоптерів. Справжньою революцією у цій справі став винахід у 1965 хімічною компанією «Дюпон де Немур» (англ. «DuPont de Nemours»; США) «кевлару» і спеціальної кераміки. Від середини 1960-х для вдосконалення бронеелементів почали використовувати комбіновану броню поєднанням шарів різних за складом і властивостями матеріалів (сталь, сплави легкі, пластичні маси, композитні матеріали, кераміка тощо).

Характеристика

Бронежилет входить до комплекту індивідуального екіпірування військовослужбовця. Виготовляють його із броньових матеріалів та їхніх комбінацій; основу — переважно з багатошарових поліамідних тканин типу «кевлар» і надвисокомолекулярного поліетилену. Додатковими елементами є бронесплави зі сталі, високоміцні легкі сплави з алюмінію, титану тощо. Завдяки цьому суттєво зменшується вага бронежилета за умови збереження його високої кулестійкості.

Основною характеристикою бронежилета є класність, тобто ступінь його захисних властивостей. В Україні класність визначають Державні стандарти України (ДСТУ). Відповідно до чинного стандарту ДСТУ 8782:2018 «Засоби індивідуального захисту. Бронежилети. Класифікація. Загальні технічні умови» бронежилети поділяють на дев’ять класів (1, 1-А, 2, 2-А, 3, 4, 5, 6 і спеціальний). За конструктивним виконанням — на три типи: А — м’які (гнучкі) бронежилети із захисною структурою на основі спеціальних тканин; Б — напівжорсткі бронежилети диференційного класу захисту із базовою захисною структурою на основі спеціальних тканин і додатковими жорсткими захисними елементами; В — жорсткі (або напівжорсткі) бронежилети із захисною структурою на основі жорстких захисних і амортизуючих елементів.

Класифікація бронежилетів в Україні має багато спільного із класифікаціями держав Організації Північноатлантичного договору [наприклад, стандартами, розробленими у США Національним інститутом юстиції, НІЮ (National Institute of Justice, NIJ) — NIJ 0101.06; Відділом наукових розробок, ВНР (англ. Home Office Scientific Development Branch, HOSDB) Міністерства внутрішніх справ Великої Британії — HOSDB Body armour standart (стандарт бронежилета ВНР); у Німеччині — Технічні рекомендації щодо балістичних захисних жилетів (нім. Technische Richtlinie Ballistische Schutzwesten)], однак адаптована до національних умов, тобто враховує особливості тих боєприпасів, які можуть бути застосовані в Україні.

Бронежилети різних типів і класів захисту використовують в арміях, правоохоронних органах і службах охорони майже всіх країн світу, а також цивільні особи — для персонального захисту.

Використання в Україні

Бронежилети сучасного типу в Україні почали виготовляти на початку 2000-х. Їх активно застосовували підрозділи Збройних сил України (ЗСУ), залучені до міжнародних місій з підтримки миру і безпеки. У 2002 на озброєння ЗСУ надійшов основний бронежилет «Корсар М3» та його модифікації (4 й клас захисту) вітчизняного виробництва (Науково-виробниче підприємство «Темп-3000»).

Від початку російсько-української війни в ході антитерористичної операції на Сході України, операції Об’єднаних сил виникла потреба невідкладного забезпечення особового складу ЗСУ та інших військових формувань значною кількістю бронежилетів високого рівня захисту. Від початку широкомасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну забезпечення надходило від міжнародних партнерів, іноземної гуманітарної допомоги і волонтерів. Із часом Міністерство оборони України наростило зусилля із постачання силам безпеки й оборони України бронежилетів закордонного та вітчизняного виробництва.

Дозвіл на застосування бронежилетів у ЗСУ надають Міністерство оборони України і Генеральний штаб Збройних Сил України.

Джерело

Засоби індивідуального захисту. Бронежилети. Класифікація. Загальні технічні умови : ДСТУ 8782:2018. [Чинний від 2019-01-01]. Київ : Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості, 2018. 31 с. URL : online.budstandart.com
Висковатов А. В. Историческое описание одежды и вооружения российских войск, с рисунками, составленное по высочайшему повелению. Ч. 1–19. 2-е изд. Санкт-Петербург : В. С. Балашев и Ко, 1899–1902. Ч. 1 (Древние времена до 1700 г.). 1899. 154 с.; Ч. 2 (1700–1740 гг.). 1899. 162 с.; Ч. 3 (1740–1762 гг.). 1899. 154 с.

Література

Kwaśniewicz W. 1000 słów o broni białej i uzbrojeniu ochronnym. Warszawa : Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1981. 232 s.
Окшотт Э. Оружие и воинские доспехи Европы. С древнейших времен до конца Средневековья / Пер. с англ. М. К. Якушиной. Москва : Центрполиграф, 2009. 704 с. (Хроники военных сражений).
Мелькін В. В. Засоби індивідуального бронезахисту : історія та сучасність : іст. нарис. Київ : ТОВ «Інтерсервіс», 2018. 140 с.
Коцюбинський В. Д. та ін. Засоби індивідуального захисту: сучасний стан та перспективи розвитку : монографія / За ред. С. П. Степанова. Київ : Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського, 2021. 264 с.
Харченко Є. В., Бабенко С. В. Матеріалознавчі аспекти підвищення балістичної стійкості елементів бронезахисту // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України. 2022. № 1 (46). С. 102–110.
Чепков І. Б. та ін. Озброєння та військова техніка загальновійськових підрозділів. Київ : Вид. дім «АртЕк», 2022. 412 с.
Гребеник А. С., Глуховська С. В., Кузнецов О. В. Аналіз сучасних тенденцій розвитку засобів індивідуального бронезахисту військовослужбовців // Озброєння та військова техніка. 2023. № 2 (38). С. 45–54.

Автори ВУЕ

В. В. Мелькін, І. С. Печенюк

Покликання на цю статтю: Мелькін В. В., Печенюк І. С. Бронежилет // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бронежилет (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.03.2026