Брауде, Семен Якович

Бра́уде, Семе́н Я́кович (28.01.1911, м. Полтава, тепер Україна — 29.06.2003, м. Харків, Україна) — радіофізик і радіоастроном, член-кореспондент (1958) і академік АН УРСР (1969; тепер НАН України), заслужений діяч науки і техніки України (1991).

Брауде, Семен Якович
Народження	28.01.1911
Місце народження	Полтава
Смерть	29.06.2003
Місце смерті	Харків
Alma mater	Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Напрями діяльності	радіофізика, радіоастрономія, електроніка надвисокочастотних коливань

Життєпис

Народився в сім’ї банківського службовця та зубної лікарки. 1925 закінчив трудову семирічну школу; 1927 — Полтавську індустріально-технічну професійну школу [тепер Полтавський політехнічний коледж Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (НТУ ХПІ)] із кваліфікацією електромонтер. Від 1928 навчався на фізико-математичному факультеті Харківського інституту народної освіти (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), після закінчення якого 1932 майже десятиліття викладав, здобув звання доцента.

1933–1955 працював у м. Харкові в Українському фізико-технічному інституті (УФТІ; тепер Харківський фізико-технічний інститут, ХФТІ) — першому в Україні науково-дослідному закладі фізичного напряму. Саме в УФТІ науковий керівник Брауде професор А. Слуцкін започаткував радіофізику дециметрових хвиль і розробку потужних магнетронів, а пізніше — імпульсних радіолокаторів, здатних визначати три координати повітряних цілей.

1937 захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук (присвячену генерації потужних коливань у дециметровому діапазоні радіохвиль).

Під час Другої світової війни з відділом, що займався радіофізикою, 1941 був евакуйований в Узбекистан у м. Бухару [решта УФТІ (від 1939 Фізико-технічний інститут АН УРСР, ФТІ) — в м. Алмати (Казахстан].

1942 працював в Інституті зв’язку Червоної Армії.

1943–1944 — професор Ленінградського інституту інженерів зв’язку залізничного транспорту (тоді в евакуації в Алмати; тепер Петербурзький державний університет шляхів сполучення).

1943 захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук (без рукопису, за сукупністю публікацій), в якій обґрунтував теорію об’ємного заряду в магнетронах.

Від 1945 — завідувач лабораторії № 2 відділу електромагнітних коливань УФТІ.

За участі Брауде при АН УРСР (тепер Національна академія наук України) створено Інститут радіофізики та електроніки (ІРЕ, 1955; тепер Інститут радіофізики та електроніки імені О. Я. Усикова НАН України) та Радіоастрономічний інститут (1985; тепер Радіоастрономічний інститут НАН України). 1955–1980 — заступник директора, 1980–1985 — завідувач відділу Інституту радіофізики і електроніки. 1985–1987 — заступник директора, від 1987 — радник дирекції Радіоастрономічного інституту.

1958 обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР за спеціальністю «Радіофізика і електроніка», 1969 — академіком за спеціальністю «Радіоастрономія».

Викладацька діяльність

1930–1933 — асистент кафедри фізики Харківського механіко-машинобудівного інституту (тепер у складі НТУ ХПІ).

1932–1938 та 1939–1941 — доцент кафедри технічної фізики Харківського державного університету імені О. М. Горького (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна).

1938–1939 — доцент Харківського поліграфічного інституту (тепер Харківський національний університет радіоелектроніки).

1943–1944 — професор кафедри математики Ленінградського електротехнічного інституту інженерів сигналізації і зв’язку (в евакуації в м. Алмати; тепер Петербурзький державний університет шляхів сполучення).

1944–1945 — завідувач кафедри фізики Харківського інженерно-будівельного інституту Наркомату будівельної промисловості (тепер у складі Харківського національного університету міського господарства імені О. М. Бекетова).

1945 — професор, завідувач кафедри радіоприймальних-передавальних пристроїв Харківського електротехнічного інституту (тепер у складі НТУ ХПІ) за сумісництвом; 1949 — завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки.

1950–1956 — завідувач кафедри основ радіотехніки НТУ ХПІ за сумісництвом.

За час викладацької діяльності розробив низку загальних курсів із математики та фізики, спеціальні курси з фізики рентгенівських променів, радіоастрономії, теорії коливань, лінійної та нелінійної радіотехніки, передавачів.

Наукова діяльність

Наукові дослідження з електроніки надвисокочастотних коливань, поширення радіохвиль, радіоастрономії.

Розробив теорію об’ємного заряду в магнетронах, розв’язав нелінійні диференціальні рівняння для двопотокової моделі.

Проводив експериментальні й теоретичні дослідження для розробки потужних генераторів випромінювання в деци- та сантиметровому діапазонах частот.

Брав участь у розробці та випробуваннях надвисокочастотного радіолокатора (функціонував на довжині хвилі 64 см). Такий радіолокатор (сконструйований 1938 у м. Харкові) давав змогу визначити усі три координати об’єкта — азимут, похилу дальність до нього та висоту польоту; проходив випробування у системі протиповітряної оборони під час Другої світової війни.

Після закінчення війни на Військово-морському флоті проводив експерименти з поширення радіохвиль над поверхнею штормового моря, що спричинило зародження нового наукового напряму радіофізики — радіоокеанографії. Доведено можливість дистанційного (за сотні кілометрів) визначення стану водної поверхні, передбачення наближення штормів, розв’язано найважливіші проблеми морської навігації та зв’язку. Проводив дослідження розсіяння надвисокочастотних радіохвиль на неоднорідностях тропосфери, що допомогло зрозуміти поширення радіосигналу в реальному середовищі.

Від 1956 проводив дослідження з радіоастрономії. У Чугуївському районі на Харківщині заснував радіоастрономічну обсерваторію, де очолюваний ним колектив створив низку високоефективних широкосмугових декаметрових телескопів. Найбільший із них — УТР-2 (велика антена, площа якої приблизно 150 000 м²) був запущений 1971 в районі с. Гракове поблизу Харкова і досі залишається найчутливішим радіотелескопом декаметрового діапазону у світі.

У середині 1970 х очолив роботу зі створення системи інтерферометрів декаметрового діапазону — Український радіоінтерферометр Академії наук (скорочено УРАН). Систему УРАН ввели в дію на початку 1990-х. Вона охоплює п’ять радіотелескопів, розміщених на території України. Згаданий УТР 2 є базовою антеною. Чотири інших радіотелескопи [розміщені в м. Змієві (Харківська область), поблизу м. Полтави, поблизу м. Шацька (Волинська область) та неподалік м. Одеси] утворюють із ним чотири радіоінтерферометри. Це дає змогу спостерігати космічні джерела з найвищою для цього діапазону роздільною здатністю — до однієї кутової секунди.

Радіоастрономічні інструменти, сконструйовані Брауде, його колегами й учнями, уможливили дослідження радіовипромінювання Сонця, пульсарів, космічного фону, вимірювання протяжних радіоджерел тощо. Учений із колегами склали перший у світі каталог космічних радіоджерел та їхніх спектрів у декаметровому діапазоні (понад 4000 об’єктів).

Створив харківську наукову школу декаметрової радіоастрономії. Автор понад 300 наукових праць. Серед учнів Брауде член-кореспондент НАН України А. Мень і академік НАН України О. Коноваленко, 9 лауреатів Державних премій СРСР та України, понад 30 кандидатів, 7 докторів наук.

Нагороди та визнання

Лауреат Державної (Сталінської) премії СРСР в галузі науки і техніки (1952).

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1991, 1997).

Почесна відзнака Президента України (1995).

Золота медаль ім. О. С. Попова (1983).

Ордени Трудового Червоного Прапора (1954, 1971, 1981).

Кавалер ордена «За заслуги» (1998, 2001).

Медаль Євразійського астрономічного товариства (1997).

Лауреат Премії імені Є. П. Федорова за цикл робіт «Каталог радіоджерел північного неба в діапазоні декаметрових хвиль» (2006).

На честь вченого названо астероїд 18119 Брауде (2000), кратер ударного типу «Braude» на зворотному боці Місяця поблизу його південного полюса (2009).

2005 на вшанування пам’яті вченого ім’я академіка С. Брауде присвоєно Радіоастрономічній обсерваторії УТР 2 Радіоастрономічного інституту НАН України.

Президія НАН України 2007 заснувала премію імені С. Я. Брауде «За видатні роботи в галузі радіофізики і радіоастрономії».

Пам’ятна дошка академіку Брауде розміщена на будівлі Радіоастрономічного інституту НАН України (м. Харків, вул. Мистецтв, 4).

За ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно з Постановою Верховної Ради України «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» 110-ліття академіка Брауде відзначалося на державному рівні. В Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського була організована виставка з документів особового фонду № 365 «Брауде Семен Якович (28.01.1911 — 30.06.2003) — академік НАН України за спеціальністю “Радіоастрономія” (1969)». 2024 у м. Полтаві провулок Белінського перейменовано на провулок Академіка Брауде.

Додатково

Батько Семена Брауде у 1930-ті працював в УФТІ головним бухгалтером.

У документальному фільмі «Декаметри Брауде» вчений розповідає, що коли став доктором наук, хотів працювати самостійно. Про бажання створити колектив і вести свої наукові напрями він повідомив керівнику - професору А. Слуцкіну, якому це не сподобалося. Слуцкін запитав, чим саме хотів би зайнятися Брауде, на що той назвав одну тему. Професор відреагував: «Цим буду займатися я…». На другу і третю пропозиції тем від Брауде Слуцкін повторив те саме. Брауде це набридло, і він запитав: «Чим ви не будете займатися?» — «Поширенням радіохвиль», — відповів Слуцкін. На що Брауде сказав: «Тоді цим буду займатися я…».

В ІРЕ поширена легенда, що після смерті А. Слуцкіна (1950), а потім Сталіна і Берії (1953), у 1955 Усиков і Брауде поїхали у Москву до щойно створеного Мінсередмашу, щоб отримати добро на відокремлення ІРЕ від ХФТІ. На питання до Брауде, чому він, єдиний доктор технічних наук з відділу Слуцкіна, не став директором новоствореного ІРЕ, Семен Якович відповів: «Я маю два недоліки, і обидва фундаментальні –– я єврей і я не член компартії».

24.02.2022, у перший день російського повномасштабного вторгнення, погляд радіотелескопа УТР-2 був спрямованим на Юпітер, працюючи спільно з місією NASA Juno (НАСА «Юнона»). Вже наступного дня дослідницька станція була окупована російськими військами, а протягом місяця її перетворили на військову базу. Близько 80 % території, на якій розташований УТР-2, досі замінована. Комп’ютери та решту цінного обладнання, яке можна було винести, загарбники вкрали. УТР-2 постраждав також від обстрілів, які пошкодили частину антен, залишили головну будівлю дослідницької станції без вікон і частини даху. Із 275 антен телескопа ГУРТ (Гігантський український радіотелескоп, створений на базі УТР-2) не пошкодженими внаслідок обстрілів та тимчасової окупації залишились до півсотні. Ангар на території станції, який за мирних часів використовували для зберігання обладнання, зруйнований через вибух боєприпасів, які там зберігали російські окупанти.

Праці

Радіоастрономія. Київ : Знання, 1965. 48 с.
Радиотелескоп декаметрового диапазона волн УТР-2 и задачи декаметровой радиоастрономии // Успехи физических наук. 1973. Т. 109. Вып. 4. С. 769–771 (співавт.).
Методы радиолокационных исследований морского волнения (радиоокеанография) // Успехи физических наук. 1975. Т. 116. № 4. С. 741–743 (співавт.).
Радиоволны рассказывают о Вселенной. Киев : Наукова думка, 1981. 238 с. (співавт.).
Decametric Survey of Discrete Sources in the Northern Sky. IX. Source Catalogue in the Declination Range 52° to 60° // Astrophysics and Space Science. 1985. Vol. 111. № 1. P. 1–22 (співавт.).
Декаметровая радиоастрономия : сб. науч. тр. / АН УССР, Радиоастрон. ин-т ; под ред. С. Я. Брауде. Харьков : РИ АН УССР, 1990. 200 с.
Радиоволны рассказывают о Вселенной. Киев : Академпериодика, 2005. 279 с.
Избранные труды / НАН Украины, Радиоастрон. ин-т ; [редкол. : Л. М. Литвиненко (отв. ред.) и др.]. Киев : Академпериодика, 2011. 535 с.

Література

90-річчя академіка НАН України С. Я. Брауде // Вісник Національної академії наук України. 2001. № 1. С. 59–60.
Костенко А. А., Носич А. И., Ранюк Ю. Н. Предистория Института радиофизики и электроники НАН Украины // Наука та наукознавство. 2005. № 4. С. 102–135.
Nosich A. I., Kostenko A. A. In the Labor People’s Name : Development of 60-kW Magnetrons in the Artificial Famine Plagued Ukraine in the Early 1930’s // 2010 International Conference on the Origins and Evolution of the Cavity Magnetron (CAVMAG) (Bournemouth, UK, 19–20 April 2010). Institute of Electrical and Electronics Engineers, 2010. P. 82–88.
Смирнов В. Семен Якович Брауде. Першовідкривач таємниць Всесвіту // Полтава історична. Січень 2011. URL : http://poltavahistory.inf.ua/mans2_7u.html
Полтавець, на честь якого назвали кратер на Місяці : До 110-річчя уродженця Полтави, засновника вітчизняної радіоокеанографії та радіоастрономії Семена Брауде // Полтавщина : Інтернет-видання. 28.01.2021. URL : https://poltava.to/project/6671/
Коноваленко О., Ульянов О. Академік Семен Брауде : радіофізик і радіоастроном // Світогляд. 2021. № 1. С. 42–46.
Засновнику декаметрової радіоастрономії в Україні Семену Яковичу Брауде — 110 років // Радіофізика та радіоастрономія. 2021. Т. 26. № 1. С. 5–8.
Брауде Семен Якович (28.01.1911–29.06.2003). Національна академія наук України. 2023. URL : https://old.nas.gov.ua/UA/PersonalSite/Pages/Biography.aspx?PersonID=0000001349
Радевич І. Наука не поза політикою. Як унікальний український радіотелескоп рятують від російських обстрілів // Nauka.ua. 2024. 21 лютого. URL : https://nauka.ua/article/nauka-ne-poza-politikoyu-yak-unikalnij-ukrayinskij-radioteleskop-ryatuyut-vid-rosijskih-obstriliv

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Брауде, Семен Якович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Брауде, Семен Якович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.02.2026

[Категорія:]]