Братко-Кутинський, Олексій Андрійович
Братко́-Кути́нський, Олексі́й Андрі́йович (26.11.1926, м. Київ, тепер Україна ― 08.06.1993, там само) — філософ, психолог, письменник, науковий та громадський діяч. Учасник руху шістдесятництва.
|
Братко-Кутинський, Олексій Андрійович | |
|---|---|
| Народження | 26.11.1926 |
| Місце народження | Київ |
| Смерть | 08.06.1993 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Напрями діяльності | Психологічні науки |
Життєпис
Батько ― Братко Андрій Максимович (інженер), мати ― Кутинська Віра Іванівна (художник, аніматор, представниця бойчукізму). 1955 закінчив філософський факультет Київського університету ім. Т. Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка).
Працював в одній із районних газет Київської області, 1957–1958 ― на телестудії, 1958–1960 ― редактором в «Українській радянській енциклопедії».
1960–1964 навчався в аспірантурі Київського університету ім. Т. Шевченка.
Від 1964 працював в Інституті психології Міністерства освіти УРСР (тепер Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України).
1967 захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. Фахівець у галузі проблем моделювання психіки, історії української державної та національної символіки.
У період роботи в Інституті психології познайомився з Є. Сверстюком, В. Андрієвською (1938–2020; Україна) та ін. Долучився до руху шістдесятництва. Листувався з Є. Сверстюком під час його ув’язнення, підтримував дружні стосунки з його родиною.
Один із підписантів «Листа 139-ти» (1968) до Л. Брежнєва, О. Косигіна та М. Підгорного на знак протесту проти арештів інтелігенції та з вимогою припинити протизаконні політичні судові процеси. У часи репресій проти української інтелігенції перебував під наглядом Комітету державної безпеки.
1972 Братка-Кутинського звільнили з роботи (зокрема за відмову свідчити проти Є. Сверстюка). Мав проблеми з працевлаштуванням, був безробітним, працював не за фахом: 1973–1974 в Інституті інформації АН УРСР (тепер Реєстрації інформації проблем інститут НАН України); 1975–1980 ― НДІ Механічної обробки деревини Міністерства лісової і деревообробної промисловості УРСР (тепер Український державний науково-дослідний інститут «Ресурс»), Центрі науково-технічної інформації при цьому самому міністерстві.
Наукова діяльність
Автор численних статей, оповідань та кількох монографій.
Як науковий співробітник Інституту психології Міністерства освіти УРСР досліджував проблеми інтелекту; вивчав методи моделювання психічних процесів. Аналізував основні поняття, що відображують зв’язок психічних та інформаційних явищ [[дійсність|дійсності[[, розширюють можливості використання положень інформації теорії в дослідженні психіки.
Після звільнення з Інституту психології (1972) продовжив теоретичне та практичне дослідження психіки на основі суб’єктивного підходу. Запропонував схему вивчення людської діяльності; осмислення психіки як системи, що визначає поведінку і розвиток людини, розкриває функцію та структуру психіки. Окреслив шляхи аналізу зв’язків психіки з психічними проявами Всесвіту крізь призму найвідоміших релігій і філософських учень світу.
Останні роки життя присвятив поясненню феномену українського етносу та вивченню генези української державної й національної символіки в контексті історичного та культурного розвитку народу, тісного зв’язку з його духовністю, прагненням єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань, забезпечення інтересів національних. Виокремив два основні принципи постання українського етносу в просторі й часі: триєдність космотворчої сили та циклічний характер її прояву. Доводив унікальність розташування України, її місце в космосі. Осмислив традиційну тисячолітню українську символіку. Ключем до розуміння української державної символіки вважав символ тризуб. Теоретичні засади розуміння українського етносу знайшли своє відображення в монографії «Феномен України» (вийшла друком 2008, після смерті автора).
Додатково
Дядько ― Кутинський Михайло Іванович ― культуролог, дослідник поховань відомих українців, письменник, багаторічний політв’язень сталінських таборів, підготував до видання енциклопедію «Некрополь України: Довідник про місця поховання або смерті історичних і культурних діячів України від давнини до сучасності».
Цитати
- Історія національних рухів у всіх країнах світу підтвердила, що в момент їхнього піднесення суспільна увага неминуче зосереджується на проблемі джерел, історії та семантики національної символіки, бо саме її творення або відродження народом уособлює його прагнення до єднання, його готовність до здійснення своїх національних завдань, до забезпечення національних інтересів.
Братко О. А. Уявлення про світобудову та їх відображення в українській національній символіці (нова наукова гіпотеза). Київ : Інститут історії АН УРСР, 1990. 28 с. URL: http://history.org.ua/JournALL/Preprint/1990/4.pdf
- Життя може бути визначене як глибинне прагнення до світла, до самоусвідомлення. Його суттєвий прояв ― процес розширення свідомості, рух до істини. Від нижчих форм живих істот людина відрізняється наявністю самосвідомості. Це дає змогу їй одного чудового дня помітити, що рух до істини і є символом та метою життя. Людей, які наблизилися до розуміння смислу життя, починає найбільше цікавити істина, ідеал, система ідей про світобудову. Такі люди стають сприятливим середовищем у будь-якій людській спільності для утвердження світогляду, ідеології.
Братко-Кутинський О. Феномен України. Київ : Центр навчальної літератури, 2019. С. 25
Праці
- Психологія і кібернетика: моделі психічної діяльності. Київ : Радянська школа, 1968. 144 с.
- Що керує зорями? (Всесвіт та інтелект). Київ : Товариство «Знання», 1970. 64 с.
- Уявлення про світобудову та їх відображення в українській національній символіці (нова наукова гіпотеза). Київ : Інститут історії АН УРСР, 1990. 28 с.
- Нащадки Святої Трійці: генеза української державної символіки. Київ : Білий птах, 1992. 85 c.
- Як удосконалити свою психіку. Київ : Артек, 2003. 174 с.
- Феномен України. Київ : Центр навчальної літератури, 2019. 224 с.
Література
- Кутинський М., Шишов І. Некрополь України: Довідник про місця поховання або смерті історичних і культурних діячів України від давнини до сучасності // Дніпро. 2004. № 1–2. С. 142–143.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шатирко Л. О. Братко-Кутинський, Олексій Андрійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Братко-Кутинський, Олексій Андрійович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.03.2026
