Борисов, Олег Іванович
Бори́сов, Оле́г Іва́нович (рос. Борисов, Олег Иванович; справжнє ім’я — Альберт; 08.11.1929, с-ще Яковлевське, тепер м. Приволзьк Івановської області, Російська Федерація — 28.04.1994, м. Москва, Російська Федерація) — актор театру і кіно, майстер художнього слова, народний артист СРСР (з 1978).
|
Борисов, Олег Іванович | |
|---|---|
| Народження | 08.11.1929 |
| Місце народження | Приволзьк |
| Смерть | 28.04.1994 |
| Місце смерті | Москва |
| Місце поховання | Новодівичий цвинтар |
Життєпис
Народився у сім’ї директора сільськогосподарського технікуму і агронома. У роки Другої світової війни разом із матір’ю перебував в евакуації у м. Чимкенті (тепер м. Шимкент, Казахстан), батько працював начальником санітарного потягу. Після повернення мешкали у с. Карабіха Ярославської області, де навчався у школі та працював на лісозаготівлі. З дитинства грав у самодіяльних спектаклях.
Закінчив Школу-студію імені В. І. Немировича-Данченка при Московському художньому академічному театрі (МХАТ) СРСР імені М. Горького (1951; тепер Школа-студія, інститут імені В. І. Немировича-Данченка при Московському художньому театрі імені А. П. Чехова), курс О. Карєва (1899–1975; тепер РФ).
Працював у Київському російському драматичному театрі імені Лесі Українки (1951–1963; тепер Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки), Московському драматичному театрі імені О. С. Пушкіна (1963), Ленінградському академічному Великому драматичному театрі імені М. Горького (1964–1983; тепер Російський державний академічний Великий драматичний театр імені Г. О. Товстоногова, м. Санкт-Петербург), Московському художньому академічному театрі СРСР імені М. Горького (1983–1989). Після розділення трупи приєднався до колективу під керівництвом О. Єфремова (тепер Московський художній театр імені А. П. Чехова).
Створив власну антрепризу, 1991–1994 — організатор, керівник і актор театру «Антреприза Олега Борисова».
Працював на радіо (з 1975, як майстер художнього слова і постановник радіовистав) і телебаченні (з 1965).
Хворів протягом 16 років, але продовжував працювати в театрі, зніматись в кіно. Помер від лімфолейкозу. Похований на Новодівичому цвинтарі у м. Москві.
Творчість
Був актором широкого діапазону та психологічного аналізу. Починав у театрі та кіно з ролей юних сміливців та комічних персонажів, згодом втілював драматичні й трагічні образи, майстерно створюючи виразні, колоритні портрети. Зріла творчість актора пов’язана з образами самотніх, незрозумілих суспільством людей із гострим розумом і трагічною долею. Йому вдавалися також ролі складних, сильних, але морально амбівалентних чи навіть зловісних постатей.
Основні театральні ролі: у Київському російському драматичному театрі — Белардо («Учитель танців» Ф. Л. де Веги), Щасливцев («Ліс» О. Островського), Петро («Останні» М. Горького), Олег, Андрій («В пошуках радості», «В добрий час!» В. Розова), Часовников («Океан» О. Штейна), Сашко Птаха («Світанок над морем» за Ю. Смоличем), Дроміо («Комедія помилок» В. Шекспіра); у Ленінградському академічному Великому драматичному театрі імені М. Горького — Карцев («Знову про кохання» за п’єсою Е. Радзинського), Архип Притикін («Варвари» за твором М. Горького), Ганя Іволгін («Ідіот» за романом Ф. Достоєвського), Лихвар («Покірлива» за повістю Ф. Достоєвського), Єремеєв («Минулого літа в Чулимську» О. Вампілова), Григорій Мелехов («Тихий Дон» за романом М. Шолохова), Принц Гаррі («Генріх IV» В. Шекспіра); у Московському художньому академічному театрі — Астров («Дядя Ваня» за п’єсою А. Чехова), Виборнов («Срібне весілля» за твором О. Мишаріна) та інші.
Виконав роль імператора Павла I в однойменній виставі за мотивами п’єси Д. Мережковського на сцені Центрального академічного театру Радянської армії (1989; тепер Центральний академічний театр Російської армії).
У власній антрепризі зіграв ролі: Доктор («Піковая дама» за творами О. Пушкіна та З. Фройда), Контрабас («Людина у футлярі» за А. Чеховим).
У кіно розпочав зніматись з 1955. Дебютував у ролі робітника-підпільника у драматичному фільмі — екранізації роману М. Горького «Мати» (1955, режисер М. Донський). Загалом у доробку актора ролі у понад 60 фільмах.
На Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка (тепер Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка) зіграв ролі: прапорщик Терещенко у драмі «Проста річ» (1958, режисер Т. Меліава), Юзеф у біографічному фільмі «Олекса Довбуш» (1959, режисер В. Іванов), Фімка Воронюк у кіноромані «Нащадки» (1960, режисер Т. Левчук). Найбільший успіх принесла кінострічка, знята за мотивами однойменної комедійної п’єси М. Старицького «За двома зайцями» (1961, режисер В. Іванов), де Борисов зіграв Свирида Петровича Голохвостого та проявив себе як комедійний актор.
Виконав також ролі у фільмах інших кіностудій: журналіст Юрій Васильович Нікітін у ліричній комедії «Дайте книгу скарг» (1965, режисер Е. Рязанов), інженер Петро Петрович Гарін у чотирисерійному науково-фантастичному телевізійному фільмі «Крах інженера Гаріна» (1973, режисер Л. Квініхідзе), Ілля Хомич Кочкарьов у комедії «Одруження» за однойменною п’єсою М. Гоголя (1977, режисер В. Мельников), пірат Джон Сільвер в пригодницькому фільмі «Острів скарбів» за романом Р. Л. Стівенсона (1982, режисер В. Воробйов), слідчий прокуратури Герман Іванович Єрмаков у драмі «Зупинився поїзд» (1982, режисер В. Абдрашитов), астрофізик Герман Іванович Костін у фантастичній стрічці «Парад планет» (1984, режисер В. Абдрашитов), музикант-аматор, викладач Василь Павлович Муравін у трагикомедії «По головній вулиці з оркестром» (1986, режисер П. Тодоровський), чиновник Андрій Андрійович Гудіонов у фантасмагорії «Слуга» (1988, режисер В. Абдрашитов), музикант Наум Хейфіц у драмі «Луна-парк» (1992, режисер П. Лунгін). Останні ролі в кіно зіграв у містичному музичному фільмі «Мені нудно, бісе» (1994), режисером якого був його син Ю. Борисов (1956; тепер Україна — 2007; РФ).
Як режисер, разом із режисером і сценаристом А. Войтецьким (1928–1993; тепер Україна) на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка поставив комедійний фільм «Стежки-доріжки» (1964) та зіграв роль бухгалтера Романа Калинки.
Активно займався дубляжем іноземних кінострічок (з 1958 до кінця життя). Озвучив ролі у понад 25 зарубіжних фільмів, серед яких найвідоміші: «Вікінги» (1958, режисер Р. Флейшер), «Таємниці Бургундського двору» (1961, режисер А. Юнебелль), «Меморандум Квіллера» (1966, режисер М. Андерсон), «Викрадення в Парижі» (1972, режисер І. Буассе), «Смерть серед айсбергів» (1977, режисер М. Андерсон), «Панянки з Вілько» (1979, режисер А. Вайда), «Нічні злодюжки» (1984, режисер С. Фуллер), «Непрощений» (1992, режисер К. Іствуд) та інших.
Брав участь у записі радіоверсій літературних творів: «Двадцять днів без війни» К. Симонова, «Педагогічна поема» А. Макаренка, «Вони захищали Батьківщину» М. Шолохова, «Життя Кліма Самгіна» М. Горького, «Біси» Ф. Достоєвського тощо.
Нагороди та визнання
Лауреат Державної премії СРСР у галузі літератури, мистецтва та архітектури (1978, за роль Григорія Мелехова у п’єсі «Тихий Дон»; 1991, за роль Андрія Гудіонова у фільмі «Слуга»), Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1984, за роль Германа Єрмакова у фільмі «Зупинився поїзд»), Державної премії РРФСР імені К. С. Станіславського (1991, за роль Павла I у однойменній п’єсі), Державної премії України імені Олександра Довженка (1999, посмертно, за творчий внесок у створення фільму «За двома зайцями»), премії «Ніка» за роль Андрія Гудіонова у фільмі «Слуга» (1990), премії «Золотий овен» (1992, за роль Наума Хейфіца у фільмі «Луна-парк»).
Володар Кубка Вольпі кінофестивалю у м. Венеції за найкращу чоловічу роль (1990; за роль Христо Панова у фільмі «Єдиний свідок» режисера М. Пандурського).
У м. Москві на будинку, де жив актор, встановлено меморіальну дошку (2004, скульптор І. Казанський).
У м. Києві на Андріївському узвозі відкрито пам’ятник персонажам фільму «За двома зайцями» (1999, скульптори В. Щур, В. Сивко).
Додатково
Підтримував дружні відносини з В. Лобановським і О. Базилевичем.
Твори
- Без знаков препинания : дневник, 1974–1994 / [Сост. А. О. Борисова]. Москва : Вагриус, 1999. 382 с.; 2-е изд. Москва : АСТ : Астрель, 2002. 384 с.
- Абсолютный ноль : дневники и интервью / [Сост., авт. предисл. А. О. Борисова]. Москва : Эксмо, 2017. 512 с.
Література
- Борисов Олег (Альберт) Іванович // Мистецтво України : енциклопедія : у 4 т. / Редкол. : А. В. Кудрицький (голова) та ін. Київ : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. Т. 1 : А–В. С. 237.
- Борисов Олег (Альберт) Іванович // Мистецтво України : біографічний довідник / Упоряд. : А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. Київ : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. С. 79.
- Поліщук Т. Київські «університети» Олега Борисова // День. 1999. № 213.
- Черняєв П. Він був нестерпним до приниження людини // День». 1999. № 207.
- Кинкулькина Н. Олег Борисов. Санкт-Петербург : Нева, 2000. 191 с.
- Вергеліс О. Яка чудова гра. Матчі і травми актора Олега Борисова // Дзеркало тижня. 2009. 6 листоп.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Борисов, Олег Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борисов, Олег Іванович (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.09.2026
