Базилевич, Олег Петрович

Базиле́вич, Оле́г Петро́вич (06.07.1938, м. Київ, тепер Україна — 16.10.2018, там само) — спортсмен, футболіст (крайній нападник), тренер, заслужений тренер України (з 1972), заслужений тренер СРСР (з 1975), заслужений працівник фізичної культури і спорту України (з 2008), кандидат педагогічних наук (з 1983), один з розробників новаторської системи футболу.

Базилевич, Олег Петрович

Народження 06.07.1938
Місце народження Київ
Смерть 16.10.2018
Місце смерті Київ
Напрями діяльності Футбол


Життєпис

Народився у сім’ї інженера-будівельника і викладачки університету. Під час Другої світової війни був евакуйований до Середньої Азії. З дитинства захоплювався футболом, з 1952 грав у дитячій команді «Будівельник» (перший тренер А. Камзолов), з 1954 тренувався і грав у Футбольній школі молоді (обидві — м. Київ), тренер В. Балакін (1913–1992; тепер Україна).

Закінчив 1963 Київський інститут фізкультури (тепер Національний університет фізичного виховання і спорту України).

Спортивна кар’єра

Кар’єра гравця

Був запрошений до клубу «Динамо» (Київ), з 1957 грав у дублюючому складі, з 1959 по лютий 1966 — в основному складі команди на позицій правого крайнього нападника. Був швидкісним гравцем з хорошим дриблінгом. Часто забивав м’ячі після подачі кутових чи штрафних ударів В. Лобановським. За «Динамо» зіграв у 161 матчі, забив 53 м’ячі.

У березні 1966 — березні 1967 грав за клуб «Чорноморець» (Одеса), у травні 1967 — червні 1968 — за «Шахтар» (Донецьк).

Усього в Чемпіонатах СРСР зіграв у 228 матчах, забив 68 м’ячів. Був у списках кращих футболістів СРСР (1960–1965). До збірної СРСР не викликався. Чемпіон СРСР (1961), срібний призер (1960, 1965), володар Кубка СРСР (1964) у складі «Динамо» (Київ). У Кубку володарів кубків — 5 матчів, 4 голи.

У віці 30 років завершив кар’єру гравця.

Кар’єра тренера

З 1968 працював старшим викладачем Київського інституту фізкультури. Від серпня 1969 — старший тренер футбольного клубу «Десна» (Чернігів).

Намагався запровадити новаторську методику тренувань, яку розробляв у співпраці з науковцем А. Зеленцовим (1934–2006; тепер РФ — Україна). Однак керівництво області 1970 прийняло рішення розформувати команду.

1971 тренував клуб 2-ї ліги «Шахтар» (Кадіївка), в якому також втілював ідеї раціоналізації тренувальних режимів. Команда з низу турнірної таблиці піднялася на четверте місце.

На початку 1972 (по березень) тренував футбольний клуб «Автомобіліст» (Житомир).

У березні 1972–1973 і 1986 був головним тренером клубу «Шахтар» (Донецьк). Під його керівництвом донецький «Шахтар» повернувся з першої ліги до вищої, а наступного року увійшов до числа найкращих команд СРСР. Робота в клубі підтвердила високу ефективність програми, яку він розробив у творчій співпраці з вченими кафедри теорії та практики спортивного тренування Київського інституту фізкультури.

Найбільшим досягненням як тренера була робота у «Динамо» (Київ) у співпраці з В. Лобановським. Працював начальником команди «Динамо» (1974–1976). Разом з В. Лобановським розробив і впровадив систему організації гри та підготовки футболістів високої кваліфікації. Стояв біля витоків створення клубної наукової лабораторії, яка по суті перевернула традиції, що тоді існували у вітчизняному футболі. Команда була однією з небагатьох в Європі, які почали грати в «тотальний футбол».

Під керівництвом тренерського тандема Базилевича і В. Лобановського київське «Динамо» стало чемпіоном СРСР (1974, 1975), завоювало Кубок СРСР (1974), Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА (обидва — 1975). За підсумками виступів київське «Динамо» 1975 було визнано Міжнародною асоціацією спортивних журналістів найкращою спортивною командою світу, а В. Лобановський і Базилевич — найкращими тренерами світу.

Начальник команди збірної СРСР (1975 — липень 1976), основу якої становили футболісти «Динамо» (Київ). Команда поступилася у чвертьфіналі збірній Чехословаччині (0:2; 2:2).

На Літніх Олімпійських іграх 1976 (м. Монреаль) був тренером олімпійської збірної команди СРСР, яка здобула бронзові медалі.

Надалі працював тренером клубів: «Динамо» (Мінськ) — 1977 — липень 1978, «Пахтакора» (Ташкент) — червень — жовтень 1979, ЦСКА (Москва) — 1980 — серпень 1982, «Зоря» (Ворошиловград, тепер Луганськ) — 1984 (до вересня), «Славія» (Софія, Болгарія) — 1987–1988, «Кувейта» (Ель-Кувейт) — 1997.

Старший тренер юнацької збірної України (1985), під його керівництвом юнацька збірна стала переможницею Всесоюзних юнацьких ігор (1985). Головний тренер олімпійської збірної Болгарії (липень 1988 — березень 1989), головний тренер збірної України (листопад 1992 — вересень 1994), тренер олімпійської збірної Кувейту (1995–1996).

Був головою Комітету збірних команд України Федерації футболу України (2001).

Працював у клубі «Динамо» (Київ): начальником команди (з 2002), віце-президентом товариства «Динамо» (2004), керівником відділу селекції клубу (до грудня 2006), начальником Науково-дослідного центру товариства «Футбольний клуб “Динамо” Київ» (грудень 2006 — липень 2012).

Наукова діяльність

Автор розробок тактики та стратегії футболу.

Захистив дисертацію на тему: «Управління підготовкою висококваліфікованих футболістів на основі моделювання тренувального процессу» (1983). Основною метою досліджень Базилевича було підвищення ефективності управління навчально-тренувальним процесом за рахунок створення моделей занять, які б забезпечили заздалегідь відоме співвідношення функціональної активності низки систем організму.

Уперше в практиці футболу було обґрунтовано методику вибіркового впливу тактико-технічних вправ на організм футболістів. Запропоновано поєднання ігрових вправ, виконання яких призводить до заздалегідь заданих термінових тренувальних ефектів. Були розроблені рекомендації щодо поточного планування навантажень у тренувальних та міжігрових циклах (у тренера з’явилася можливість моделювати тренувальний процесс).

Практичне використання отриманих результатів досліджень сприяло успішному виступу команд, які тренував Базилевич.

Своїм розробкам присвятив праці: «Організація гри та підготовка футболістів високої кваліфікації» (2011), «Система, або Роздуми про футбол» (2013; перевидання 2017).

Нагороди і визнання

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2004), ІІ ступеня (2011).

Додатково

Майже увесь склад очолюваної Базилевичем команди «Пахтакор» (Ташкент) 1979 загинув у авіакатастрофі (тренер на борту не було).

Базилевич захоплювався образотворчим мистецтвом і міг стати художником.

Цитата

Ми не тільки організували гру по-новому, не тільки знайшли шлях надійного втілення у командних діях нових принципів організації гри, але ще і підкріпили все це відповідною та необхідною функціональною підготовкою гравців. Епоха тотального футболу ознаменувалася тим, що були розроблені і успішно застосовані нові принципи організації гри і підготовки футболістів. Що і було зроблено практично одночасно і незалежно один від одного в кількох європейських клубах і національних збірних, в тому числі і у нас у київському “Динамо”.

 (Цит. за: Базилевич О. Система, або роздуми про футбол. Київ : [б. в.], 2018. 289 с. URL: https://ru.scribd.com/readм/396836830/Система-або-роздуми-про-футбол).


Праці

  • Организация игры и подготовка футболистов. Київ : Український письменник, 2011. 72 с.
  • Система, или Размышления о том, каким был, стал и стать футбол. Киев : АДЕФ-Украина, 2017. 276 с.
  • У к р. п е р е к л. — Система, або роздуми про футбол. Київ : [б. в.], 2018. 289 с. URL: https://ru.scribd.com/readм/396836830/Система-або-роздуми-про-футбол

Література

  1. Базилевич Олег Петрович // Динамо. Энциклопедия. Москва : Олма-пресс, 2003. С. 309.
  2. Талиновский Б. Х., Франков А. В., Панкратов Е. П. Чемпионаты Европы : в 7 т. Киев : Издательский Дом Украинский Медиа-Холдинг, 2012. Т. 2. 224 с.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Базилевич, Олег Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Базилевич, Олег Петрович (дата звернення: 26.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
12.01.2022

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ