Боніфацій II

Боніфа́цій ІІ (лат. Bonifacius ІІ; дата народження невідома, м. Рим, тепер Італія — 17.10.532, там само) — церковний діяч, Папа Римський у 22.09.530 — 17.10.532.

Боніфацій II (Bonifacius ІІ)
Місце народження	Рим
Смерть	17.10.532
Місце смерті	Рим
Місце поховання	Собор Святого Петра в Римі
Напрями діяльності	церковне управління

Про життя Боніфація до понтифікату відомостей небагато. Походив з давнього остготського роду; «Книга пап» (лат. Liber Pontificalis) називає його першим германцем, обраним папою. Впливу в церкві набув за свого попередника — папи Фелікса IV.

Незадовго до смерті Фелікс IV, щоб уникнути імовірного конфлікту з Остготським королем та розколу між латинською і готською фракціями духовенства, призначив архідиякона Боніфація своїм наступником (з 499 діяла норма, за якою папа міг призначати свого наступника за життя). Однак після смерті Фелікса IV більшість пресвітерів (близько 60 із 70) відмовились визнати папу, поставленого без процедури виборів. Того самого дня у Латеранській базиліці в Римі було обрано папою Діоскора Александрійського. Упродовж трьох тижнів у Римі співправили два папи. Діоскор помер через 22 дні після обрання, і завдяки впливу короля остготів Аталаріха (правив у 526–534) Боніфацій посів престол.

На соборі 27.12.530 Боніфацій наклав анафему на покійного суперника і змусив священників письмово покаятися в непокорі. 531 на наступному синоді Боніфацій оприлюднив документ, яким залишав за собою право призначити наступника і визначив ним диякона Вігілія (став папою у 537–555). Це викликало негативну реакцію з боку Сенату в Римі й короля Аталаріха. Щоб випередити загрозу офіційного засудження у зловживанні владою, папа публічно відмовився від свого рішення і знищив документ.

Активно цікавився справами як Західної, так і Східної церков. Відомий як противник напівпелагіанства. За правління Боніфація ІІ почалося запровадження нового церковного літочислення (від народження Ісуса Христа).

З його праць збереглася епістолярна спадщина. Похований у базиліці Святого Петра.

Література

Carrol W. H. The Transformation of Pope Vigilius // Faith and Reason. 1982. № 8. P. 273–287.
McBrien R. P. Lives of the Popes: The Pontiffs from St. Peter to John Paul II. San Francisco : Harper San Francisco, 2000. 528 p.
Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 1. С. 229–231.