Бойківський говір

Бо́йківський го́вір, північнокарпатський говір — один з архаїчних діалектів карпатської групи наріччя південно-західного; охоплює говірки північних схилів Карпат (Бойківщина) — південних районів Львівської і північно-західних районів Івано-Франківської області, деякі говірки суміжних районів Закарпатської області; межує на півночі з говором наддністрянським, на сході — з говором гуцульським, на півдні — із закарпатським говором, на сході — з говором лемківським.

Фонетика

Фонетичну систему бойківського говору характеризують такі важливі риси:
а) переважно шестифонемний наголошений вокалізм;
б) ненаголошений вокалізм позиційно перед складами з голосними звуками високого піднесення не має розрізнення [о]: [у];
в) [е] > [ê] як позиційний варіант перед м’якими приголосними звуками (тêпếр', двếр'і, дêн', нếс'ка);
в) у частині говірок у наголошеній позиції перед ў [а] > [аo] (да°у, ла́°ўка, за́°ўтра);
г) [і] [<*і] → [і] — закритий звук переднього ряду високого піднесення, що не пом’якшує попереднього приголосного (бы́°ті, ходи́ті);
г) у нових закритих складах *о, *е > [і], перед яким приголосні пом’якшуються (н'іч, сн'іп, с'іл', с'ім);
ґ) у ненаголошених складах зберігається розрізнення [е]:[и];
д) перед м’якими приголосними, а також ў [о] > [ô] (ốс'ін', на сто́л'ї, кốз'іў, бốўкати, бốўсыор'а);
е) [и] має позиційно-комбінаторний вияв [ы], іноді [ы°] (быкы́, пыў, мыў, хы́°жа, мы́°ло, сы°н); у деяких говірках у даній позиції вимовляється [о] (во́чеши —ʽвичеши’, сла́во — ʽслави’, боў — ʽбув’), а на заході часом навіть [а] (коба́ла —ʽкобила’, ха́жа — ʽхижа’);
є) шиплячі часто зберігають свою м’якість (ч'ас, ж'ал', меж'а́, н'іж', ч'а́ри, ш'а́пка);
ж) відзначається посилення функціонального навантаження африкати [͡дж'] (йі͡дж'ме, йі͡дж', дож͡дж', ме́͡дж'и, чу͡дж'и́й, пр'а́͡дж'а, кра́͡дж'а, хо͡дж'у́);
з) [л] після голосних у кінці складу в ряді говірок послідовно переходить в [ў] (віў — ʽвіл’, стіў — ʽстіл’, оре́ў — ʽорел’, ска́ўка — ʽскалка’, горіўка — ʽгорілка’, т'іўна — ʽтілна’);
і) дзвінкі приголосні в кінці слів оглушуються лише частково (йі͡джч, хл'іби, зуби, візс, підт);
и) перед приголосним [к] [н'] > [й] (старе́йкый, мале́йкый, поулего́йкы);
й) у різних бойківських говірках звукосполука вн > мн (др'імны́й. р'і́мний, поутр'і́мний );
к) втрачається інтервокальний [й], часом і в кінці слова (мôа́, во́с'ко, злы);
л) після губних відсутній звук епентетичний [л] (л'у́бйу, ўхо́пйу);
м) звук [л] має такі відмінності: велярний звук, альвеолярний звук, пом’якшений (перед і) і звичайний, як у літературній вимові; альвеолярне і [л] особливо поширене в закарпатській частині говору (типу лы́хо, ле́б'ід');
н) зберігається опозиція м’яких і твердих приголосних т ~ т', ц ~ ц', р ~ р' [пйат', де́с'ат' (хоча також і пйат, де́с'ат), хло́пец', тêпе́р'ка, вер'х].

Наголос у бойківському говорі динамічний, особливістю цих говірок є тенденція до накореневого наголосу дієслівної парадигми: ка́жу — ка́жеш — ка́же, про́шу — про́сиш, бу́ла — бу́ли, не́сла — не́сло — не́сли.

Граматика

Специфіку бойківського говору у граматиці становлять такі риси:
а) у родовому відмінку однини іменників чоловічого роду переважають форми з закінченням -а (ста́ва, с'н'і́га); іменники жіночого роду колишніх -й- основ у родовому відмінку однини приймають закінчення -и або -е (до цер'кви, цер'кве);
б) іменники чоловічого і середнього роду у давальному відмінку однини паралельно із закінченням -у мають частіше закінчення -ови (бра́тови, селови);
в) в орудному відмінку однини іменників жіночого роду, узгоджуваних з ними прикметників і займенників звичайно на -оў, -еў (меже́ў, со́леў, земле́ў, кру́чеў), а в орудному відмінку однини іменників чоловічого роду на -ец' і середнього роду з основами на [ц] переважає закінчення -ом (па́л'ц'ом, со́нц'ом);
г) у називному відмінку множини серед іменників чоловічого роду типовими є форми на -ове (брато́ве, сыоно́ве, столо́ве, але воўк - во́ўци);
ґ) у давальному відмінку множини іменників чоловічого і середнього роду, крім форм на -ам, можна зустріти і закінчення -ом, -ум (свато́м, се́лом, во́лум), подекуди -ім (переважно для збірних форм: бра́т'ім, л'у́д'ім, ку́р'ім);
д) в орудному відмінку множини іменників поширене двоїнне закінчення -ма ( ома) (кі́н'ма, гроши́ма, кін'ц'о́ма, брато́ма, пал'ц'о́ма, по́л'ома), а в окремих говірках збереглися закінчення іменників о-основ (з быкы́, зі ставы́);
е) у місцевому відмінку множини іменників чоловічого і середнього роду після твердих і м’яких основ переважають форми на -ох, -ах, іноді -іх (у го́с'ц'ох, на л'уд'ох, на сан'іх);
є) у дієсловах І дієвідміни на [а] перед [у] особового закінчення звичайно втрачається [j] (зна́у, зна́ут, чита́у, чита́ут), а в багатьох говірках при цьому відбувається ще й стягнення цих форм, зокрема в 2-й, 3-й особі однини (знаш, читаш, пи́таш, бігаш. знат, чи́тат, бі́гат);
ж) складені форми майбутнього часу (буду ходити) переважають, хоч можуть зустрічатися, очевидно, під впливом наддністрянського говору і форми типу буду ходи́ў;
з) у 1-й особі множини теперішнього часу переважають форми на -ме (йдеме́, береме́, но́симе), у наказовому способі 1-ї особи множини для різних говірок характерні закінчення -ме, -іме (хоуд'і́ме, ста́н'ме), а в 2-й особі множини — закінчення -те, -іте (нес'і́те, пиш'і́те); и) у минулому часі вживаються форми типу ма́°ўім, зна́°ўім, писа́°ўім;
і) у родовому, давальному та знахідному відмінках особових займенників я, ти наявні енклітичні (див. Енклітика) форми н'а, т'а, ми, ти (йа т'а л'у́бйу, да°ў н'а, биў т'а);
й) фіксуються вказівні займенники нон, нона́, ноно́ паралельно з той, тота́, тото́, що в орудному відмінку множини можуть виступати у формах ноны́ма, ты́ма, тоты́ма;
к) серед прикметників у називному та знахідному відмінках множини спостерігаються випадки вживання нестягнених форм (до́брийі, злы́йі);
л) для числівників характерне творення складених форм шляхом вживання одиниць перед десятками (два два́дц'ат' = 22, три со́рок = 43);
м) при ступенюванні прикметників використовується прислівник ще (ш'ч'е л'іпш'ий, ш'ч'е гірш'ий), вживаний також і при ступенюванні відповідних прислівників (ш'ч'е л'іпш'е, ш'ч'е гірш'е).

Синтаксис, лексика

У синтаксисі бойківського говору не виявлено помітних особливостей.

У лексиці збереглося багато архаїзмів, особливо в галузі, що стосується місцевих особливостей побуту, предметів повсякденного вжитку, господарства тощо (бу́карт або пожали́ўник ʽбайстрюк’, ві́блиц'а ʽдовга жердина’, дереви́ш'ч'е ʽдомовина’, дот'а́мл'у ʽпригадаю’, жали́ва ʽкропива’, за́пинка ʽзапаска’, змі́ткы ʽстарі черевики’, за́к'іл' ʽпоки’, з'вір' ʽяр’, лужа́нка ʽполяна в лісі’, н'ай ʽхай, нехай’, па́ртиц’а ʽстрічка’, потурайкы́ ʽсмородина’, руба́т'а ʽбілизна’, у́б'іч' ʽсхил гори’, ўтера́ник ʽрушник’, ша́т'а ʽодяг’, че́л'ад' ʽлюди’, чêл'ади́на ʽчоловік’).

Деякі особливості бойківського говору відображено у мові творів І. Франка.

Література

1. Свєнціцький І. С. Бойківський говір села Бітля // Записки Наукового товариства імені Шевченка. 1913. Т. 114. Кн. 2. С. 117–153.
2. Рудницький Я. До бойківсько-наддністрянської межі // Літопис Бойківщини. Самбір, 1935. Ч. 5. С. 20–25.
3. Зілинський І. Границі бойківського говору // Літопис Бойківщини. Самбір, 1938. Ч. 10. С. 75–88.
4. Пура Я. О. Говори західної Дрогобиччини. Львів : Львівський державний педагогічний інститут, 1958. 88 с.
5. Бандрівський Д. Г. Говірки Підбузького району Львівської області. Київ : Видавництво Академії наук УРСР, 1960. 106 с.
6. Черняк В. С. Характеристика системи голосних фонем бойківського говору // Питання українського мовознавства. Львів : Видавництво Львівського університету, 1960. Кн. 4. С. 53–64.
7. Залеський А. М. Фонологічна система бойківської говірки // Структура українських говорів. Київ : Наукова думка, 1982. С. 3–23.
8. Бойківщина : історико-етнографічне дослідження / Відп. ред. Ю. Г. Гошко. Київ : Наукова думка, 1983. 303 с.
9. Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок : у 2 ч. Київ : Наукова думка, 1984. Ч. 1 : А–Н. 494 с. ; Ч. 2 : О–Я. 517 с.
10. Атлас української мови : у 3 т. / АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні та ін. Київ : Наукова думка, 1988. Т. 2 : Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. 520 с.
11. Рабій-Карпинська С. Бойківські говірки : [зб. пр.] / [Упоряд. Г. Костевич] ; Об’єднання українців у Польщі, Перемиський відділ. Перемишль : [б. в.], 2011. 188 с.
12. Матіїв М. Д. Словник говірок центральної Бойківщини. Київ ; Сімферополь : Ната, 2013. 602 с.
13. Хібеба Н. А. Стан і перспективи дослідження лексики бойківських говірок // Закарпатські філологічні студії. 2023. Вип. 32. Т. 2. С. 30–37.

Автор ВУЕ

Г. В. Воронич Шаблон:Цитуання автор

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.07.2026