Бобринець

бобринець. Герб

Бо́бринець — місто, адміністративний центр Бобринецької міської територіальної громади Кропивницького району Кіровоградської області України.

Географічне положення

Місто розташоване на півдні Кіровоградської області, на р. Бобринці (притока р. Сугоклії, басейн Південного Бугу).

Відстань до м. Києва — 366 км, до обласного центру м. Кропивницького — 54 км.

Територія — 18,13 км².

Історична довідка

Перші сліди людської присутності на території сучасного Бобринця й околиць датують часами мезоліту (археологічні знахідки 10–12 тис. до н. е.).

Постійне поселення на місці теперішнього міста виникло у 2-й половині 18 ст. Перша згадка датується 1767. Тоді запорізький полковник А. Кийнаш доповів Кошеві (козацькому управлінню), що неподалік р. Сугоклії засноване поселення Малий Бобринець. Пізніше воно згадується як Бобринцева слобода, Острожецька слобода або с. Бобринець. Від кінця 18 ст. єдина назва — с. Бобринець. Вона походить від назви р. Бобринець, своєю чергою гідронім Бобринець — від зоологічної лексеми бобер, оскільки у водоймі водилися бобри.

Від 1776 — у складі новоутвореного Єлисаветградського повіту Новоросійської губернії (з 1784 — Катеринославського намісництва, з 1795 — Вознесенського намісництва, з 1796 — відновленої Новоросійської губернії, з 1802 — Миколаївської губернії, з 1803 — Херсонської губернії). У 1780-х у селі щороку відбувалися 4 ярмарки.

До 1828 — казенне село. У рамках адміністративної реформи 1828 статус поселення змінено на повітове місто (центр новоутвореного Бобринецького повіту Херсонської губернії). До складу повіту включено колишні військові поселення регіону. У місті розвивалися кустарні борошномельні промисли. Діяло 34 вітряні та 2 водяні млини, тютюнова фабрика, було 9 постоялих дворів. Місто перетинав поштовий тракт Єлисаветград — Миколаїв, обабіч нього селилися заможні мешканці. Функціонувало трикласне повітове училище (з 1841), парафіяльне училище і три школи.

Після ліквідації Бобринецького повіту (1865) місто увійшло до складу Єлисаветградського повіту Херсонської губернії.

Зміна статусу на міський сприяла значному економічному та культурному розвитку Бобринця і зростанню його населення з близько 1900 осіб (1816, ревізія) до 6 тис. (1835, ревізія), а згодом — понад 14 тис. (1897, перепис). Одним із наслідків зміни статусу стала міграція до Бобринця євреїв (кількість поступово зростала, 1897 євреї становили 24 % населення). У 19 ст. в місті діяли поштово-телеграфна станція, земська лікарня, міське училище (початкова школа), жіноча прогімназія, хедер і талмуд-тора (єврейська релігійна школа), православна церква і синагога.

У 1860-х у місті функціонував театральний гурток, у якому почали свою діяльність І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський і М. Кропивницький.

Наприкінці 19 ст. у місті працювало 118 промислових і торговельних підприємств, зокрема 2 чавуноливарні, 10 колісних, 2 шкіряні та миловарний заводи. 1892 засновано завод сільськогосподарських машин. У місті було 95 лавок, щороку відбувалося 5 ярмарків.

На початок 20 ст. в Бобринці мешкало 14 294 особи (друге за кількістю населення місто на теренах майбутньої Кіровоградської області).

У центрі міста завершено будівництво Церкви на честь Вознесіння Господнього (Вознесенського собору, 1912; закладено 1898, будівництво розпочато 1905). У 1911 на території Бобринця діяли також 4 синагоги та 11 хедерів.

Під час Української революції 1917–1921 влада в місті неодноразово змінювалася. Радянську владу встановлено у лютому 1918. Наприкінці 1920 націоналізовано 30 підприємств, того ж року засновано технічну школу та сільськогосподарські курси, відкрито 2 дитячі будинки для сиріт. Працювали бібліотека, педагогічний музей, 2 театральні колективи.

У 1921–1922 та з 1923 Бобринець — центр однойменного району.

1923 у місті функціонували електростанція, 7 маслозаводів, 9 млинів, 99 приватних торговельних підприємств. Протягом року кількість промислових підприємств (переважно за рахунок ремісничих) зросла до 772.

Унаслідок революційних подій 1917–1921 населення Бобринця суттєво скоротилося (11 тис. у 1926, перепис).

З 1923 місто — центр новоутвореного Бобринецького району у складі Єлисаветградської (з 1924 — Зінов’євської) округи. У 1930–1932 — центр району у прямому підпорядкуванні республіканському центру, 1932–1937 — у складі новоутвореної Одеської області, 1937–1939 — Миколаївської області, з 1939 — новоутвореної Кіровоградської області. 1930 Бобринець віднесено до категорії селищ міського типу, 1938 повернуто статус міста.

У 1920–1930-х продовжився розвиток культури і промисловості міста. На початку 1920-х відкрито електростанцію, підприємства харчової промисловості, технічну школу, сільськогосподарські курси (пізніше — сільськогосподарський технікум), середні школи (станом на 1941 — дві середні, три семирічні та початкова школи), бібліотеку. Працювали поліклініка (відкрита 1925), дві лікарні, 3 амбулаторії, санепідемстанція. Міське населення обслуговували 12 лікарів і 40 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. Діяли міський Будинок культури, 7 клубів з хоровими, драматичними, танцювальними та іншими гуртками. Від 1937 функціонували дві звукові кіноустановки.

Упродовж 1930-х населення Бобринця продовжувало скорочуватися, станом на 1939 воно становило бл. 9100 осіб (перепис).

Під час Другої світової війни місто окуповано нацистами (з 06.08.1941), звільнено з-під окупації 16.03.1944 частинами 19, 93, 113 і 223-ї стрілецьких дивізій 97-ї армії 3-го Українського фронту. Під час окупації було центром Бобринецького гебіту генеральної округи Миколаївського рейхскомісаріату Україна. У вересні 1942 — березні 1944 на території міста діяли підпільні організації. За період окупації загинуло близько 450 мирних жителів (зокрема, 1942 німці розстріляли 358 євреїв — жінок, дітей, людей похилого віку), на фронтах полягло 997 осіб. Гітлерівці зруйнували 9 промислових підприємств, 10 магазинів, школи, технікум, багато житлових будинків.

Після війни поступово відновлено економічне та культурне життя міста. Уже протягом березня — квітня 1944 стали до ладу електростанція, маслозавод, інкубаторна станція, слюсарна, столярна, взуттєва майстерні та інші підприємства. 1959 у місті відкрито краєзнавчий музей (до 1988 — як структурний підрозділ районної бібліотеки, з 1988 — окрема установа). Створено побутовий комбінат (1960). Відкрито залізничну станцію (1978) на новозбудованій ділянці Помічна — Долинська Одеської залізниці.

Протягом 1960–1970 споруджено готель, аптеку, автовокзал, гуртожиток для студентів технікуму; введено в дію 8,2 тис. м2 житла, побудовано мости через р. Бобринку, обладнано стадіон. Стали до ладу Будинок культури, кінотеатр, середня школа та школа-інтернат на 950 учнів, дитячий садок, зала спортивна дитячої спортивної школи. У місті було 26 магазинів і 18 ларьків, 4 їдальні, ресторан, кафе. Працювали поліклініка, лікарня на 200 ліжок, тубдиспансер, лабораторії, аптеки, санепідемстанція, жіноча і дитяча консультації, медичні пункти. Діяли середня і чотири 9-річні школи, сільськогосподарський технікум, професійно-технічне училище, школи: робітничої молоді, заочна середня, музична і дитяча спортивна, будинок піонерів і школярів, 3 дитячі садки. При Будинку культури відкрито музейну кімнату корифеїв українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого. Самодіяльний народний музично-драматичний театр 1967 удостоєно звання народного. У листопаді 1972 відкрито пам’ятник М. Кропивницькому.

У перші післявоєнні десятиліття населення міста поступово зростало, у 1959 воно становило близько 13 тис. (перепис). Після цього воно незначно скоротилося і стабілізувалося (бл. 11900 осіб, 1970, перепис; бл. 12842, 1979, перепис; бл. 12869 осіб, 1989 перепис).

У 1980-х у місті функціонували маслозавод, харчовий та побутового обслуговування комбінати, 2 цегельні, гранітний кар’єр, районне об’єднання «Сільгосптехніка», школи — 8 загальноосвітніх, музична, спортивна; сільськогосподарський технікум, професійно-технічне училище, 4 лікувальні заклади, Будинок культури, 5 клубів, кінотеатр, 2 бібліотеки.

Упродовж 1990-х населення міста незначно скоротилося (11571, 2001, перепис). У травні 1995 Кабінет міністрів України ухвалив рішення про приватизацію заводу продовольчих товарів, райсільгосптехніки та райсільгоспхімії.

1998 Бобринець прийнято до Асоціації міст України. На початку 21 ст. у місті працювали хлібоприймальне підприємство, пункт очищення насіння, райагробуд, численні малі переробні підприємства усіх форм власності. Діяли 3 будинки культури, 4 бібліотеки, краєзнавчий музей тощо.

14.08.2015 рішенням Кіровоградської обласної ради утворено Бобринецьку міську об’єднану територіальну громаду з центром у Бобринці.

У вересні 2017 місто урочисто відсвяткувало 250 років від дня заснування.

17.07.2020 внаслідок адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бобринецького району місто увійшло до складу Кропивницького району.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну місто прийняло внутрішньо переміщених осіб (переважно як пункт тимчасового розташування евакуйованих).

У травні 2022 у парку імені Кропивницького висадили 100 лілій та створили Алею слави ЗСУ.

Населення

Загальна кількість населення — близько 10,39 тис. осіб, густота — 577 осіб/км2 (2022, оцінка).

Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): українці (96,31%), росіяни (2,46 %), вірмени (0,35 %), білоруси (0,29 %), молдовани (0,29 %), інші (0,3 %). За віковими групами: до 15 років — близько 19 %, 15–64 роки — близько 65 %, 65 і більше — близько 16 %. За статевими групами: жінки (понад 53 %), чоловіки (близько 47 %).

Українську мову вважали рідною 97,25 % жителів, російську — 2,08 %, білоруську — 0,19 %, вірменську — 0,024 %, молдовську — 0,15, польську — 0,01, інші — 0, 09 (2001, перепис).

У місті діють: релігійна громада парафія на честь Вознесіння господнього Олександрійської єпархії Української православної церкви, релігійна громада святителя Миколая чудотворця Кропивницької єпархії Православної церкви України, релігійна громада Божої церкви християн віри євангельської України «Церква живого Бога», церква адвентистів сьомого дня.

Клімат

Клімат помірно континентальний. Зима м’яка, літо тепле. Середня температура січня — −4,9 Сº, середня температура липня — +22,6 С°. Період з температурою +10 С° становить 168 днів. Найвища температура сягала +39,2 С°, найнижчий показник зафіксований 15.02.2007 на позначці -15,7 Сº.

Середньорічна кількість опадів коливається в межах 400–435 мм (близько 70 % в теплий період року). Найчастіше випадають у літній та осінній період у вигляді дощу. Висота снігового покриву 15 см. Переважають північно-східні та північно-західні вітри.

У Бобринці діє метеорологічна станція.

Господарство

Промисловість

Промисловість має локальний характер. Основний напрям роботи промислових підприємств — переробка сільськогосподарської продукції та випуск продукції народного споживання. Найпотужніші підприємства — Бобринецький хлібокомбінат і Бобринецький завод продтоварів. Бобринецький хлібокомбінат випікає хліб для п’яти громад Кропивницького району, має власний фірмовий магазин.

Основний вид діяльності Бобринецького заводу продтоварів — перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків.

У місті розташовані офіси агрофірм «Славутич», «Бобринецька сільгосптехніка», «Регіон-агро» та інших.

Бобринецькі енергетичні мережі — філія ВАТ «Кіровоградобленерго» забезпечує населення і підприємства електроенергією. Про постачання природного газу дбає Бобринецьке управління з експлуатації газового господарства.

Сфера послуг

Працюють заклади торгівлі, зокрема супермаркети «Файно маркет», «Аврора», «Маркет», «Епіцентр», «Єва», фірмовий магазин м’ясокомбінату «Ятрань», оптово-торговельне підприємство «Кооператор». Бобринецький продуктовий ринок пропонує широкий вибір сільськогосподарської продукції.

Серед закладів громадського харчування — ресторан «Колос» (три зали), понад 10 кафе, бари, кав’ярні тощо. Функціонують близько 20 закладів побутового обслуговування (ремонтні майстерні, перукарні, студії краси тощо).

Комунальна установа «Територіальний центр соціального обслуговування» Бобринецької міської ради надає соціальні послуги особам літнього віку та інвалідам. Комунальне підприємство «Комунальник» обслуговує 23,5 тис. м² житла, надає послуги з вивезення відходів. Центр надання адміністративних послуг при Бобринецькій районній державній адміністрації працює з 17.12.2013.

Наявні відділення «Ощадбанку» та «Приватбанку», поштові відділення (5 «Укрпошти», 1 «Нової пошти»). Є 2 готелі, хостел і приватні гостьові будинки (на 2026).

Через місто пролягають туристичні маршрути «Культові споруди», а також «Слідами Карпенка-Карого», шляхами М. Кропивницького «Марко Лукич на Бобринеччині». Для туристів встановлено велосипедні парковки.

Послуги медичної допомоги надають комунальне некомерційне підприємство «Бобринецька лікарня», районна поліклініка та Центр первинної медико-санітарної допомоги.

Транспорт

Однойменна залізнична станція (діє з 1978) на лінії Помічна — Долинська Одеської залізниці розташована за 2 км від міста. Обслуговує приміські поїзди. Містом пролягають автомобільні дороги: національна Н14 та регіональна Т2401. Автобусні маршрути зв’язують Бобринець з містами Кропивницький, Олександрія, Черкаси, Харків тощо. Діє автовокзал, який обслуговує зокрема й міжнародні транзитні автобусні маршрути (до Молдови).

Міські перевезення здійснюються автобусами і службами таксі.

Наука та освіта

Згідно з Реєстром суб’єктів освітньої діяльності у місті діють 2 заклади дошкільної освіти, 3 заклади загальної середньої освіти (2 ліцеї та спеціальна школа-інтернат). Бобринецький ліцей № 1 веде історію від жіночої прогімназії (з 1874), Бобринецький ліцей № 2 — від трикласної повітової школи (з 1841). Бобринецька спеціальна школа Кіровоградської обласної ради (заснована 1961; розрахована на 200 учнів) — загальноосвітній навчально-виховний заклад, який задовольняє потреби дітей з вадами у розумовому розвитку у загальній освіті, соціальній допомозі та реабілітації.

Функціонують заклади професійної освіти: Бобринецький аграрний фаховий коледж імені В. Порика Білоцерківського національного аграрного університету (готує агрономів, землевпорядників, організаторів виробництва), Професійно-технічне училище № 32 (готує трактористів, слюсарів, водіїв, а також обліковців і кухарів), Бобринецький навчальний пункт обласного комунального навчально-курсового комбінату «Аграрник».

Комунальний заклад «Центр дитячої та юнацької творчості» Бобринецької міської ради (утворений 2016) — ключовий заклад позашкільної освіти і виховання міста. Вихованці закладу, вокальні та хореографічні колективи ставали лауреатами міжнародних і обласних конкурсів і фестивалів.

Культура і мистецтво

Місто називають колискою українського реалістичного театру. У Бобринці функціонує комунальний заклад «Центр культури і дозвілля» (з 2020), при ньому колективи: народний аматорський театр малих форм «Сучасні настрої», народний аматорський музично-драматичний театр «Спадкоємці», аматорський хореографічний колектив «Натхнення», гуртки тощо.

Комунальний заклад «Бобринецький міський краєзнавчий музей імені Миколи Смоленчука» Бобринецької міської ради заснований 1959 письменником, дослідником життя й творчості М. Кропивницького С. Смоленчуком (1927–1993; Україна). У музеї зібрано понад 5,5 тис. експонатів: археологічна колекція, предмети побуту різних епох, старовинні зброя та гроші. Експонуються фотографії, документи, листи, шаль співачки М. Заньковецької, меблі з будинків, де зупинялися корифеї театру під час гастролей у місті.

Дитяча школа мистецтв як комунальний заклад міської ради створює умови безбар’єрного доступу дітей до музичної, хореографічної освіти, долучає їх до виступів на великій сцені.

Функціонують Міська публічна бібліотека Бобринецької міської ради, бібліотека Бобринецького аграрного фахового коледжу імені В. Порика (понад 26 тис. книг).

Архітектура

Архітектурна спадщина представлена численними об’єктами 2-ї пол. 19 — сер. 20 ст. Здебільшого це муровані з цегли одно- і двоповерхові будівлі та споруди різноманітного призначення (житлові, торговельні, громадські тощо). Архітекурними домінантами міста є Церква на честь Вознесіння Господнього (1898, архітектор Я. Паученко) у неовізантійському стилі, а також Свято-Миколаївська церква (1853; реставрована після Другої світової війни) у стилі пізнього класицизму. До сакральних споруд належить будинок колишньої синагоги кінця 19 ст. Більшість старої міської забудови — у стилістиці різних напрямів історизму, переважно еклектики з поєднанням елементів різних історичних стилів. Споруди радянських часів — у стилі радянського ретроспективізму: адміністративний будинок (1950), будівля бібліотеки (1956).

У місті немає жодної пам’ятки національного значення. На державному обліку перебувають 33 пам’ятки архітектури місцевого значення. Серед них — «Будинок музею історії», на 2026 тут розташований Бобринецький міський краєзнавчий музей імені М. Смоленчука. Ця будівля середини 19 ст., тісно пов’язана з перебуванням у Бобринці корифеїв українського театру, в їхні часи тут були розміщені Дворянське зібрання, а потім Земельний банк.

Приміщення колишньої ратуші (1832, за дослідженнями місцевих краєзнавців) — пам’ятка архітектури місцевого значення. Споруджена як адміністративний будинок повітового масштабу, після перенесення центру повіту з Бобринця до Єлисаветграда (1862) використовувалася як міська ратуша [тут працювали чиновниками М. Кропивницький та І. Тобілевич (Карпенко-Карий, Іван Карпович)], на 2026 у приміщенні функціонує комунальний заклад «Центр культури та дозвілля».

До переліку пам’яток архітектури місцевого значення також входять: будівля Бобринецького повітового училища, де в 1850 х навчались М. Кропивницький та І. Тобілевич, тепер тут комунальний заклад «Центр дитячої та юнацької творчості»; будинок пансіонату шляхетних дівиць (1917; у стилі неокласицизму), тепер у ньому Бобринецький аграрний фаховий коледж імені В. Порика; 6 корпусів міського ринку, 3 сакральні споруди, 5 житлових будинків і низка характерних своїм архітектурним вирішенням громадських будівель. Спадщину промислової архітектури початку радянської доби репрезентує рідкісна натепер споруда місцевої електростанції (1924).

Центральний парк Бобринця існував як сквер з кінця 19 ст. У 1965 до 125-річчя від дня народження М. Кропивницького парку присвоєно ім’я корифея театру та висаджено 125 дубів. 15.11.1972 встановлено бюст М. Кропивницького (скульптор В. Френчко). У парку також поховано 47 радянських воїнів, що загинули під час визволення міста від нацистів (16.03.1944) і споруджено пам’ятник «Братська могила радянських воїнів» (1955). Неподалік парку стоїть пам’ятний знак «Загиблим воїнам-інтернаціоналістам та жертвам Чорнобильської катастрофи».

Спорт

Культивують гирьовий спорт, футбол, футзал, кікбоксинг, баскетбол, волейбол, теніс настільний, шахи, шашки, велосипедний спорт. Діє комунальний заклад «Дитячо-юнацька спортивна школа» Бобринецької міської ради Кіровоградської області (утворена 2016).

Спортивний комплекс «Олімпієць» Бобринецької міської ради є комунальною установою спортивно-оздоровчого профілю з надання послуг у сфері фізичної культури і спорту (з 1994). Стадіон є домашньою ареною аматорського футбольного клубу «Новатор» (заснований 1987), який грає у чемпіонаті Кіровоградської області.

У вересні 2017 відкрито багатофункціональний майданчик спортивний, модернізований за підтримки програми «Децентралізація приносить кращі результати та ефективність» Агентства США з міжнародного розвитку. Це перший в Бобринці спортивний майданчик європейського зразка зі спеціальним покриттям, новими щитами баскетбольними, місцями для глядачів та огорожею.

Персоналії

У місті жили, навчалися та працювали корифеї української сцени М. Кропивницький та І. Карпенко-Карий. Саме в Бобринці вони створили аматорський театральний гурток. На будинках, пов’язаних з життям і творчістю митців, встановлено меморіальні дошки.

Автор слів духовного гімну «Боже, великий, єдиний…» О. Кониський 1866 перебував у Бобринці на засланні.

У дитинстві та підлітковому віці (1880-ті та початок 1890-х) у Бобринці часто бував Л. Троцький. Батько Л. Троцького Д. Бронштейн (1847—1922) володів торговельними приміщеннями в Бобринці.

Упродовж 1935–1938 у місті навчався учасник Руху Опору у Франції Герой Радянського Союзу В. Порик (1920; тепер Україна — 1944; Франція), про що свідчить меморіальна дошка на будинку.

У місті народилися: етнограф О. Волошин, художник І. Грінштейн (1909, тепер Україна — 1966; тепер РФ), Герой Радянського Союзу В. Сербулов (1921–1993; Україна), кінорежисер П. Тодоровський, інженер-винахідник, конструктор П. Шумилов (1901; тепер Україна — 1942; тепер РФ).

Цитата

М. Кропивницький: «Бобринець, колись повітовий, нині заштатний городок Херсонської губернії, це єсть аlma mater моя й Тобілевичів. Карпенка-Карого, Садовського і Саксаганського».

 Цит. за: Марко Кропивницький та Іван Тобілевич у Бобринці / Автор-упоряд. Р. Г. Ісакова. Кропивницький: Поліграф-Сервіс‚ 2025. С. 7. URL : https://library.kr.ua/wp-content/elib/isakova/mktaitubobr.pdf

Джерела

• Про утворення та ліквідацію районів : Постанова Верховної Ради України від 17.07.2020 р. № 807-IX (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 3334-IX від 23.08.2023 р.) // Відомості Верховної Ради України. 2020. № 33. Ст. 235. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/807-20#Text
• Бобринецька міська територіальна громада. URL : https://bobrynecka-gromada.gov.ua/

Література

1. Бобринець // Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область / Редкол. тому: Д. С. Сиволап (голова) [та ін.]. Київ : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1972. С. 125–138.
2. Історія рідного краю : навч. посіб. для шкіл Кіровоградщини / За ред. І. А. Козир. Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2012. 304 с.
3. Марко Кропивницький та Іван Тобілевич у Бобринці / Автор-упоряд. Р. Г. Ісакова. Кропивницький : Поліграф-Сервіс‚ 2025. 42 с. URL : https://library.kr.ua/wp-content/elib/isakova/mktaitubobr.pdf

А. В. Арістова, М. В. Чорна, Н. А. Гаврилишина, В. В. Вечерський, К. Л. Торопчинова, М. Н. Єнін, С. І. Гірік, С. В. Глухова, К. В. Подолець

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бобринець // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бобринець (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.06.2026