Блюнчлі, Йоганн Каспар

Файл:Johann Caspar Bluntschli alt.jpg

Блю́нчлі, Йо́ганн Ка́спар (нім. Bluntschli, Johann Kaspar; 07.03.1808, м. Цюрих, Швейцарія — 21.10.1881, м. Карлсруе, тепер земля Баден-Вюртемберг, Німеччина) — юрист, правознавець, політичний діяч, член Американської академії мистецтв і наук (з 1868), Королівської нідерландської академії мистецтв і наук (з 1875).

Блюнчлі, Йоганн Каспар (Bluntschli, Johann Kaspar)
Народження	07.3.1808
Місце народження	Цюрих
Смерть	21.10.1881
Місце смерті	Карлсруе
Alma mater	Берлінський університет
Місце діяльності	Швейцарія
Напрями діяльності	юридичні науки, міжнародне право, конституційне право, теорія держави

Життєпис

Народився у сім’ї фабриканта. Вивчав право та політичні науки у Політичному інституті Цюриха, Берлінському та Боннському університетах. Здобув 1829 ступінь доктора права в Боннському університеті.

Повернувся 1830 до м. Цюриха, викладав римське право в Політичному інституті. 1833 призначений професором Цюрихського університету. Водночас займався юридичною практикою та політичною діяльністю.

1837 обраний депутатом Великої ради Швейцарської Конфедерації, був на боці поміркованого крила консерваторів. 1839–1846 — один із лідерів цієї партії. Брав участь у розробленні та впровадженні низки конституційних реформ у Швейцарії, які мали на меті модернізувати державний лад країни. Був членом Державної ради (кантонального уряду) Цюриха (1839–1945), обраний президентом Ради. Через безкомпромісну політичну позицію залишив свою посаду. 1847 переїхав до м. Мюнхена, де з 1848 став професором конституційного права в Мюнхенському університеті Людвіга та Максиміліана.

1860 разом з іншими юристами утворив союз «Юристентаг» (нім. «Juristentag») для розвитку німецької юридичної науки. Двічі (1861; 1868) був головою цього союзу. 1861 отримав запрошення до Гайдельберзького університету на посаду професора конституційного (державного) права. Брав участь у міжнародній діяльності. Був одним із засновників, а згодом президентом Інституту міжнародного права в м. Генті (1873). Цей Інститут відігравав важливу роль у розвитку міжнародного права та міжнародних відносин у 19 ст. Також був представником німецького імператора на Брюссельській конференції 1874. Ця конференція була першою спробою європейських держав сформулювати та затвердити на міжнародному рівні загальнообов’язкові норми, які б урегульовували правила ведення війни (див. Закони та звичаї війни).

Листувався з Ф. Лібером та Г. Муаньє (1826–1910; Швейцарія) щодо питань міжнародного гуманітарного права та Червоного Хреста (див. Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця).

Погляди

Політико-правові погляди Блюнчлі, вкорінені в його юридичних дослідженнях, впливали на розвиток політичної практики в Європі та за її межами.

Основні засади його теоретичних поглядів:

1. Конституціоналізм. Блюнчлі був прихильником конституційного устрою, вважав, що кожна держава повинна мати чітко визначену конституцію, яка обмежує владу держави і гарантує права та свободи громадян.

2. Верховенство права. Блюнчлі підкреслював важливість ідеї, що всі повинні підпорядковуватися закону.

3. Поділ влади. Прихильник теорії поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Вважав, що це дасть змогу запобігти різноманітним зловживанням владою.

4. Суверенітет народний. Блюнчлі вважав, що влада належить народу, а не окремим особам або групам.

5. Органічна теорія держави. За цією теорією, держава – це живий організм, який розвивається за власними законами. На думку вченого, держава складається з різних елементів (наприклад, народ, територія, влада), які взаємодіють між собою, як органи в живому організмі. Ця теорія мала значний вплив на подальший розвиток правової та політичної науки. Її використовували для аналізу суспільства і держави. Однак, із часом такий підхід зазнав критики за надмірну ідеалізацію держави та недооцінку конфліктів соціальних.

Наукова спадщина

У перших опублікованих працях — «Про конституцію міста Цюриха» (нім. «Über die Verfassung der Stadt Zürich», 1830) та «Народ і суверенітет» (нім. «Das Volk und der Souverän», 1830) — виступав за конституційне правління, продемонстрував своє негативне ставлення до зростання швейцарського радикалізму.

Як історик права дебютував книгою «Державна та правова історія міста та регіону Цюрих» (нім. «Staats- und Rechtsgeschichte der Stadt und Landschaft Zurich», 1838–1839; 2-ге вид. 1856). У 1839 опублікував есе під назвою «Новітні юридичні школи німецьких юристів» (нім. «Die neuere Rechtsschulen der deutschen Juristen»), у якому прагнув показати важливість об’єднання історичних і філософських методів юридичної науки. 1849 вийшов перший том «Історії федерального права Швейцарії від перших вічних пактів до сьогодення» (нім. «Geschichte des schweizerischen Bundesrechts von den ersten ewigen Biinden bis auf die Gegenwart»; 2-й т. із документами, — 1852). фундаментальної праці «Історія загального конституційного права та політики з XVI століття до наших днів» (нім. «Geschichte des allgemeinen Statsrechts und der Politik seit dem sechzehnten Jahrhundert bis zur Gegenwart»; 1864).

Захоплювався метафізичними поглядами (див. Метафізика) філософа Ф. Ромера (1814–1856; тепер Німеччина). У праці «Психологічні дослідження про державу і церкву» (нім. «Psychologische Studien über Staat und Kirche», 1844) намагався застосувати їх до політичної науки загалом і для вирішення проблем державного ладу Швейцарії.

Після переїзду до Німеччини розробив органічну теорію держави, яка мала вплив як серед німецьких, так і серед американських лібералів (див. Лібералізм). У м. Мюнхені опублікував фундаментальні праці «Загальне конституційне право» (нім. «Allgemeines Staatsrecht»; 1852); «Доктрина сучасної держави» (нім. «Lehre vom modernen Staat»; 1875); у співавторстві з К. Л. Т. Братером (1819–1869; Швейцарія) — «Німецький державний словник» (нім. «Deutsches Staatswörterbuch», 11 т., 1857–1870; перевид. в 3-х т. 1869–1875 за редакцією Е. Ленінга [1843; Франція — 1919; тепер Німеччина]).

«Кодекс приватного права кантону Цюрих» (нім. «Privatrechtliches Gesetzbuch für den Kanton Zürich», 1854–1856) слугував моделлю для кодифікації як у Швейцарії, так і в інших країнах.

Широкої популярності набули праці Блюнчлі з міжнародного права. Книга «Сучасне право війни» (нім. «Das moderne Kriegsrecht»; 1866) стала підґрунтям Гаазьких конвенції з міжнародного гуманітарного права 1899 і 1907. Низку ідей застосовано в кодексі Ф. Лібера (1863) для Федеральної армії під час громадянської війни в США 1861–1865. На висвітлення окремих актуальних проблем міжнародного гуманітарного права спрямовані праці «Право грабунку під час війни» (нім. «Das Beuterecht im Krieg», 1878), «Про право морської здобичі» (нім. «Das Seebeuterecht ins besondere», 1878) та ін.

«Сучасне міжнародне право» (нім. «Das moderne Völkerrecht»; 1868) — перша спроба вченого здійснити приватну кодифікацію міжнародного права. Перекладена кількома мовами. Її активно використовували тодішні європейські дипломати.

Одна з найвідоміших праць — «Уроки сучасної держави» (нім. «Lehre vom modernen Staat», 1875–1876), у якій він додатково розвинув свою органічну теорію.

Припускав ієрархічний расовий порядок та тісний зв’язок між «расою» та національною державою.

Визнання

Праці Блюнчлі вплинули на розвиток юридичної науки і думки політичної. Його ідеї знайшли відгук у Європі та за її межами. Його роботи перекладені іноземними мовами, їх використовували як підручники для навчання в університетах. Особливо вони вплинули на розвиток юридичної науки в Німеччині, Швейцарії та США.

Праці

1. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes: von den ersten ewigen Bünden bis auf die Gegenwart : in 2 bd. Zürich : Meyer und Zeller, 1849–1852.
2. Deutsches Privatrecht. 2 aufl. München : Literarisch-artistische Anstalt, 1860. 596 p.
3. Allgemeines Staatsrecht : in 2 bd. 3 aufl. München : J. G. Cotta, 1863.
4. Die Bedeutung und die Fortschritte des modernen Völkerrechts. Berlin : Lüderitz, 1866. 64 p.
5. Charakter und geist der politischen parteien. Nördlingen : C. H. Beck, 1869. 165 p.
6. Bluntschlis Staatswörterbuch : in 3 bd. Zürich : F. Schulehess, 1871–1872. (у співавт.)
7. Die Gründung der amerikanischen Union von 1787. 2 aufl. Berlin : C. Habel, 1872. 32 p.
8. Diritto pubblico universale : in 3 vol. Napoli : G. de Angelis, 1873–1879.
9. Deutsche Statslehre für Gebildete. Nördlingen : C. H. Beck, 1874. 447 p.
10. Geschichte der neueren staatswissenschaft, allgemeines staatsrecht und politik. Seit dem 16. jahrhundert bis zur Gegenwart. 3 aufl. München : R. Oldenbourg, 1881. 763 p.
11. І с п. п е р е к л. — Derecho publico universal : in 3 vol. Madrid : F. Gongora y compañia, 1880.
12. Ф р а н ц. п е р е к л. — Théorie générale de l'état. 2 ed. Paris : Librairie Guillaumin, 1881. 492 p.

Література

1. Holtzendorff Fr. Bluntschli und seine Verdienste um die Staatswissenschaften. Berlin : Carl Habel, 1882. 43 p.
2. Мережко А. А. История международно-правовых учений. Киев : Таксон, 2006. С. 246–250.
3. Bühler Th. Johann Caspar Bluntschli (1808–1881) // Zeitschrift für europäisches Privatrecht. 2009. № 1. P. 91–108.
4. Deutsche und Europäische Juristen aus neun Jahrhunderten. 6 aufl. Tübingen : Mohr Siebeck, 2017. 644 p.

Автор ВУЕ

• О. А. Гавриленко

Покликання на цю статтю: Гавриленко О. А. Блюнчлі, Йоганн Каспар // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Блюнчлі, Йоганн Каспар (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.02.2025