Блок політичний

Блок політи́чний — об’єднання акторів політичних (політичних партій, громадських організацій, груп людей, а в деяких випадках і держав) для узгодження дій, досягнення спільних політичних цілей.

Характеристика

Політичні блоки формують на підставі угод (письмових чи усних), де фіксують спільні цілі, принципи взаємодії, структуру керівних органів та механізми ухвалення рішень. Ступінь інтеграції в блоці може бути різним: від координації дій з окремих питань до створення єдиних керівних структур.

Діяльність блоків, особливо виборчих, регулює законодавство національне, партійні статути та міжпартійні угоди.

Класифікація

За терміном функціонування:

• тимчасові, створені для розв’язання конкретних завдань (наприклад, блоки виборчі);
• постійні, що мають довгострокову стратегію (наприклад, міждержавні союзи військово-політичні).

За ставленням до влади виокремлюють блоки:

• провладні;
• опозиційні.

Залежно від суб’єктів і цілей виділяють:

• виборчі блоки — тимчасові об’єднання, які створюють політичні партії та / або громадські організації для спільної участі у кампанії виборчій. Мета — подолати бар’єр виборчий та отримати більшу кількість мандатів депутатських.
• парламентські блоки (коаліції) — об’єднання депутатських фракцій парламентських і груп у парламенті для формування більшості парламентської, підтримки уряду або, навпаки, для ініціювання його відставки. Парламентські коаліції можуть бути як формальними (з підписанням угоди коаліційної), так і неформальними.
• блоки міжнародні (міждержавні) — союзи держав, що створюють для координації політики зовнішньої, співпраці у сфері безпеки (військово-політичні блоки), інтеграції економічної тощо. Прикладом міждержавного блоку є Організація Північноатлантичного договору (НАТО).
• Блоки в авторитарних (див. Авторитаризм) і тоталітарних (див. Тоталітаризм) режимах — об’єднання політичних сил для досягнення демократичних перетворень у державі.

Особливості функціонування

Ефективність політичного блоку залежить від багатьох чинників: ступеня збігу інтересів учасників, наявності чіткої програми дій, ефективності внутрішньої комунікації, здатності лідерів блоку до компромісів.

Внутрішні суперечності, ідеологічні розбіжності, боротьба за лідерство можуть призвести до розпаду блоку.

В Україні

У Верховній Раді України I скликання (1990–1994) сформовано більшість парламентську, до якої входили представники Комуністичної партії («Група 239») на чолі з О. Морозом, та опозицію (так звана Народна Рада), очолювану І. Юхновським. Наприкінці повноважень парламенту з’явилися політичні групи, що стали прообразами майбутніх парламентських фракцій.

Після запровадження виборчої системи змішаної за Законом України «Про вибори народних депутатів України» (1997), набули поширення виборчі блоки, створені для участі в парламентських виборах. Станом на 2025 в Законі України «Виборчий кодекс України» (2020) немає визначення «виборчий блок».

Джерела

1. Виборчий кодекс України: Закон України № 396-IX від 19 грудня 2019 р. // Відомості Верховної Ради України. 2020. № 7; 8; 9. Ст. 48. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/396-20#Text

Література

1. Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Гол. редкол. Л. В. Губерський. Київ : Знання України, 2004. Т. 1. 760 с.
2. Шведа Ю. Р. Політичні партії. Енциклопедичний словник. Львів : Астролябія, 2005. 488 с.
3. Кочубей Л. О. Виборчі технології. Київ : Український центр політичного менеджменту, 2008. 332 с.
4. Денисенко В. М., Сорба О. М., Угрин Л. Я. та ін. Політологія / За наук. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий Світ — 2000, 2014. 780 с.

Автор ВУЕ

• С. А. Купрієнко

Покликання на цю статтю: Купрієнко С. А. Блок політичний // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Блок політичний (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.04.2025