Блер, Тоні

Блер, То́ні [ англ. Blair, Tony; повне ім’я при народженні — Блер, Ентоні Чарльз Лінтон (Blair, Anthony Charles Lynton); 06.05.1953, м. Единбург, Шотландія, Велика Британія] — політик, юрист, лідер Лейбористської партії (1994–2007), 73-й прем’єр-міністр Великої Британії (1997–2007), почесний доктор права Королівського університету Белфаста (з 2008).

Блер, Тоні (Blair, Anthony Charles Lynton)
Народження	06.05.1953
Місце народження	Единбург
Alma mater	Оксфордський університет
Місце діяльності	Велика Британія
Напрями діяльності	державне управління, політичні науки, політика, міжанородні відносини

Відзнаки
Ордени	Свободи, Найшляхетніший орден Підв’язки (лицар-компаньйон)
Медалі	Золота медаль Конгресу США, Президентська медаль свободи, медаль Свободи

Життєпис

Народився в сім’ї адвоката. Навчався у Феттіс-коледжі в м. Единбурзі, Сент-Джон коледжі Оксфордського університету. Поєднував вивчення права з інтересом до релігійних ідей і популярної музики. Закінчив Оксфордський університет (1975), згодом міську юридичну школу. Викладав право в Оксфорді. Працював у адвокатській конторі Д. Ірвіна (нар. 1940; Велика Британія), спеціалізувався на праві господарському. Долучився до участі в діяльності Лейбористської партії. Обраний до Палати громад (1983) як представник Седжфілдського округу — шахтарського регіону на північному сході Англії. Ранній період політичної діяльності збігся з тривалим політичним пануванням Консервативної партії (з 1979) і поразкою лейбористів на чотирьох загальних виборах поспіль (1979–1992).

Після обрання адвоката і політика Дж. Сміта (1938–1994; Велика Британія) лідером лейбористів (1992) Блера призначено тіньовим міністром внутрішніх справ, а після смерті Дж. Сміта — обрано (з підтримкою 57 %) лідером партії. До середини 1995 Блер оновив платформу Лейбористської партії. Лейбористи переглянули свої програмні засади та перетворилися на модерну політичну силу («Нова лейбористська партія»), відмовилися від політики високих податків і соціальних витрат.

Після здобуття Лейбористською партією перемоги на загальних виборах 1997 королева Єлизавета ІІ запросила Блера стати прем’єр-міністром. Він був наймолодшим прем’єр-міністром з 1812, а також прем’єр-міністром-лейбористом, який найдовше пропрацював. Його 10-річне перебування на посаді стало другим найтривалішим безперервним періодом (після М. Тетчер) за понад 150 років.

Пішов у відставку 27.06.2007. Відтоді перебував на посаді спеціального посланника на Близькому Сході (2007–2015). Працював також консультантом, викладав.

Опублікував мемуари «Шлях» (2010).

Заснував Інститут глобальних змін Тоні Блера (2016), низку благодійних фондів.

Діяльність прем’єр-міністра

Перший термін (1997–2001)

Натхненний соціологом Е. Гідденсом, Блер описав свою філософію уряду як «третій шлях». Стверджував, що його політика була розроблена з метою дати можливість соціал-демократії відповісти на виклики світової економіки ринкової, а громадянам — упоратися з тим, що Е. Гідденс називав «головними революціями нашого часу» (включно з глобалізацією).

Серед перших ініціатив уряду Блера — надати Банку Англії повноваження визначати процентні ставки без урядових консультацій. Ініціював реформи в Палаті громад, модернізував формат «години запитань до прем’єр-міністра», під час якої той відповідає на питання членів парламенту. Упродовж першого року перебування на посаді організував референдуми, завдяки яким були створені децентралізовані асамблеї в Шотландії та Уельсі.

Брав участь у переговорному процесі й укладенні Белфастської угоди (Угода Страсної п’ятниці) 10.04.1998 між націоналістами та юніоністами в Північній Ірландії з метою припинення етнонаціонального конфлікту. Уряд Ірландії вперше в міжнародній угоді визнав, що Північна Ірландія є частиною Сполученого Королівства. Роль Блера у відновленні миру в Північній Ірландії вважають його найтривалішою політичною спадщиною.

У зовнішній політиці підтримував розширення Європейського Союзу за умови одночасного зміцнення спільного та внутрішнього ринків, підписав соціальний розділ Маастрихтського договору 1992. Блер прагнув перетворити Британію на лідера в Європі. За часів його прем’єрства спостерігалося поглиблення британського співробітництва з країнами Європи в галузі безпеки та оборони, яка раніше була виключно сферою співпраці зі США.

Британія на чолі з Блером приєдналася до американського бомбардування Іраку наприкінці 1998 (операція «Лис пустелі»), попри відсутність підтримки цієї воєнної операції більшістю європейських союзників. Стратегія Блера на всіляку підтримку політики В. Дж. Клінтона і участь Британії в кампанії США проти Іраку підтвердили пріоритетний характер англо-американських «особливих відносин».

Блер став ініціатором військового розв’язання косовського питання, виступаючи проти тимчасового умиротворення. Отримав у Палаті громад широку багатопартійну підтримку проведення миротворчих операцій у Косово (1999) та Сьєрра-Леоне (2000). Відправив у Сьєрра-Леоне 1500 британських військовослужбовців, які взяли на себе захист столиці країни м. Фрітауна від повстанської армії.

Другий термін (2001–2005)

Підтримав ряд зовнішньополітичних акцій США (брав участь у вторгненнях до Афганістану 2001 та Іраку 2003).

Так, після терористичних актів у США 11.09.2001 Велика Британія зіграла ключову роль у формуванні міжнародної коаліції, якій вдалося усунути Талібан від влади в Афганістані. Блер мав добрі стосунки з президентом США Дж. Бушем; Сполучене Королівство об’єдналося зі США у глобальній «війні проти тероризму». Подолання цієї загрози Блер вважав «національним інтересом», а підтримку США — основним завданням британців. Уперше члени НАТО проголосували за застосування 5-ї статті статуту (атака на одного з членів альянсу розглядається як атака на всіх).

У промові на щорічній конференції лейбористської партії 02.10.2001 в м. Брайтоні Блер обґрунтував неминучість військової акції проти талібів (через їхню відмову видати міжнародного терориста У. бен Ладена). Серед завдань: відібрати в «Аль-Каїди» її афганську базу; не дати змоги створити альтернативну базу за межами Афганістану; атакувати «Талібан» військами міжнародної коаліції; підтримувати інші держави, які борються з «Аль-Каїдою». Сполучене Королівство у складі коаліційних військ від жовтня 2001 брало участь в операції «Тривка свобода» на чолі з США. Співпраця США та Великої Британії, що ґрунтувався на «особливих відносинах», забезпечила швидку відповідь терористам.

Упродовж 2002–2003 Велика Британія та США доклали значних зусиль для обґрунтування загрози для міжнародного співтовариства режиму С. Хусейна в Іраку (відновлення розробки зброї масового ураження, співпраця з міжнародними терористичними організаціями), не маючи достатніх підстав для цих тверджень. Блер підтримав прагнення американців застосувати силу для повалення С. Хусейна (на відміну від європейських лідерів, які ставились до такого перебігу подій досить скептично і вимагали доказів). 24.11.2002 Блер попередив про нагальну необхідність дій проти Іраку після оприлюднення доказів розробки країною зброї масового ураження. Сутність претензій британського уряду щодо Іраку зводилася до такого: виробництво хімічної зброї та біологічної зброї та наявність планів з її використання; намагання придбати матеріали і технології для виробництва ядерної зброї; незаконне збереження близько 20 ракет з радіусом дії понад 650 км, здатних нести хімічні або біологічні боєголовки; розробка балістичних ракет з дальністю дії понад 1000 км; приховування обладнання та документації від міжнародних інспекторів. За опитуваннями громадської думки, більшість британців не підтримували політику уряду Блера щодо Іраку. Суттєві розбіжності у поглядах спостерігались у всіх політичних силах. У ніч на 20.03.2003 без санкцій ООН сили американсько-британської коаліції під прапором боротьби з «міжнародним тероризмом» і «поширенням зброї масового ураження» розпочали військову операцію проти Іраку (хоча підозри в розробленні зброї масового ураження Багдадом не підтвердились).

Відданість Блера принципам «особливих відносин» із США завдала шкоди його репутації як глобального лідера, державного діяча та спричинила розкол з ключовими європейськими партнерами. Рішення Блера про приєднання до Вашингтону в нападі на Ірак призвело до своєрідного розколу міжнародних організацій (ООН, НАТО, ЄС), а також спричинило розкол британського суспільства. Репутацію Блера зіпсував не лише факт вступу Британії у цю війну, але головно — надуманість причин її розв’язання. Уряд Блера було обвинувачено у спотворенні даних розвідки, на підставі яких ґрунтувалася його заява про неминучу загрозу з боку Іраку. Факт відсутності в Іраку цієї зброї викликав сумніви у щирості Блера і змусив багатьох британців вважати, що прем’єр проводив подвійну гру з своїми громадянами.

У жовтні 2004 Блер оголосив, що балотуватиметься на третій термін прем’єр-міністра.

Третій термін (2005–2007)

Попри постійне громадське невдоволення політикою в Іраку, Блер привів Лейбористську партію до третьої поспіль перемоги на загальних виборах (травень, 2005). Однак рейтинг популярності Блера як серед громадськості, так і серед членів парламенту від Лейбористської партії після виборів загалом знизився.

01.07.2005 Велика Британія вступила в права головуючої в ЄС країни. Блер підтримував розширення ЄС (відкриття переговорів з Туреччиною, старт переговорного процесу з Хорватією відразу після очікуваного на початку січня 2007 вступу Болгарії та Румунії). Політика Блера була найбільш проєвропейською серед усіх британських урядів після вступу країни до Співтовариства у 1973. Завдяки активній європейській політиці лейбористів Велика Британія посіла провідні позиції в ЄС. Упродовж завершальної каденції уряд Блера наполягав на неможливості відродження проєкту Конституційного договору, який не набрав чинності та підтримав ініціативи щодо укладення нового договору (див. Лісабонський договір 2007).

Саміт Європейської Ради 21–22.06.2007 в м. Брюсселі затвердив початок процесу розробки нового акту — Договору про реформи, який мав зафіксувати доповнення і зміни до чинних базових договорів ЄС. Заручившись підтримкою насамперед керівництва Польщі, Чехії і Нідерландів, уряду Блера вдалося відстояти ряд принципових позицій в частині Спільної зовнішньої та безпекової політики. За ініціативи Блера учасники саміту відмовилися від запровадження посади міністра закордонних справ Євросоюзу. Велика Британія підтримала позицію Польщі щодо продовження застосування одностайного голосування в Раді ЄС. Прийнято рішення запровадити посаду Президента ЄС. Збережено практику піврічного ротаційного головування держав-членів в Раді ЄС.

Після серії відставок міністрів його уряду Блер у вересні 2006 заявив про намір полишити посаду прем’єр-міністра упродовж. 27.07.2007 королева Єлизавета ІІ затвердила його відставку та доручила Г. Брауну сформувати уряд. Блер залишився таємним радником Її Величності.

Період прем’єрства Блера ознаменувався економічним зростанням і утвердженням незалежності Банку Англії. Зберігалася значна частина ринкового радикалізму М. Тетчер з більшим акцентом на справедливості соціальній. Суттєво зросла результативність секторів освіти та охорони здоров’я Великої Британії (завдяки рекордним інвестиціям і реформам), скоротилася на третину злочинність. Запроваджено програму соціального лібералізму та конституційних змін. Зовнішня допомога Великої Британії Африці зросла втричі. Було введено знакове законодавство для боротьби зі зміною клімату.

Блер і Україна

Під час прем’єрства Блер підтримував демократичні прагнення України. Зокрема, 22.02 2005 відбулася зустріч Блера з тодішнім Президентом України В. Ющенком з питань євроінтеграційної політики та пом’якшення візового режиму.

В умовах повномасштабної російсько-української війни Інститут глобальних змін Тоні Блера в оприлюдненому звіті за 2024 підкреслив нагальну необхідність об’єднання зусиль країн світу для термінового розмінування земель України (не лише заради її відновлення, а й для забезпечення стабільного постачання продовольства для сотень мільйонів мешканців планети).

Нагороди

Нагороджений Золотою медаллю Конгресу США (2003), Президентською медаллю свободи (2009), медаллю Свободи (2010, усі — США), орденом Свободи (2010, Косово). Лицар-компаньйон Найшляхетнішого ордену Підв’язки (2022).

30.05.2007 Блера урочисто проголосили верховним вождем Сьєрра-Леоне (за його роль у припиненні громадянської війни).

Додатково

Блер належав до англіканської церкви. 2007 прийняв католицизм.

Блер — єдиний лідер лейбористів за 100-річну історію партії, який тричі поспіль перемагав на виборах.

У 2011 Блер очолив групу радників, яка допомагала уряду Н. Назарбаєва запроваджувати економічні реформи в Казахстані.

Одружений, має трьох синів.

Цитати

«Я вірив у союз з Америкою, вважав, що його підтримка і зміцнення — головне завдання британської політики, і знав, що справжні союзи укладаються за скрутних часів, а не за доби безпечного супокою»

 (Блер Т. Шлях / Пер. з англ. П. Таращука. Київ : Темпора, 2011. С. 374).

Твори

• A Journey: My Political Life. London : Hutchinson, 2010. 730 p.
• У к р. п е р е к л. — Шлях / Пер. з англ. П. Таращука. Київ : Темпора, 2011. 848 с.

Література

1. Грубінко А. Роль Великої Британії у нормативній фіксації спільної зовнішньої політики Європейського Союзу в Лісабонському договорі // Актуальні проблеми правознавства. Вип. 1 (9). 2017. С. 11–16.
2. Яковенко Н. Л. Велика Британія в сучасній системі міжнародних відносин: заявка на європейське лідерство. Київ : Науковий світ, 2003. 226 с.
3. Coates D., Krieger J., Vickers R. Blair’s War. Cambridge : Polity Press, 2004. 184 p. McCausland J. D., Stuart D. T. U.S.-UK Relations at the Start of the 21st Century. Carlisle : Strategic Studies Institute, 2006. 216 p.
4. Blair’s Britain, 1997–2007 / Ed. by A. Seldon. Cambridge : Cambridge University Press, 2007. 690 p.
5. Campbell A. The Blair’s Years. The Alastair Campbell Diaries. London : A. Knopf, 2007. 840 p.
6. Burk K. Old World, New World: Great Britain and America from the Beginning. New York : Atlantic Monthly Press, 2008. 798 p.
7. Dorman A. M. Blair’s Successful War. Farnham : Ashgate Publishing, 2009. 160 p.
8. Хмуляк М. Уряд Т. Блера у формуванні американсько-британської коаліції проти Іраку (2002–2003 рр.) // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. 2010. Вип. 101. С. 48–51.
9. Хмуляк М. Іракський чинник на парламентських виборах 2005 р. у Великій Британії // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. 2011. Вип. 105. С. 56–60.
10. Laidlaw J. Bush and Blair: The Impact of a Special Relationship on National Interests // E-International Relations. 2011. URL: http://www.e-ir.info/2011/07/26/bush-and-blair-the-impact-of-a-special-relationship-on-national-interests/
11. Boulton A. Tony's Ten Years Memories of the Blair Administration.·London : Simon & Schuster, 2013. 368 p.
12. The Rt Hon Sir Tony Blair KG // Gov.uk. URL: https://www.gov.uk/government/history/past-prime-ministers/tony-blair

Автор ВУЕ

М. В. Чорна

Покликання на цю статтю: Чорна М. В. Блер, Тоні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Блер, Тоні (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.08.2025