Бенеке, Фрідріх Едуард

Бе́неке, Фрі́дріх Едуа́рд (нім. Beneke, Friedrich Eduard; 17.02.1798, м. Берлін, тепер Німеччина — бл. 01.03.1854, м. Берлін, тепер Німеччина) — психолог, філософ, педагог, провідний представник радикального психологізму.

Бенеке, Фрідріх Едуард (Beneke, Friedrich Eduard)
Народження	17.02.1798
Місце народження	Берлін, Німеччина
Смерть	01.03.1854
Місце смерті	Берлін, Німеччина
Alma mater	Гумбольдтський університет Берліна
Місце діяльності	Геттінгенський університет імені Георга Августа
Напрями діяльності	психологія, філософія, викладацька діяльність

Життєпис

Народився у сім’ї юриста. Під час Наполеонівських воєн брав участь як єгер-доброволець у кампанії 1815.

Навчався в університетах міст Берліна й Галле, де студіював теологію під керівництвом Ф. Шлеєрмахера та В. М. Л. де Ветте. Згодом зацікавився філософією. Особливу увагу приділяв вивченню праць А. Шопенгауера, Ф. Якобі.

1820–1822 — приват-доцент Берлінського університету (тепер Гумбольдтський університет Берліна). Попри те, що керівником кафедри філософії в університеті був Г. В. Ф. Гегель (Бенеке не поділяв його філософських поглядів), молодий вчений мав значну кількість студентів.

Антигегелівська позиція Бенеке спричинила труднощі в кар’єрі. Праця «Фізика моралі» (1822) викликала неприязнь філософів-ідеалістів. Бенеке обвинувачували в епікуреїзмі. Бенеке був позбавлений права на академічну діяльність у Берлінському університеті. Пропозиція посади в Єнському університеті (тепер Єнський університет імені Фрідріха Шиллера) була відхилена владою. Працював приват-доцентом у Геттінгенському університеті імені Георга Августа (1822–1827), займався насамперед дослідженнями в галузі психології.

Повернувся до м. Берліна 1827, отримав дозвіл читати лекції в університеті. Після смерті Г. В. Ф. Гегеля 1832 був призначений екстраординарним професором філософії Берлінського університету.

01.03.1854 учений пропав безвісти. За однією з версій: ймовірно, покінчив життя самогубством у нападі депресії. 03.06.1856 його тіло було знайдено в судновому каналі (район Берліна Шарлоттенбург).

Науковий доробок

Філософія

У перших наукових працях «Теорія пізнання відповідно до свідомості чистого розуму» та «Експериментальна теорія душі як основи всіх знань» (обидві — 1820) вчений полемізував з панівною в першій третині 19 ст. німецькою ідеалістичною філософією (зокрема з Г. В. Ф. Гегелем). Був прихильником ідей англійської психології асоціативної та вчення шотландської школи здорового глузду філософії.

Подальше дослідження теорії пізнання Бенеке вбачав у антропологічному досвіді. У праці «Кант і філософське завдання нашої епохи» (1832) вчений розглядає розвиток філософії після І. Канта як перехідний етап у пошуках нового підходу до філософії. Бенеке вважав основою наукового пізнання світу тільки «філософію досвіду» (нім. Erfahrungsphilosophie).

Психологія

Основою філософії та поступу вважав емпіричну психологію. Розглядав психологію як емпіричну й індуктивну науку, прагнучи вибудувати психологію відповідно до моделі природничих наук. Спираючись на ідеї І. Канта і Дж. Лока, Бенеке обстоював тезу про те, що індуктивна психологія може стати основою не тільки теорії пізнання, а й усіх філософських дисциплін: етики, естетики, логіки, метафізики, релігії, філософії. Слідом за Й. Ф. Гербартом критикував теорію абстрактних душевних здібностей та вважав, що психологія має досліджувати душевні явища у взаємозв’язку, виявляючи основні закономірності їхнього виникнення (утворення). Психічне життя Бенеке трактував як набір нематеріальних сил чи імпульсів, які активуються зовнішніми подразниками. Ця дія зовнішніх подразників на психічне життя є фундаментальним процесом у генезисі розуму. Психологія Бенеке є сумішшю метафізичних і емпіричних положень.

Для пояснення розвитку душевного життя використав чотири основні процеси виникнення уявлень за допомогою подразника, набуття нових здібностей, відтворення та асоціації. Запропонував поняття несвідомих образів — «слідів» (стосовно до минулих причин) і «схильностей» (стосовно до майбутніх актів). Усі здібності розуму вважав лише розвитком цих слідів попередніх психічних процесів. Частково схожі уявлення чи відчуття взаємно притягуються або мають тенденцію утворювати тісніші комбінації. У кінцевому підсумку вони виробляють відносно узгоджений набір психічних явищ в людині.

Психологія Бенеке поєднала асоціанізм (один із основних напрямів світової психологічної думки, який пояснює динаміку психічних процесів комбінацією елементарних асоціацій — уявлень, відчуттів, найпростіших почуттів) і теорію здібностей, натхненну ідеями І. Канта і Дж. Лока. При цьому піддавав критиці теорію вроджених здібностей. Образ реальності розглядав як безперервний ряд «здатностей репрезентації» — певної кількості асоціацій вражень і численних відчуттів.

Серед основних праць з психології: «Психологічні нариси» (1825–1827), «Підручник психології як природничої науки (1833), «Нова психологія» (1845), «Прагматична психологія, або теорія душі у застосуванні до життя» (1850).

Педагогіка

Педагогіку вчений розглядав лише як прикладну психологію. Цілі та завдання виховання і навчання вбачав у правильному розвитку психічних процесів. Основна педагогічна праця Бенеке — «Керівництво до виховання та навчання» (1835–1836). Висловив ідеї про можливості духовного життя дорослої людини порівняно з її дитячими проявами, про рівність чи однаковість вроджених здібностей дітей, а також відповідну можливість розвитку та збагачення цих первинних здібностей. Вважав, що «талант», «геніальність», «обдарованість» є виявом набутого завдяки впливу зовнішніх подразників на первинні здібності.

Учнями Беннеке були педагог і психолог Й. Г. Дресслер (1799–1867; тепер Німеччина), педагог Ф. Діттес (1829; тепер Німеччина — 1896; тепер Австрія) та інші. У російській педагогічній науці на судження Бенеке спирався К. Ушинський у своїй головній праці «Людина як предмет виховання» (т. 1–2; 1868–1869).

Праці

Erfahrungsseelenlehre als Grundlage alles Wissens in ihren Hauptzügen. Berlin : Mittler, 1820. 172 p.
Erkenntnislehre nach dem Bewusstsein der reinen Vernunft in ihren Grundzuegen. Jena : Frommann, 1820. 215 p.
Neue Grundlegung zur Metaphysik. Вerlin : E. S. Mittler, 1822. 33 p.
Psychologische Skizzen : in 2 bd. Göttingen : Vandenhoeck & Ruprecht, 1825–1827.
Kant und die Philosophische Aufgabe unserer Zeit. Eine Jubeldenkschrift auf die Kritik der reinen Vernunft. Вerlin : E. S. Mittler, 1832. 104 p.
Die Psychologie in ihrem Verhaltnis zur Erfahrung, zur Spekulation und zum Leben dargestellt. Вerlin : E. S. Mittler, 1833. 130 p.
Lehrbuch der Psychologie als Naturwissenschaft. Вerlin : E. S. Mittler, 1833. 266 p.
Grundlinien des natiirlichen Systems der praktischen Philosophie : in 4 bd. Вerlin : E. S. Mittler, 1837–1840.
System der Logik als Kunstlehre des Denkens : in 2 bd. Вerlin : Dümmler, 1842.
Pragmatische Psychologie : in 2 bd. Вerlin : E. S. Mittler, 1850.

Література

Freuler L. Psychologie empirique et sciences de l'esprit // La Crise philosophique au XIXe siècle. Paris : Vrin, 1997. Р. 167–188.
Dewalque А., Gyemant М. Première phase (1807–1859): Fries et Beneke // Psychologie et psychologisme. Paris : Vin, 2015. Р. 13–16.
Die Philosophie des 19. Jahrhunderts : in 2 bd. / Hrsg. von G. Hartung. Basel : Schwabe Verlag, 2023.

Автор

А. М. Киридон

Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Бенеке, Фрідріх Едуард // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенеке, Фрідріх Едуард (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.03.2024