Бейрута національний музей

Бейрута національний музей

Бейру́та націона́льний музе́й (араб. متحف بيروت الوطنيّ‎) — головний історичний та археологічний музей Лівану, що має одну з найбільших колекцій старожитностей на всьому Близькому Сході. Діє в м. Бейруті (з 1942).

Історична довідка

Основою музею стала колекція старожитностей офіцера Р. Вайля (1874–1950; Франція), яку 1919 виставили в будівлі Кайзерсвертських дияконес.

27.05.1942 відбулося офіційне відкриття закладу в новій будівлі в стилі «єгипетського відродження». Колекцію постійно поповнювали новими експонатами з археологічних розкопок, які проводив Генеральний директорат старожитностей Лівану.

В умовах громадянської війни (1975–1991) музей припинив свою діяльність. Заклад зазнав значних утрат (артобстріли зруйнували будинок, його залило дощовою водою). Пожежі знищили мапи, фотографії, записи, 45 ящиків з археологічними пам’ятками, лабораторне обладнання; чимало артефактів було викрадено та вивезено за кордон.

08.10.1999 відкрито відновлений музей.

Характеристика

Загальна площа Національного музею Бейрута становить приблизно 5500 м2, виставкова — 6000 м². Експозиція нараховує 1300 експонатів. У всіх колекціях близько 100 тис. предметів (2021, оцінка).

Кожен відділ музею відповідає певному періоду історії Лівану:

• Передісторія. Представлені доісторичні артефакти ранніх суспільств мисливців-збирачів: гачки, кремені, наконечники списів, архаїчна кераміка (зроблена без допомоги гончарного круга), а також кілька перенесених у музей поховань у спеціальних глиняних посудинах.

• Колекція бронзового віку (3200–1200 до н. е.): близько 2 тис. статуеток фінікійського божества війни та чуми Решефа з бронзи, срібла та мідного сплаву; вапняковий обеліск, саркофаг, речі з поховання (позолочена зброя та прикраси) біблійського царя Абішему I (правив між 1820–1795 до н. е.), частково позолочена ваза з обсидіану з ім’ям єгипетського фараона Аменемхета III (правив бл. 1853–1806 до н. е.); саркофаг царя Іпшемуабі I (правив бл. 1795–1780 до н. е.) та речі з поховання — золотий вінець, позолочена зброя, срібна посудина, дзеркала, золота прикраса з дорогоцінним камінням та картушем з ім’ям Іпшемуабі I, оздоблена золотом скринька з обсидіану з ім’ям фараона Аменемхета IV (правив бл. 1807–1798 до н. е.).

• Колекція артефактів залізного віку (1200–333 до н. е.): кам’яний саркофаг фінікійського царя Ахірама (бл. 1000 до н. е.), у якому зберігається найдавніший текст, написаний фінікійським письмом; 31 антропоморфний (див. Антропоморфність) саркофаг (близько 500 до н. е.); капітелі перського типу з протомою (зображенням передньої частини тіла) биків, виявлені в м. Сидоні; статуетки дітей із сидонського храму бога-лікаря Ешмуна.

• Період еллінізму (333–64 до н. е.) найкраще ілюструють такі артефакти: вівтар Ешмуна (4 ст. до н. е.) з білого мармуру, що містить зображення 18 грецьких божеств; мармурова статуя Афродіти; теракотові фігурки грецьких богів (м. Хараеб).

• Римський період (64 до н. е. — 395 н. е.) представлений мармуровими саркофагами 2 ст. н. е. та бюстом Діоніса 3 ст. н. е. (всі м. Тір,); мозаїками «Викрадення Європи» (3 ст. н. е, м. Бібл), «Калліопа та сім мудреців» (3 ст. н. е., м. Баальбек); римським гіпогеєм з м. Тіри.

• Візантійський період демонструє колекція монет та прикрас, елементи церковного вівтаря, мозаїка «Ревнощі» тощо.

• Арабське завоювання та мамлюкський період представлені: монетами, золотими прикрасами та глазурованими (Див. Глазур) теракотовими чашами. У спеціальному приміщенні виставлено муміфіковані природним чином тіла трьох осіб: дорослої жінки та двох дівчат (4 місяців та півтора року; всі померли 1283), яких було знайдено в горах на півночі Лівану. Померлі були християнами-католиками маронітського спрямування (Див. Мароніти), що очевидно ховалися в горах від переслідувань мамлюкських султанів Бейбарса (1260–1277) та Калауна (1279–1290).

Значення

Мета Національного музею Бейрута не тільки демонструвати знайдені артефакти, а й зберігати, відновлювати та документувати їх. Унікальні колекції музею є цінним джерелом історичної інформації для дослідників, громадян країни та туристів.

Література

1. Galling K. Byblos. Mit einer Doppeltafel // Zeitschrift für die Alttestamentliche Wissenschaft. 1925. № 43. P. 225–242.
2. Albright W. F. The Phoenician Inscriptions of the Tenth Century B. C. from Byblus // Journal of the American Oriental Society. 1947. Vol. 67. № 3. P. 153–160.
3. Albright W. F. Dunand's New Byblos Volume: A Lycian at the Byblian Court // Bulletin of the American Schools of Oriental Research. 1959. № 155. P. 31–34.
4. Negbi O., Moskowitz S. The «Foundation Deposits» or «Offering Deposits» of Byblos // Bulletin of the American Schools of Oriental Research. 1966. № 184. P. 21–26.
5. Seeden H. Group V–IX: The Figurines from Byblos // The Standing Armed Figurines in the Levant. Munich : C. H. Beck, 1980. P. 36–101.
6. Miniaci G. Deposit f (Nos. 15121–15567) in the Obelisk Temple at Byblos: Artefact Mobility in the Middle Bronze Age I–II (1850–1650 BC) // Egypt and the Levant. 2018. № 28. P. 379–408.
7. Kilani M. Byblos in the Late Bronze Age: Interactions Between the Levantine and Egyptian Worlds. Leiden; Boston : Brill, 2019. 324 p.

Автор ВУЕ

А. О. Сошніков

Покликання на цю статтю: Сошніков А. О. Бейрута національний музей // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бейрута національний музей (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.08.2022