Бауер, Отто

Ба́уер, О́тто (нім. Bauer, Otto; 05.09.1881, м. Відень, тепер Австрія — 05.07.1938, м. Париж, Франція; 1950 перепохований у м. Відні) — політичний і державний діяч, публіцист, політичний мислитель, теоретик австромарксизму. Міністр закордонних справ Австрії (1918–1919).

Бауер, Отто (Otto Bauer)
Народження	05.09.1881
Місце народження	Відень
Смерть	05.07.1938
Місце смерті	Париж
Місце поховання	Відень
Alma mater	Віденський університет
Місце діяльності	Австрія
Напрями діяльності	Політика
Традиція/школа	Марксизм

Життєпис і діяльність

Народився в сім’ї промисловців єврейського походження. Закінчив початкову школу в м. Відні, навчався в гімназіях міст Відня, Мерано (тепер Італія) і Райхенберга (тепер м. Ліберець, Чехія). Після здобуття середньої освіти 1900 вступив до Віденського університету, який закінчив 1906 зі ступенем доктора права. 1902–1903 переривав навчання через службу в армії (1903 звільнений у запас після складання офіцерського іспиту у званні лейтенанта).

Від 1900 — член Соціал-демократичної робітничої партії (СДРП, тепер Соціал-демократична партія Австрії).

Політичні погляди зумовили інтерес до проблем політичної економії, національного питання тощо. Ці теми висвітлював у наукових працях і публіцистичних статтях.

Після закінчення університету зблизився з лідерами партії, зокрема з В. Адлером.

1907–1914 — секретар соціал-демократичної фракції Рейхсрату (парламент австрійської частини Австро-Угорщини). 1912–1914 — член редакційної колегії газети «Дер Кампф» («Der Kampf», «Боротьба»), центрального органу партії.

1914 мобілізований. У листопаді 1914 — вересні 1917 — у полоні в Російській імперії. Під час перебування в полоні вивчив російську мову (володів також англійською, чеською та французькою мовами) і зблизився з членами Російської соціал-демократичної робітничої партії (меншовиків).

Після полону повернувся на військову службу (звільнений у запас у лютому 1918). Пізніше став одним із лідерів лівого крила СДРП.

Діяльність в уряді

Після смерті В. Адлера, у листопаді 1918 Бауера обрали головою ЦК СДРП, що мало підкреслити зростання значення лівого крила партії.

Під час формування уряду новоутвореної Німецької Австрії (короткочасне державне утворення 1918–1919, що охоплювало територію сучасної Австрії після розпаду Австро-Угорщини, а також окремі місцевості, що 1919 відійшли до складу Чехословаччини та Італії) партія висунула на посаду голови уряду лідера правого крила К. Реннера (на посаді з 30.10.1918). Від листопада 1918 Бауер — міністр закордонних справ у його уряді.

Виступав за об’єднання Німецької Австрії з Німеччиною. Після відмови країн Антанти погодитися з цією ідеєю подав у відставку (26.07.1919) й зосередився на партійній і парламентській роботі. Німецьку Австрію розділено — частина земель із німецькомовним населенням відійшла до Чехословаччини й Італії, а більшість стала основою новоствореної Австрійської Республіки.

Діяльність до еміграції

На виборах 1920 СДРП зазнала поразки, набравши 36 % голосів і втративши відносну більшість. Вона не ввійшла в урядову коаліцію, яку сформувала Християнсько-соціальна партія. З цього року до заборони СДРП Бауер і його партія діяли в опозиції (див. Опозиція політична).

1921–1923 — один з організаторів і член Виконавчого комітету Міжнародного об’єднання соціал-демократичних партій («Віденський інтернаціонал»). 1923–1934 — член бюро Виконавчого комітету Соціалістичного інтернаціоналу. 1926 був одним з ініціаторів ухвалення нової програми СДРП (так званої Лінцської програми). Документ створював базу для розгортання парламентської боротьби проти урядової Християнсько-соціальної партії та непарламентських виступів проти правих парамілітарних формувань. Наявні в тексті заклики до класової боротьби і встановлення диктатури пролетаріату давали супротивникам СДРП привід звинувачувати її в більшовизмі.

Попри падіння популярності СДРП на загальноавстрійському рівні, партія зберігала популярність у м. Відні. 1923 бургомістром обрано одного з близьких до Бауера лідерів СДРП К. Зайца (1869–1950; Австрія). Він зберігав посаду до заборони партії 1934, а соціал-демократи мали більшість у столичному муніципалітеті. Від 1923 для протидії правим парамілітарним групам СДРП сформувала власне напіввійськове формування — республіканський загін оборони (нім. Republikanischer Schutzbund).

Через всесвітню економічну кризу 1929–1933 в Австрії зросла популярність радикальних груп. У цих умовах 1931 й 1932 Християнсько-соціальна партія запропонувала СДРП увійти до урядової коаліції. Бауер відмовився від пропозиції, узгодивши рішення з іншими лідерами партії — К. Реннером і К. Зайцом.

Після політичної кризи 1933 в Австрії встановлено диктатуру консервативних кіл (так званий австрофашизм) на чолі з лідером Християнсько-соціальної партії Е. Дольфусом (1892–1934; Австрія). У лютому 1934 соціал-демократи почали збройні виступи в м. Відні. Їх придушили війська за сприяння парамілітарних груп, після чого СДРП і профспілки заборонили.

Діяльність в еміграції

Бауер виїхав до Чехословаччини й оселився в м. Брно, зберігаючи контакти з соціал-демократичним підпіллям в Австрії.

1934–1935 провадив організаційну роботу, спрямовану на створення підпільної партійної мережі в Австрії. 1935 організовано партію-правонаступницю СДРП — Революційні соціалісти Австрії, яку очолив Й. Буттінгер (1906; Австрія — 1992; США). Бауер визнав попередні помилки, що призвели до катастрофи СДРП й відмовився від адміністративних постів у підпільній партії, одночасно оголосивши про готовність служити партії як консультант, журналіст і зберігач фондів.

Після аншлюсу Австрії Німеччиною в умовах реальної загрози державності Чехословаччини 1938 виїхав із м. Брно до м. Брюсселя, а згодом до м. Парижа.

Помер від серцевого нападу. Похований на цвинтарі Пер-Лашез (м. Париж). 1948 прах Бауера перенесено до м. Відня, а 1950 перепоховано на Центральному цвинтарі м. Відня поряд із могилами В. Адлера й К. Зайца.

Погляди

Прихильник об’єднання Австрії й Німеччини. Виступав за загальнонімецьку соціалістичну революцію, що мала охопити всі землі, населення яких розмовляло німецькою. Вважав неможливим досягнення соціалістичного ладу в Австрії без Німеччини.

1938 погодився з аргументами К. Реннера на користь аншлюсу, зокрема про тимчасовість нацизму й об’єктивну користь від об’єднання Австрії й Німеччини.

Висловлював ідею «інтегрального соціалізму», що полягала в теоретичній підтримці в середньостроковій перспективі об’єднання комуністів і соціал-демократів реформістів. Вважав неминучим становлення в майбутньому соціалістичного ладу, сприймаючи сучасні йому умови в Австрії як несприятливі для революції. Відповідно партія під його керівництвом застосовувала тактику вичікування («революційної паузи») й ухиляння від тимчасових союзів з ідейними супротивниками як дій, які начебто могли зміцнити капіталістичний лад і відтермінувати час революції. Автор близько 4 тис. статей.

Пам’ять і спадщина

1949 на честь Бауера названо вулицю в м. Відні, де він мешкав 1914 і 1917–1934.

1981 в Австрії до сторіччя з дня народження політика випущено поштову марку та срібну ювілейну монету номіналом 500 австрійських шилінгів.

Особистий архів Бауера зберігається в Міжнародному інституті соціальної історії в м. Амстердамі.

Праці

Werkausgabe : in 9 bd. Wien : Europaverlag, 1975–1979.

Література

Hanisch E. Der große Illusionist. Otto Bauer (1881–1938). Wien : Böhlau Verlag, 2011. 478 p.
Czerwińska-Schupp E. Otto Bauer (1881–1938): Thinker and Politician. Leiden; Boston : Brill, 2016. 388 p.
Saage R. Otto Bauer — Ein Grenzgänger zwischen Reform und Revolution. Berlin : LIT Verlag, 2021. 288 p.