Бар, Карл Людвіг фон

Карл Людвиг фон Бар, 1888

Бар, Карл Лю́двіг фон (24.07.1836, м. Ганновер, тепер земля Нижня Саксонія, Німеччина — 20.08.1913, м. Фолкстон, графство Кент, Англія, Велика Британія) — правознавець, судовий і політичний діяч, фахівець із судочинства та кримінального права, доктор права (з 1858), професор (з 1866), засновник німецької доктрини міжнародного приватного права.

Бар, Карл Людвіг фон (Carl Ludwig von Bar)
Народження	24.07.1836
Місце народження	Ганновер
Смерть	20.08.1913
Місце смерті	Фолкстон
Місце поховання	місцевий цвинтар у м. Геттінгені
Alma mater	Геттінгенський університет імені Георга Августа
Місце діяльності	Німеччина
Напрями діяльності	юридичні науки: кримінальне право і процес, цивільне право і процес, міжнародне приватне право

Життєпис

Народився у сімʼї високопосадовця Ганноверського королівства (існувало 1814–1866; тепер ФРН). 1853 закінчив гімназію в м. Ганновері. 1853–1857 вивчав право в Геттінгенському університеті імені Георга Августа (нім. Georg-August-Universität), протягом 1854 — у Берлінському університеті (нім. нім. Humboldt-Universität zu Berlin; тепер Гумбольдтський університет Берліна). Крім занять із права, відвідував лекції з числення диференціального, історії та філософії. 1858 здобув ступінь доктора права у Геттінгенському університеті за роботу «Вчення про замах на злочин та співучасть у злочині».

1857–1862 служив молодшим судовим чиновником (аудитором) у м. Ганновері. Згодом майже рік був секретарем міністра юстиції Королівства Ганновера Л. Віндтхорста (1812–1891; тепер ФРН). Займався підготовкою проєкту нової іпотечної реформи. 1863 обійняв посаду судового асесора у Вищому суді м. Геттінгена (нім. Obergericht Göttingen). Тоді ж пройшов габілітацію в Геттінгенському університеті та здобув посаду приват-доцента.

Від 1866 — ординарний професор кримінального права та судочинства в Ростоцькому університеті; 1867–1868 — декан. Від 1868 — професор університету в м. Бреслау (тепер Вроцлавський університет), 1877–1878 — ректор. Від 1879 до кінця життя — професор Геттінгенського університету, 1895–1896 — ректор.

Помер у м. Фолкстоні (Велика Британія), куди прибув для участі в загальних зборах Інституту міжнародного права. Похований на міському цвинтарі у м. Геттінгені.

Діяльність

Кримінальне право

Професійну кар’єру почав з юридичної практики, згодом зосередився на викладацькій та науковій роботі, яку поєднував з періодичною участю в судовому та міжнародному арбітражному провадженні.

Здобув популярність як реформатор, що виступав за гуманізацію судової практики: запровадження відкритих засідань, усного судочинства та прозорої доказової процедури. Виступав проти таємності та формалізму у кримінальних справах. Присвятив цій проблематиці низку публічних виступів та наукових праць.

Водночас захопився проблемами доказування та причинно-наслідкового зв’язку в кримінальному праві. У праці «Вчення про причинний зв’язок у праві» («нім. Die Lehre vom Causalzusammenhange im Rechte»; 1871) заклав основи теорії адекватного причинно-наслідкового звʼязку (нім. Adäquanztheorie). Пропонував, щоб відповідальність наставала лише за дії, що прогнозовано й закономірно призводять до шкідливого наслідку та громадського осуду, а не відповідають визнаним принципам моралі. Цю ідею 1888 розвинув Й. А. фон Кріс (1853–1928; тепер ФРН).

З часом на основі комплексного дослідження німецького кримінального права (його історії, теорії та практики) Бар перейшов до історичного та філософського осмислення галузі загалом. Його погляди системно втілені в «Підручнику німецького кримінального права» («нім. Handbuch des deutschen Strafrechts»; 1882), зокрема в окремому додатку «Історія німецького кримінального права й кримінально-правових теорій» (1882). Прагнув далі розвинути вчення класичної школи кримінального права, з якої починав. Аргументував розуміння злочину як продукту характеру злочинця, а мету покарання — як форму суспільного осуду протиправного діяння. Питання відповідальності, вини та звільнення від відповідальності поглибив у тритомнику «Закон і вина в кримінальному праві» (1906–1909).

Під його керівництвом колектив викладачів Геттінгенського університету підготував одну з перших порівняльних праць з історії європейського кримінального права — «Історія континентального кримінального права» (переклад англійською 1916, м. Бостон, США). П’ятий том серії «Континентальна правнича історія» («англ. The Continental Legal History Series») опубліковано після смерті вченого.

Міжнародне приватне право

Карл Людвіг фон Бар 1900, (фото Peter Schloesser, колекція портретів Берлінської державної бібліотеки)

Найбільше визнання здобув як один із засновників сучасної німецької доктрини міжнародного приватного права (МПП). Обґрунтував необхідність розмежування міжнародного публічного та приватного права, підкреслював певну незалежність МПП, яка визначає межі застосування різних правових систем у рамках приватноправових відносин та об’єднує міжнародно-правові норми, що встановлюють правила для приватних осіб.

Стверджував, що ігнорування судом окремої держави наявності іноземного елемента у правовідносинах і застосування ним винятково лише норм національного права в багатьох випадках спричинить ігнорування прав іноземної особи й навіть прав самого громадянина цієї держави. Правила МПП не можуть визначати винятково на розсуд окремої держави. Ця держава не може застосовувати свою правову систему й повністю заперечувати правові системи інших держав та їхні суверенні права, які в рамках світового співтовариства мають рівнозначну вагу й однакове значення.

У галузі МПП був одним із перших, хто чітко сформулював поняття колізії правових норм і запропонував підходи до її розв’язання. Зокрема, вважав, що кожна держава мусить мати систему правил, яка визначає, право якої держави застосовують у конкретному випадку (лат. lex causae). Водночас виступав за визнання «автономії волі сторін» як ключового принципу договірних зобов’язань у сфері міжнародного приватного права. Тобто сторони можуть самостійно обирати, право якої країни будуть застосовувати до їх договору. Розвинув концепцію «особистого закону» (лат. lex patriae) — правового режиму, що застосовують до фізичних осіб на основі їх громадянства, а не лише місця проживання. Цим зробив внесок у майбутнє обґрунтування цього підходу в континентальному праві. Заклав підґрунтя для розроблення доктрини правонаступності особистого закону. Аналізував, як зміна громадянства або місця проживання впливає на застосування норм міжнародного приватного права.

Сприяв систематизації норм МПП у вигляді теоретичних кодексів, які стали основою для законодавства низки європейських країн (зокрема Німеччини, Австрії, Швейцарії).

Перша значна праця в галузі МПП — «Міжнародне приватне й кримінальне право» (1862, в англійському перекладі 1883). Згодом опублікував низку відповідних досліджень, підсумком яких став двотомний курс «Теорія і практика міжнародного приватного права» (1889, в англійському перекладі 1892), що досі не втратив наукового значення.

Міжнародна та громадська діяльність

Від 1874 — член Інституту міжнародного права (Institut de Droit International, IDI) в м. Генті. 1891–1892 — президент Інституту (обраний на Гамбурзькій сесії).

Долучався до діяльності Постійної палати третейського суду в м. Гаазі як арбітр у розгляді конкретних справ без зайняття формальної посади в апараті суду, відстоював ідею правового підходу до вирішення спорів як альтернативу насильству.

Діяльність в Інституті міжнародного права була спрямована на гуманізацію міжнародного права, розроблення норм міжнародного приватного та публічного права, зокрема перших загальних принципів міжнародного кримінального права та норм щодо екстрадиції. Її характеризували новаторський підхід до індивідуальних прав, відстоювання закріплення юридичних гарантій для фізичних осіб на міжнародному рівні. Просував ідеї обов’язкового міжнародного арбітражу як альтернативи війні. 1907 висвітлив діяльність Інституті в опублікованій статті.

Як авторитетний професор та автор фундаментальних наукових праць вплинув на формування кількох генерацій юристів у Німеччині.

1890–1893 — член Рейхстагу від виборчого округу м. Росток. Був представником Німецької ліберальної партії («нім. Deutsche Freisinnige Partei», DFP) — поміркованої ліберальної організації, що об’єднала кілька фракцій.

В останні роки життя виявляв себе як послідовний пацифіст. За деякими відомостями, очолював одну з авторитетних міжнародних організацій прихильників миру і взаєморозуміння. Буд одним з експертів, які мали право висувати номінантів на Нобелівську премію миру.

Нагороди і визнання

Прусський орден Червоного Орла IV ступеня (Roter Adlerorden IV. Klasse); Данський орден Данеборга ІІІ ступеня (Dannebrogordenen, 3. Grad); Орден Італійської корони (Ordine della Corona d’Italia); Сіамський Орден Білого слона ІІІ ступеня (Order of the White Elephant, Third Class).

Почесне звання «таємний радник юстиції».

Почесний доктор Болонського університету (1889), Кембриджського університету (1893), Королівського університету Фредеріка в Норвегії (1911, тепер Університет Осло), Оксфордського університету (1913).

Додатково

Походив із шляхетної родини, представники якої обіймали високі посади в німецьких державах 18–19 ст. Нащадки чоловічої статі цього роду традиційно мали однакове ім’я:

• Карл Людвіг фон Бар (дід, 1765–1841) — член Державної ради Вестфалії, лорд-камергер у м. Ганновері.
• Карл Людвіг фон Бар (батько, 1802–1880) — генеральний секретар (нім. Generalsekretär) Міністерства королівського двору (нім. Hausministerium) м. Ганновера.

Дружина Анселена фон Бар (уроджена Блоом, 1847–1920) — авторка бібліографічного покажчика праць Карла Людвіга фон Бара (1916) з біографічним нарисом професора Ф. Френсдорффа (1833–1931; Німеччина). Людвіг Шнорр фон Карольсфельд (онук; 1903–1989) — професор цивільного, комерційного та трудового права в м. Ерлангені (Німеччина).

Праці

1. Das internationale Privat - und Strafrecht. Hannover : Hahn'sche Hofbuchhandlung, 1862. 648 p.
2. Recht und Beweis im Geschworenengericht: Ein beitrag zur kritik der praxis und gesetzgebung auf dem gebiete des strafverfahrens. Hannover : Hahn'sche Hofbuchhandlung, 1865. 368 p.
3. Das Beweisurteil des germanischen Prozesses: ein beitrag zur geschichte und kritik des deutschen processes und des deutschen rechtes. Hannover : Hahn'sche Hofbuchhandlung, 1866. 286 p.
4. Recht und Beweis im Civilprozess: Ein Beitrag zur Kritik und Reform des deutschen Civilprozesses. Leipzig : Bernhard Tauchnitz, 1867. 270 p.
5. Die Lehre vom Causalzusammenhange im Rechte. Leipzig : Bernhard Tauchnitz, 1871. 156 p.
6. Handbuch des deutschen Strafrechts : in 4 bd. Berlin : Habel, 1874–1877.
7. Das deutsche Civilprozessrecht. Leipzig : Duncker & Humblot, 1880. 94 p.
8. Staat und Katholische Kirche in Preussen. Berlin : Springer, 1883. 130 p.
9. Theorie und Praxis des internationalen Privatrechts : in 2 bd. Hannover : Hahn'sche Buchhandlung, 1889.
10. Lehrbuch des internationalen Privat- und Strafrechts. Stuttgart : Ferdinand Enke, 1892. 360 p.
11. Neue Prinzipien und Methoden des internationalen Privatrechts: kritische Studien. Tübingen : Mohr, 1900. 50 p.
12. Gesetz und Schuld im Strafrecht : in 3 bd. Berlin : J. Guttentag, 1906–1909.
13. Das Institut für internationales Recht // Internationale Wochenschrift für Wissenschaft, Kunst und Technik. 1907. Bd. 1. P. 1149–1156.
14. А н г л. п е р е к л.— A History of Continental Criminal Law. Boston : Little, Brown & Company, 1916. 562 p. (у співавт.)

Література

1. Strisower L. Carl Ludwig von Bar // Zeitschrift für das Privat- und öffentliche Recht der Gegenwart. 1914. Bd. 40. P. 575–612.
2. Bar A. Von. Verzeichnis der Schriften von Ludwig von Bar, Prof. der Rechte an der Universität Göttingen. Göttingen : Deuerlichsche Buchhandlung, 1916. 80 p.
3. Lang-Hinrichsen D. Bar, Carl Ludwig von // Neue Deutsche Biographie : in 28 bd. Berlin : Duncker & Humblot, 1953. Bd. 1. P. 579–580. URL: https://www.deutsche-biographie.de/pnd119243148.html#ndbcontent
4. Maiwald M. Carl Ludwig von Bar (1836–1913) als Lehrer des Strafrechts // Rechtswissenschaft in Göttingen. Göttinger Juristen aus 250 Jahren. Göttingen : Vandenhoeck & Ruprecht, 1987. P. 270–288.
5. Захватаєв В. М. БАР Карл Людвіг фон // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. Харків : Право, 2021. Т. 13: Міжнародне приватне право. С. 63–65.

Автори ВУЕ

• О. О. Самойленко
• І. Б. Усенко

Покликання на цю статтю: Самойленко О. О., Усенко І. Б. Бар, Карл Людвіг фон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бар, Карл Людвіг фон (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.07.2025