Арбітраж міжнародний

Арбітра́ж міжнаро́дний — спосіб мирного розв’язання міжнародних спорів, що полягає в обранні сторонами спору за взаємною згодою третьої сторони (одноособового арбітра чи кількох арбітрів), яка розглядає справу і виносить обов’язкове для сторін рішення. Сторонами спору можуть бути держави та міжнародні організації. Звернення до третейського суду тягне за собою обов’язок сторін спору добросовісно виконати третейське рішення.

Історична довідка

Міжнародний арбітраж відомий в Європі ще з часів середньовіччя, найбільшого поширення набув у 18–19 ст.

Від Договору Джея 1794 (Договір про дружбу, торгівлю й мореплавство між США та Великою Британією) упродовж всього 19 ст. між державами укладалася значна кількість угод про арбітраж. Важливе значення для розвитку інституту третейського розв’язання міжнародних спорів мав арбітраж, створений відповідно до Вашингтонського договору 1871 (для розгляду справи між США та Великою Британією з приводу крейсера «Алабама»).

Основними універсальними міжнародно-правовими актами, в яких містяться норми, що визначають порядок організації, компетенцію та процедуру арбітражу міжнародного, є Гаазькі конвенції з міжнародного гуманітарного права 1899 і 1907 та Загальний акт про мирне розв’язання міжнародних спорів 1928 (переглянутий 1949). Останній документ не відіграє важливої ролі, оскільки в цьому договорі беруть участь лише 8 держав. Комісією міжнародного права ООН було прийнято «Модель правил арбітражного процесу», схвалену резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14.11.1958.

Застосування міжнародного арбітражу як одного з можливих засобів мирного розв’язання міжнародних спорів передбачено у ст. 33 Статуту ООН, Декларації принципів міжнародного права 1970, Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975, ст. 21 Статуту Організації Американських Держав, ст. 5 Пакту Ліги Арабських Держав тощо. Серед регіональних міжнародних договорів про міжнародний арбітраж: Міжамериканський договір про мирне врегулювання (Боготський пакт) 1948, Європейська конвенція для мирного вирішення спорів 1957, Стокгольмська конвенція про примирення та арбітраж в рамках ОБСЄ 1992.

Характеристика

Міжнародний арбітраж може створюватися для розв’язання конкретного міжнародного спору (тоді укладається угода про застосування арбітражної процедури, яка може називатися компроміс, третейський запис або спеціальна угода) чи передбачатися дво- або багатостороннім міжнародним договором для розв’язання спорів, які в майбутньому можуть виникнути в разі його застосування (тоді укладається угода про передання арбітражному суду спорів, які можуть виникнути між сторонами в майбутньому, або домовленість про арбітражну процедуру вирішення міжнародних спорів включається до тексту міжнародного договору).

Незалежно від виду арбітражної угоди, третейський розгляд складається, як правило, з двох частин: письмової й усної. Слухання відбуваються за зачиненими дверима. Протягом того часу, коли спір є предметом арбітражної процедури, сторони зобов’язані утримуватися від дій, які можуть негативно вплинути на його розгляд. Рішення виноситься більшістю голосів і повинно бути мотивованим. Члени арбітражного суду не можуть утримуватися від голосування.

Рішення міжнародного арбітражу остаточне. Сторони спору мають право звернутися з проханням про його перегляд лише якщо виявлена обставина, що могла б бути вирішальним чинником у розв’язанні справи, якби під час її розгляду вона була відома суду і стороні, що просить про перегляд.

Література

  1. Михайловський М. К. Міжнародний арбітраж. Київ : Академія наук УРСР, 1963. 156 с.
  2. Пушмин Э. А. Мирное разрешение международных споров (международно-правовые вопросы). Москва : Международные отношения, 1974. 175 c.
  3. Куок Динь Н., Дайе П., Пелле А. Международное публичное право : в 2 т. / Пер. с фр. Київ : Сфера, 2000–2001.
  4. Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. Основи теорії. Київ : Либідь, 2002. 608 с.
  5. Кравцов С. О. Міжнародний комерційний арбітраж та національні суди. Харків : Право, 2014. 230 с.
  6. Коваленко І. В. Міжнародний комерційний арбітраж: від античності до сьогодення // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. 2016. Вип. 6 (1). С. 101–105.

Автор ВУЕ

К. О. Савчук


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Савчук К. О. Арбітраж міжнародний // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Арбітраж міжнародний (дата звернення: 16.10.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ