Б'єрнсон, Б'єрнстьєрне Мартініус

Б’є́рнсон, Б’є́рнстьєрне Марті́ніус (Бйорнсон, Бйорнстьєрне; норв. Bjørnson, Bjørnstjerne Martinius; 08.12.1832, с. Квікне, Норвегія — 26. 04. 1910, м. Париж, Франція) — письменник і громадсько-політичний діяч, основоположник скандинавської історичної драми, засновник Міжнародного комітету миру, автор національного гімну Норвегії. Лауреат Нобелівської премії в галузі літератури (1903). Писав норвезькою мовою.

Б'єрнсон, Б'єрнстьєрне Мартініус (Bjørnson, Bjørnstjerne)
Народження	08.12.1832
Місце народження	Квікне
Смерть	26.04.1910
Місце смерті	Париж
Місце діяльності	Норвегія
Напрями діяльності	літературна творчість, політика

Життєпис

Народився в сім’ї пастора. Виріс у невеликій фермерській громаді в долині Ромсдален на заході Норвегії.

1850–1852 навчався у м. Христианії (тепер м. Осло) у приватному ліцеї. У студентcькі роки брав участь у суспільному житті країни. Приєднався до ліберального крила норвезької інтелігенції, яка вела боротьбу за скасування унії зі Швецією. Критикував шведсько-норвезький союз, але закликав до мирного вирішення цього питання. Відіграв важливу роль у зростанні норвезького націоналізму. У 2-й пол. 19 ст. був ідейним провідником боротьби за незалежність Норвегії.

1856 організовував протест проти засилля всього данського в театрі м. Христианії.

1857–1859 замінив Г. Ібсена на посаді художнього керівника Бергенського театру.

1858 одружився. Того ж року став редактором газети «Бергенпостен» («Bergenposten»). Частково завдяки його діяльності в цій газеті представники консерваторів (див. Консерватизм) 1859 зазнали поразки, і невдовзі розпочалося формування Ліберальної партії.

Від 1866 до 1871 редагував норвезьку газету «Норвезький народний журнал» («Norsk Folkeblad»). У цей час з’явилося перше видання віршів («Вірші та балади» («Digte og sange»; 1870) та епічна поема «Арнльот Геллін» («Arnljot Gelline»; 1870).

Захищав права пригноблених тодішніми імперіями, передовсім Російською та Австро-Угорською, національних меншин, зокрема українців. Обстоював національні права словаків, хорватів, румунів та інших народів. За його ініціативою в Норвегії засновано «Спілку боротьби за мир». Був членом першого норвезького Нобелівського комітету.

Творчість

Б’єрнсон — перший нобелівський лауреат в історії Норвегії. Один із найвідоміших норвезьких письменників [поряд із Г. Ібсеном, Й. Лі (1833–1908; Норвегія) й А. Кілландом (1849–1906; Норвегія)].

Музична версія вірша «Так, ми любимо цей край» («Ja, vi elsker dette landet», 1859) стала національним гімном Норвегії.

Розпочав кар'єру як театральний і літературний критик. Після виходу повісті «Сюневе Сульбакен» («Synnøve Solbakken», 1857) зміг забезпечувати себе як письменник. Уперше твір опубліковано в окремих випусках тижневика «Ілюстрований Фолькеблад» («Illustreret Folkeblad»), який редагував Б’єрнсон. У цьому ж році повість вийшла окремою книжкою і мала грандіозний успіх. Книги письменника привернули увагу за межами Норвегії. 1857 з’явилося її друге видання, а за перші два роки після публікації твір переклали шведською, англійською, німецькою та нідерландською мовами.

П’єси Б’єрнсона вплинули на становлення соціального реалізму в Європі. 1903 удостоєний Нобелівської премії з літератури.

Протягом перших 15 років літературної карʼєри черпав натхнення в сагах про народне життя в Норвегії. Ранніми творами стали повісті «Сюневе Сульбакен» («Synnøve Solbakken», 1857), «Арне» («Arne», 1858), «Веселий хлопець» («En glad gut», 1860), одноактна історична п’єса «Між битвами» («Mellem slagene», 1857) та п’єса «Кульгава Гульда» («Halte-Hulda», 1858). Світове визнання принесли драми: «Банкрутство» («En fallit», 1875), «Редактор» («Redaktøren», 1875), «Король» («Kongen», 1877), «Нова система» («Det ny system», 1879). Вони відповідали тогочасним вимогам до літератури, сформульованим данським письменником і критиком Г. Брандесом.

Із пізніших творів відомі повісті «Місто й гавань у прапорах» («Det flager i byen og på havnen», 1884), «Божою дорогою» («På Guds veje», 1889), а також низка драм, зокрема «Понад силу» («Over ævne», ч. 1, 1883; ч. 2, 1895).

Особливість художньої манери письменника — використання вставних оповідань у повістях.

Б’єрнсон і Україна

Був знайомий із творчістю Т. Шевченка, з окремими творами І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської, В. Стефаника й високо їх цінував.

У листі до редактора українського німецькомовного часопису «Ruthenische Revue» («Ruthenische Revue») Р. Сембратовича (1875–1906; тепер Польща —Австрія) писав про захоплення від знайомства з Україною та її історією. Став на захист української справи в європейському інформаційному просторі.

1906 на сторінках впливового французького видання «Європейськиий курʼєр» («Le Courrier Europeen») опублікував статтю про утиски українських національних прав у Російській імперії. Безкомпромісність такої позиції у справі захисту української мови та радикальність висловлювань про політичне й культурне гноблення українців зумовили відчутний резонанс у російській пресі.

1907 миттєво відреагував у пресі на арешт 116 львівських студентів, які вимагали викладання в університеті рідною мовою. Листівки зі словами вдячності від звільнених студентів зберігаються в особистому фонді письменника у відділі рукописів Національної бібліотеки Королівства Норвегія. Фонд також містить інші матеріали українського походження, зокрема листи від кількох українських культурних та громадських діячів [Р. Сембратовича, В. Кушніра (1881–1938; тепер Україна — Чехія), Я. Федорчука (1878–1916; тепер Україна — Швейцарія)], примірник Святого Письма І. Пулюя з дарчим написом: «Славному Норвежцьови Б’єрнштерне Б’єрнсонови за слова правди в обороні русько-українського народа проти польської “сатани” дякуючи посилає на спомин з великою пошаною Проф. Др. Пулюй. Прага, 18 липня 1907».

Навесні 1907 опублікував статтю «Поляки-гнобителі» в паризькому «Європейському курʼєрі» («Le Courrier Europeen»), віденській щоденній газеті «Час» («Die Zeit») та українському німецькомовному часописі «Ukrainische Rundschau». На ці матеріали про польсько-українські стосунки на західноукраїнських теренах гостро зреагувала польська преса. Видатні представники польської культури, зокрема письменник Г. Сенкевич та композитор і піаніст І. Падеревський (1860–1941; тепер Україна — США) виступили проти Б’єрнсона на сторінках віденської газети «Час» («Die Zeit»). За дорученням керівництва цього видання редактор «Ukrainische Rundschau» В. Кушнір звернувся з листом до І. Франка.

29.06.1907 у цій газеті з’явилася стаття І. Франка «Три велетні у боротьбі за карлика», в українському перекладі опублікована в газеті «Діло» та інших виданнях. Письменник висловив зауваги до всіх учасників дискусії та підтримав Б’єрнсона.

Творчість письменника аналізували І. Франко (стаття до перекладу другої частини драми «Понад наші сили», 1900) і Леся Українка (стаття «Нова суспільна драма», 1901).

Першим друкованим українським перекладом його творів стала казка «Ліс» (1886, «Зоря», перекл. І. Франко). У фондах бібліотеки Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України є пізніші опубліковані переклади творів українською — «Новоженці» та драми «Понад наші сили» (м. Коломия). 1913 у м. Коломиї вийшла збірка «Мужицькі оповідання», а 1914 у м. Чернівцях — автобіографічна повість «Арне».

На початку 20 ст. твори Б’єрнсона перекладали І. Франко, М. Павлик, Є. Ярошинська, М. Лозинський, А. Крушельницький та ін. Серед сучасних перекладачів Н. Іваничук (нар. 1959; Україна).

Серед пізніших перекладів і видань «Небезпечне сватання». Оповідання (К., 1986); «Орлине гніздо». Оповідання (К., 1995); кілька поезій в антології світової поезії «Передчуття» (К., 1979).

Додатково

Лесь Курбас переклав вірш «Я вибираю березіль» (опубл. «Барикади театру», 1923, № 1), і саме з нього запозичив назву для свого театру.

Твори

Synnøve Solbakken. Christiania : Johan Dahl, 1857. 241 p.
Arne. Bergen : H. J. Geelmuydens, 1858. 160 p.
En glad gut. København : Gyldendal norsk, 1860. 93 p.
En fallit. København : Gyldendalske Boghandel (F. Hegel), 1875. 187 p.
Redaktøren. København : Gyldendalske Boghandel (F. Hegel), 1875. 134 p.
Det flager i byen og på havnen. København : Gyldendalske Boghandel (F. Hegel), 1884. 490 p.
På Guds veje. København : Gyldendalske Boghandel (F. Hegel), 1889. 398 p.
Over ævne : in 2 vol. København : Gyldendalske Boghandel (F. Hegel), 1883–1895.
У к р. п е р е к л. — Laboremus. Львів : Друкарня В. А. Шийковського, 1901. 100 с.
Новоженці. Коломия : Накладня Я. Оренштайна, 1912. 64 с.
Мужицькі оповідання. Коломия : Мужицьке видавництво, 1913. 32 с.
Арне. Чернівці : Друкарня «Руської Ради», 1914. 126 с.
[твори] // Передчуття. Київ : Веселка, 1979. С. 116–118.
Небезпечне сватання. Київ : Дніпро, 1986. 343 с.
Норвезька сторона. Львів : ЛА «Піраміда», 2010. 160 с.
Сюньове Сульбакен. Весільний марш. Київ : Фоліо, 2018. 224 с.

Література

Кміт Ю. Бєрнштєрне Бернзон: життя і творчість // Літературно-науковий вістник. 1910. Т. 51. С. 84–97.
Храповицька Г. Бйорнсон (Б’єрнсон), Б’єрнстьєрне Мартініус // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : в 2 т. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. Т. 1. С. 143–146.
Нога Г. М. Ювілеї великих. Б’єрнсон // Слово і Час. 2010. № 11. С. 74–78.
Буркут К. Про деякі стилістичні особливості повісті Б. Бйорнсона «Сюнньове Сульбаккен» // Слово і час. 2016. № 3. С. 76–79.
Радевич-Винницький Я. Історія української мови: іноетнічні персоналії. Львів : Апріорі, 2020. 260 с.
Bjørnstjerne Bjørnson // The British Museum. URL: https://www.britishmuseum.org/collection/term/BIOG235673
Bjørnstjerne Bjørnson. Facts // The Nobel Prize. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/literature/1903/bjornson/facts/

Автор ВУЕ

К. В. Подолець

Покликання на цю статтю: Подолець К. В. Б'єрнсон, Б'єрнстьєрне Мартініус // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Б'єрнсон, Б'єрнстьєрне Мартініус (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.06.2024