Ассирійське мистецтво

Ассирійське мистецтво. Крилатий бик, знайдений у Дур-Шаррукіні. Музей Лувру в м. Парижі (Франція)
Ассирійське мистецтво. Рельєф Саргона II із вельможею, знайдений у Дур-Шаррукіні. Музей Лувру в м. Парижі (Франція)
Бронзова маска з м. Ніневії. 2300 до н.е.

Ассирі́йське мисте́цтво — сукупність усіх предметів мистецтва, створених мешканцями Стародавньої Ассирії (3 тис. — 7 ст. до н. е.).

Історична довідка

Вивчення та накопичення зразків ассирійського мистецтва почалося у 2-й половині 19 ст.

Археолог, ентомолог і дипломат П. Е. Ботта (1802–1870; Франція) у 1843 розкопав у Північному Іраку поблизу селища Хорсабада руїни однієї зі столиць Стародавньої Ассирії м. Дур-Шаррукіна. У 1846–1847 археолог О. Г. Леярд (1817–1894; Велика Британія) почав дослідження іншої ассирійської столиці — м. Німруда (інша назва — Калах), у 1850 він та його учень, ассиріолог О. Рассам (1826–1910; Ірак), розпочали розкопки палацу ассирійського царя Синаххеріба в м. Ніневії. У 1903 В. Андре (1875–1956; Німеччина) розкопав найдавнішу столицю Ассирії — м. Ашшур.

Характеристика

Тривале перебування давньоассирійських міст під впливом Вавилону, Хеттського царства й хуритів та інтенсивні торгові зв’язки ассирійських купців з різними народами Передньої Азії впродовж 3–2 тис. до н. е. визначили еклектичний характер ассирійського мистецтва.

Проте вже з середини 2 тис. до н. е., коли відбувалося формування ассирійської державності, місцеві старожитності відрізнялися самобутністю. Зокрема, для ассирійського мистецтва характерно зображення переважно світських сюжетів та формалізм у трактуванні релігійних тем, а також особливий підхід до образу людини, прагнення створити ідеал краси та мужності. Цей ідеал втілювався майстрами в образі царя-переможця, «царя могутнього, царя всесвіту, сильного чоловіка». У всіх фігурах, створених давніми ассирійцями, як рельєфних, так і скульптурних, підкреслена фізична міць, сила, здоров’я, що втілено в надзвичайно розвиненій мускулатурі, густому й довгому кучерявому волоссі. При цьому повністю відсутня портретна схожість зображення, а риси обличчя ідеалізовані й узагальнені, цілком точно передані тільки антропологічний тип і деталі одягу, зброя.

Архітектура

Отриманий першими дослідниками археологічний матеріал засвідчує, що провідним жанром ассирійського мистецтва була архітектура, в якій, на відміну від Вавилонії та навколишніх країн, домінували монументальні палацові та фортечні споруди.

Найдетальніше досліджено архітектурний комплекс палацу Саргона II в м. Дур-Шаррукіні. Його споруджено у 8 ст. до н. е., водночас із містом, план якого нагадував квадрат із прямокутною сіткою вулиць. Місто й палац були оточені фортечною стіною.

Важлива особливість ассирійського планування — спорудження палацу на лінії міського кріпосного муру так, що одна його частина розташована в межах міста, а інша — виходить за них.

До палацу з боку міста приєднували низку будівель, що становили офіційну та священну зону, до якої входили храм та ін. споруди. Увесь комплекс, своєю чергою, був обнесений фортечним муром. Палац будували на штучно зведеному насипі, для спорудження якого було принесено 1 300 000 кубометрів наносної землі та каміння. До платформи з двох боків вели пандуси, якими могли заїздити колісниці та вершники. Загалом палац Саргона ІІ складався з близько 200 різноманітних приміщень.

Ассирійські палаци та храми будували з сирцевої цегли. Особливістю ассирійських палаців була асиметричність рішення загального планування внутрішнього простору: вхід розташовано з довгого поперекового боку будови, а вогнище або статуї божеств — біля торцевого короткого боку. Приклад такого планування — будівлі найдавнішої ассирійської столиці — м. Ашшура. Царський палац було поділено на три частини: приймальню, яку багато прикрашали й декорували, житлову, до якої долучалися службові приміщення, та храмову, до складу якої входили храми та зикурат.

Для палацової архітектури Ассирії характерні своєрідно оформлені парадні портали-входи, фланкіровані баштами й завершені напівкруглими арками. Обабіч розміщували фігури крилатих биків або левів з людськими головами — «шеду». Цих чудовиськ вважали покровителями палацових споруд. Ассирійський скульптор використовував багатство світлотіньових ефектів, намагався показати їх водночас і в спокої, і в русі, для чого додавав зображенню істоти п’яту ногу, яка створювала ілюзію ходи у напрямку до спостерігача. При цьому зберігалося правило фронтальності зображення, коли глядач бачив фігуру лише в профіль або лише анфас.

З боків від «шеду» розміщували низку монументальних рельєфних зображень, серед яких постать Гільгамеша (персонажа месопотамського «Епосу про Гільгамеша»).

У храмовій архітектурі Ассирії панівні позиції залишалися за зикуратом, для якого характерний прямокутний геометризм, а форми споруди набули строго вертикального спрямування. Як правило, ассирійський зикурат складався із 7 ярусів, нижчий з яких був помітно вищим за інші. Найтиповішим ассирійським зикуратом, що найкраще зберігся, є зикурат у м. Дур-Шаррукіні, який в основі утворює квадрат 42 на 42 метри (за припущеннями, був заввишки також 42 метри).

Окрім зикурату, в Ассирії існують т. з. нижні храми, виконані в стилі «біт-хілані» (дім-галерея), які, ймовірно, були запозичені з хетто-хуритської архітектури. Біт-хілані — прямокутна будівля з входом із повздовжнього боку. Вхід оформлено портиком із 1–3 колонами-стовпами, який фланкували баштами або виступами. Для біт-хілані також характерно розташування двох приміщень паралельно фасаду.

Образотворче мистецтво. Рельєф

В оздобленні парадних палацових приміщень і храмів головне місце займав рельєф, іноді розфарбований. Використовували глазуровану цеглу та барвисті розписи.

Найяскравішим прикладом застосування стінного розпису є провінційний палац Тил-Барсіб (тепер Тель-Ахмар, 8–7 ст. до н. е.). Темами зображень є життя царя та військові сцени. За характером виконання розпис — це контурний розфарбований малюнок, нанесений на вапняну штукатурку. По білій основі писали чорною, зеленою, червоною та жовтою фарбами. Нереальність кольору зображених тварин, можливо, мала магічне значення. Розпис і глазурований орнамент прикрашали зазвичай верхню частину стіни, тоді як нижня була призначена для рельєфів. Ассирійський рельєф — новий етап у розвитку давнього східного мистецтва. Замість масивних кам’яних блоків із сюжетно не пов’язаними сценами, в ассирійських палацах з’явилися багаторядні рельєфні смуги. Для ассирійських майстрів характерним було ретельне опрацювання поверхні та увага до різьблення деталей. Ассирійське скульптурне та рельєфне мистецтво цілковито залежало від палацово-храмової архітектури й мало винятково придворний характер.

У рельєфних зображеннях 9 ст. до н. е. встановлено суворий канон — голову, нижню частину тіла та ноги зображували у профіль, очі — анфас, плечам надавали специфічного розвороту: ближнє до глядача дають у профіль, віддалене — анфас. Щоправда канон жорстко диктував лише зображення царя та богів, а тому ассирійські митці мали широку свободу в зображеннях другорядних фігур на панелях. Розвиток рельєфу відбувався від урочистості й статичності пам’ятників 9 ст. до н. е. до складніших і динамічніших композицій наступних періодів.

Особливістю ассирійського пластичного мистецтва було панування воєнних сюжетів і сцен полювання царів і аристократії. Релігійно-обрядова тематика відрізнялася умовністю й міцним зв’язком з персоною правителя. Панівним жанром ассирійської пластики були заглиблений рельєф та барельєф, округлі скульптурні зображення траплялися рідко й виконували другорядну декоративну функцію та були тісно пов’язані з архітектурним ансамблем.

Ассирійське мистецтво — важливий етап у розвитку культури Стародавнього Сходу.

Література

  1. Матье М. Э., Афанасьева В. К., Дьяконов И. М. и др. Искусство Древнего Востока. Москва : Искусство, 1968. С. 70–76.
  2. Всеобщая история архитектуры : в 12 т. / За ред. О. Х. Халпахчьян. Москва : Издательство литературы по строительству, 1970. Т. 1. С. 126–131.
  3. Афанасьева В. К., Луконин В. Г., Померанцева Н. А. Искусство Древнего Востока. Москва : Искусство, 1976. С. 115–130.
  4. Lloyd S. The Archaeology of Mesopotamia: From the Old Stone Age to the Persian Conquest. London : Thames and Hudson, 1987. 251 p.
  5. Франкфорт Г., Якобсен Т., Уилсон Дж. В преддверии философии: Духовные искания древнего человека / Пер. с англ. Санкт-Петербург : Амфора, 2001. 236 с.
  6. История Древнего Востока. От ранних государственных образований до древних империй. Москва : Восточная литература, 2004. С. 381–383.
  7. Поляков Е. Н. Архитектура Древнего мира : в 2 т. Томск : Томский государственный архитектурно-строительный университет, 2016. Т. 1. 400 с.
  8. Флиттнер Н. Д. Культура и искусство Двуречья. Москва : Юрайт, 2019. 336 с.

Автор ВУЕ

Ю. О. Гоман


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Гоман Ю. О. Ассирійське мистецтво // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ассирійське мистецтво (дата звернення: 25.02.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
11.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ