Антанта 1907
Анта́нта 1907 (фр. Entente, букв. — дружба, порозуміння, угода) — низка двосторонніх угод між Великою Британією і Російською імперією (1907) про вирішення найбільших двосторонніх суперечностей в Азії. Сутність цих угод аналогічна Антанті 1904 між Великою Британією і Францією.
Історична довідка
Угоди між Великою Британією і Російською імперією 1907 уможливила поразка останньої в Російсько-японській війні 1904–1905, унаслідок чого її експансія на Далекому Сході тимчасово припинилася. Підписанню британсько-російських угод передували аналогічні двосторонні угоди Франції та Російської імперії з Японією (союзницею Великої Британії) — 10.06.1907 і 30.07.1907, відповідно, згідно з якими вони розподілили сфери впливу в Азії. До нормалізації відносин з Російською імперією британський уряд спонукало також погіршення відносин з Німеччиною.
Характеристика
Під британсько-російською Антантою мають на увазі Конвенцію, підписану в м. Санкт-Петербурзі 31.08 (новий ст.) / 18.08. (старий ст.) 1907. Вона містила три різні угоди про вирішення спірних питань, які стосувалися інтересів Великої Британії та Російської імперії в Азії:
1) Угода стосовно Персії;
2) Конвенція стосовно Афганістану;
3) Угода стосовно Тибету.
Кожна з них складалася з п’яти статей.
У вступі до Угоди стосовно Персії зазначалось, що обидві держави з географічних та економічних причин зацікавлені підтримувати мир і порядок у певних провінціях Персії, які прилягали до російського кордону, з одного боку, та кордонів Афганістану і Белуджистану, з іншого, а також бажали уникати будь-яких причин для конфлікту між їхніми інтересами у цих провінціях. У зв’язку з цим Персію було поділено на три сфери — російську, британську й нейтральну.
Згідно зі статтями 1–2, Велика Британія зобов’язувалася не домагатися для себе, не підтримувати на користь британських підданих або на користь підданих третіх держав жодних концесій політичного або комерційного характеру (на залізниці, банки, телеграф, дороги, транспорт, страхування тощо) на території Персії за межами лінії, яка починалася від Касрі-Ширіна (Kasr-i-Shirin), проходила через Ісфахан, Єзд, Какк (Isfahan, Yezd, Kakhk) і закінчувалася в точці перетину перського, російського й афганського кордонів; не протидіяти, прямо чи опосередковано, вимогам про подібні концесії в цьому регіоні, підтримані російським урядом. Російська імперія брала аналогічні зобов’язання щодо територій за межами лінії, яка проходила від афганського кордону через Газік, Джанджан і Керман (Gazik, Birjand, Kerman) і закінчувалася в Бен-дер-Аббасі (Bunder Abbas).
Росія і Велика Британія зобов’язувалися не протидіяти, без попередньої домовленості, наданню британським і російським підданим будь-яких концесій у регіонах Персії, розташованих між згаданими лініями.
Статті 4–5 стосувалися питання про погашення позик, які уряд шаха уклав із російським «Обліково-позичковим банком Персії» і британським «Імперським банком Персії» (англ. Imperial Bank of Persia) до дати підписання цієї Угоди. У разі виявлення порушень у сплаті відсотків за перськими позиками, а також за потреби встановлення Росією і Великою Британією контролю над джерелами доходів, що гарантували регулярне обслуговування позик, британський і російський уряди зобов’язувалися попередньо вступити в дружній обмін думками з метою узгодження заходів контролю та уникнення будь-якого втручання, яке б не відповідало принципам цієї Угоди.
Згідно з Конвенцією стосовно Афганістану, російський уряд визнавав, що Афганістан перебував поза сферою його впливу; брав зобов’язання використовувати для своїх політичних відносин з Афганістаном посередництво британського уряду і не надсилати туди агентів. Британський уряд заявляв про відсутність намірів змінити політичне становище Афганістану; брав зобов’язання здійснювати свій вплив в Афганістані лише в миролюбних цілях, не застосовувати заходів, які могли загрожувати Росії, й не заохочувати до цього Афганістан (ст. 1); підтверджував відсутність намірів втручатися у внутрішнє управління Афганістаном, приєднувати чи займати його території, згідно з договором, підписаним з еміром Афганістану 1903, якщо емір також виконуватиме зобов’язання, прийняті по відношенню до Великої Британії (ст. 2). Британський і російський уряди визнавали принцип торговельного рівноправ’я в Афганістані (ст. 4).
Згідно з Угодою стосовно Тибету, уряди Великої Британії і Росії визнавали сюзеренні права Китаю над Тибетом. Зазначалося, що внаслідок свого географічного становища Велика Британія мала спеціальний інтерес у тому, щоб порядок зовнішніх відносин Тибету було повністю збережено. Дві держави зобов’язувалися поважати цілісність територіальну Тибету й утримуватися від будь-якого втручання в його внутрішнє управління (ст. 1); мати відносини з Тибетом лише через посередництво китайського уряду, за винятком відносин британських комерційних агентів з тибетською владою (згідно з конвенціями між Великою Британією і Тибетом від 07.09.1904, підтверджених Конвенцією від 27.04.1906 між Великою Британією і Китаєм). Буддисти, російські й британські піддані, могли входити в безпосередні відносини з Далай-ламою та іншими представниками буддизму в Тибеті винятково на релігійному ґрунті (ст. 2). Російський і британський уряди брали зобов’язання не посилати представників у м. Лхасу (ст. 3); не домагатися і не отримувати ніяких концесій (залізничних, дорожніх, телеграфних, гірських) та інших прав у Тибеті (ст. 4).
У Додатку до угоди Велика Британія підтвердила декларацію, за якою зайняття долини Чумбі британськими силами мало припинитися після оплати трьох щорічних внесків винагороди в розмірі 20 500 рупій за умови, що ринки, згадані в ст. 2, будуть відкриті впродовж трьох років і тибетська влада в цей період суворо дотримуватимуться положень Конвенції 1904. Якщо з будь-якої причини окупація визначеної території не припиниться, британський і російський уряди мали здійснити дружній обмін думками з цього приводу.
Ці три угоди були об’єднані в одну Конвенцію для зручності ратифікації. Її підписали міністр закордонних справ Російської імперії О. Ізвольський (1856; тепер Росія — 1919; Франція) і посол Великої Британії в Росії А. Нікольсон (1849–1928; Велика Британія). У день підписання конвенції відбувся обмін нотами, у яких ішлося про прагнення британського і російського урядів не допускати будь-які експедиції наукові в Тибет упродовж наступних трьох років. Передбачалося їхнє звернення до китайського уряду з метою спонукати його взяти на себе таке саме зобов’язання.
Наслідки підписання
Підписання угод призвело до нормалізації двосторонніх відносин Великої Британії і Російської імперії та дало змогу вирішити багаторічні суперечності, які отримали назву «Велика гра» в Центральній Азії. Найбільш негативним наслідком досягнення британсько-російської Антанти був її вплив на імператора Німеччини Вільгельма ІІ. Урегулювання суперечностей між, здавалося, непримиренними противниками – Сполученим королівством і Російською імперією привело його до думки про організоване Францією «оточення» Німеччини з метою реваншу за програну франко-німецьку війну (1870–1871). Британсько-французьку Антанту 1904, французько-японську угоду 1907 і британсько-російську Антанту 1907 він розглядав як реалізацію планів Франції створити антинімецький альянс за участю Російської імперії, Великої Британії та Японії. Таке розуміння Антанти значною мірою зумовило подальшу міжнародну політику Німеччини до початку Першої світової війни.
Помилково вважають, що двосторонні угоди (Антанти) 1904 і 1907 визначали військові зобов’язання держав-підписантів, а також що Російська імперія 1907 приєдналася до британсько-французької Антанти, унаслідок чого утворився їхній тристоронній союз. Проте угоди 1904 і 1907 не містили положень про взаємну підтримку у випадку війни чи її загрози. Тристоронньої угоди між Сполученим королівством, Францією і Російською імперією, тим більше взаємних військових зобов’язань між цими трьома державами (до вересня 1914) не було. Взаємні військові зобов’язання мали лише Франція та Російська імперія на основі їхнього військово-політичного союзу 1891–1894.
Після підписання 1907 британсько-російської Антанти набула поширення назва «Троїста Антанта». Цю назву використовували за аналогією з Троїстим союзом (Німецької імперії, Австрійсько-Угорської монархії й Королівства Італія). Однак Троїстий союз (1882) був військово-політичним союзом держав-учасниць із взаємними військовими зобов’язаннями. Держави-учасниці Троїстої Антанти часто (але не завжди) дипломатично підтримували одна одну на міжнародній арені, на двосторонньому або тристоронньому рівнях. Прикладом взаємної підтримки були британсько-російські домовленості 1908 стосовно Македонії (територія сучасної Північної Македонії, а також частина сучасної Македонії і Фракії, які на той час були частинами Османської імперії), підтримка Великою Британією дій Росії або їхні спільні дії в Персії 1908–1912; британська підтримка Франції під час другої Марокканської кризи (1911) або Францією політики Російської імперії під час Балканських війн 1913–1914. Однак інтереси держав Троїстої Антанти не завжди збігалися. Ані Франція, ані Британія не підтримали Російську імперію під час Боснійської кризи 1908–1909 (Франція почала підтримувати Російську імперію на Балканах лише 1913–1914); британсько-російські суперечності в Персії зберігалися. Після досягнення двосторонніх Антант відбулося передусім зближення між Лондоном і Парижем, а не між Лондоном і Санкт-Петербургом.
Інтерпретації, що Троїста Антанта сформувалася в довоєнний період під впливом стурбованості сторін зростанням Німеччини, з’явилися після завершення Першої світової війни 1918. Антанти 1904 і 1907 стосувалися спірних питань поза межами Європи, яка в них не згадувалась. Водночас ці угоди спричинили суттєві зміни в міжнародних відносинах, порівняно з попереднім періодом. Британія і Франція, Британія і Росія, які були недружніми одна до одної державами, нормалізували відносини. Натомість традиційно дружні відносини Британської імперії пізньої Вікторіанської епохи з Німеччиною набули характеру взаємної підозрілості та ворожнечі.
Джерела
- The Anglo-Russian Entente – 1907. Avalon Project. Yale Law School. Lillian Goldman Law Library. URL: https://avalon.law.yale.edu/20th_century/angrusen.asp
- Конвенция 1907 г. между Россией и Англией по делам Персии, Афганистана и Тибета. Сборник договоров России с другими государствами. 1856-1917 гг. М., 1952. С. 386–394.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Городня Н. Д. Антанта 1907 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антанта 1907 (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.06.2025
