Андрогін

Мармурова статуя Гермафродита, Пергам 3 ст. до н.е. Археологічний музей Стамбула

Андрогі́н (грец. ἀνδρόγυνος — чоловік-жінка, від ἀνήρ (ἀνδρός) — чоловік і γυνή — жінка) — особа, яка вирізняється поєднанням жіночих і чоловічих якостей і ознак, або їхньою відсутністю (безстатевістю). У міфології андрогінність є виявом божественного й передвічного буття, репрезентує цілісність пра-світу до його поділу на категорії, статі та здатність породжувати нове життя. Також символізує онтологічний дуалізм.

У міфології

Уявлення про божественну двоєдність персоніфіковане в образі бога-андрогіна, наділеного одночасно жіночою та чоловічою силою. Андрогінний бог відповідає за космогонічний акт і є водночас його втіленням: він самопороджує світ, першу божественну пару й інших богів.

Міф про андрогінів — пралюдей «третьої статі», наділених силою та могутністю, — наводить Платон у діалозі «Бенкет». Філософ пояснює чоловічу стать походженням від Сонця, жіночу — від Землі, спільну — від Місяця, що поєднує обидва первні. Цілісність і досконалість образів андрогінів передають їхні гіперболізовані зовнішні ознаки: два однакові обличчя на круглій шиї, дві пари вух, круглясте тіло з парою геніталій і двома парами рук і ніг. Сильні й спритні андрогіни зазіхнули на владу богів. За це Зевс розрізав кожного з них навпіл і так удвічі зменшив їхню силу. Від того часу розділені половини шукають одна одну, аби повернути втрачену первинну цілісність. Цей міфологічний сюжет у Платона слугував вступом до вчення про Ероса, який нібито з’єднує розрізані половинки андрогінів.

За М. Еліаде, архаїчна формула двоєдності — андрогінність — є функціональною ознакою богів. Тож андрогінними можуть бути істоти «третьої статі», як і власне чоловічі чи жіночі божества — носії протилежностей як втілення ідеї первісної цілісності, сили й фертильності.

Андрогін може змінювати стать або набувати ознак протилежної статі з ритуальною або космогонічною функціями. Так, Зевс зображувався з бородою та шістьма грудьми. Як андрогін постає в іконографії бог вина й божественного екстазу Діоніс. Аккадська богиня Іштар інколи зображувалася з бородою задля підкреслення її войовничого характеру. Їй приписано здатність перетворювати чоловіка на жінку. Єгипетський Хапі (бог розлиття р. Нілу) мав образ чоловіка з великими жіночими грудьми — символом плодючості, багатого врожаю. Єгипетський Вадж-вер («Велика Зелень», фертильний бог, уособлення Середземного моря, лагун та озер дельти р. Нілу) мав аналогічне до Хапі зображення, але з тілом, наповненим водою.

Найчастіше андрогінними поставали міфологічні космічні гіганти та першобоги (скандинавський Імір, індуїстський Пуруша, китайський Пань-гу, іранський Зерван, полінезійський Та’ароа, шумерська Тіамат); верховні божества (давньогрецький Зевс, єгипетський Ра, Тлацолтеотль ацтеків та ін.); великі богині (давньогрецькі Афродіта й Кібела, аккадська Іштар, семітська Астарта, давньоєгипетська Нейт); божества рослинності й плодючості (Діоніс, Аттіс, Хапі); першолюди й першопредки (Адам у рабинській традиції, німецький Туїсто).

У пізніших традиціях першобожество чи першопредок могли поступитися місцем божественній парі чи парі близнюків (семітські Ваал — Астарта, індійські Яма — Ямі, іранські Йіма — Йімаг та ін.). Напр., у міфології догонів близнюки-андрогіни Номмо і Йуругу, породження 14 божеств Амми, постають із плаценти світового яйця.

Носіями андрогінності (бодай тимчасової) є також міфологічні герої; на ритуальному рівні — жерці, служителі культів. Так, давньогрецький герой-андрогін Терезій, побачивши спарювання змій, убив самицю й сам перетворився на жінку. Через 7 років при повторенні сюжету убив самця і знову став чоловіком. Арджуна, герой Махабгарати, провів рік у жіночій подобі (тоді носив ім’я Бриханнала).

У культових практиках

Андрогінність давньовавилонських жерців виводять з міфологеми створення богом Енкі жерців гала для співу пронизливих елегій і плачів богині Інанні. У магічних практиках використовували сакральну мову еме-саль («спотворена мова»), за допомогою якої зверталися до богів і передавали промови богинь. Спів плачів божеству вважався жіночою справою, тому жерці набували жіночих ознак: храмові співці могли брати жіночі імена, жриці Інанни й пророки енсі мали послуговуватися еме-саль. В аккадських текстах ці жерці номінуються калу або калу‘у (кулу). Слуг Інанни / Іштар кургарру та ассину з близькою до гала функцією зображують у масках і жіночому вбранні.

У давній Анатолії служителі культу Кібели та Аттиса галлі належали до третьої статі, оскільки жрецтво передбачало ритуальну кастрацію.

Шамани-андрогіни у різних народів (зокрема в австралійців, народів Сибіру та індіанців) вважалися такими, що наділені особливою магічною силою та здатністю контактувати із духами.

У філософії

Ідея андрогіна як ідеальної субстанції була центральною в дослідженнях Я. Бьоме та Е. Сведенборга. К. Г. Юнґ у контексті психоаналізу розглядав андрогіна як magnum opus (лат., букв. — велика справа), вважаючи його символом кінцевої мети алхімічного процесу.

Образ андрогіна повертає актуальність у розвідках з постгендерної ідентичності.

Символіка

Символ андрогіна в античності та середньовіччі — кадуцей (жезл у формі крилатої палиці або ж обвитої двома зміями). Був атрибутом Гермеса / Меркурія. Символом андрогіна став також ребіс — філософський камінь, який для герметиків (див. Герметизм) та алхіміків символізував єдність протилежностей.

Література

  1. Платон. Діалоги / пер. з давньогрец. Харків : Фоліо, 2008. 349 с.
  2. Еліаде М. Священне і мирське; Міфи, сновидіння і містерії; Мефістофель і Андрогін; Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання / Пер. з англ., нім., фр. Г. Кьоран, В. Сахно. Київ : Основи, 2001. 592 с.
  3. Копилова Н. Міфологема андрогінності: від архаїчної традиції до постгендерної ідентичності // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Культурологія. 2014. Вип. 14 (1). С. 34–46.
  4. Туренко В. Е. Комічність та трагічність любові у міфі Аристофана про андрогінів // Мультиверсум. Філософський альманах. 2016. Вип. 5–6. С. 111–‍123.

Автори ВУЕ

О. В. Наумовська, А. О. Опрелянська


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Наумовська О. В., Опрелянська А. О. Андрогін // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Андрогін (дата звернення: 13.08.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднення
Оприлюднено:
17.07.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ