Астарта

Аста́рта (Аштарта; фінік., івр. עשתורת‎, грец. Ἀστάρτη) — у міфології й релігії семітських народів — богиня родючості, плідності, материнства, кохання; головне жіноче божество фінікійців; уособлення планети Венера.

Під різними іменами (Ашерах, Ашерат, Аштарт, Аттар, Ашторет, Атаргатіс та ін.) була об’єктом поклоніння у народів Близького Сходу від бронзової доби до еллінізму. Разом із фінікійською колонізацією культ Астарти поширився на все Середземномор’я. Головними центрами вшанування богині були міста Сідон, Тир, Бібл (Біблос), пізніше — Ейлат, Карфаген, Мемфіс.

Образ і традиції вклоніння Астарті виводять від аккадо-вавилонського культу богині Іштар, яка, своєю чергою, кореспондує з шумерською Інанною. Як божественна мати, що дає життя, Астарта у різних народів уособлює родючість, ерос, благополуччя; сполучає в собі різні іпостасі — цариці, діви, матері, коханки. Є астральним божеством, пов’язаним з Місяцем і Венерою.

У ассирійців, фінікійців, філістимлян Астарта вшановувалась як богиня війни, дружина та безжальна супутниця Ваала. Витоки подвійної ролі божества пов’язують з двоїстими функціями планети Венера у древній космології: ранкову зірку вважали зіркою війни, вечірню — зіркою кохання.

У Фінікії вважалася також Матір’ю царів і покровителькою моря. Вшановувалася під ім’ям «Богині неба», «Цариці небесної» (запозичене, ймовірно, ранньохристиянською традицією). Статуї або символи Астарти слугували оберегами на суднах мореплавців.

У релігійних текстах Угариту (тепер Сирія) відома під іменами Ашера, Асірат як одна з головних богинь. Є прообразом ханаанської богині Ашторет, згадуваної у Старому Завіті (напр., 3 Царств 11: 4–5). Імовірно (за суголосними назвами), у давньосемітських містах Астарофе, Аштероф-Карнаїм діяли святилища Астарти. Її ім’я у формі множини на івриті («аштарот») стало загальним терміном на позначення богинь, багатобожжя, ідоловклоніння в юдаїзмі.

У Стародавньому Єгипті пізніше асимільована з богинями Ісідою та Хатор. Риси Астарти увібрала богиня родючості й благополуччя Атаргатіс, вшанована в арамейському пантеоні. Поширення фінікійського впливу на о. Кіпр вплинуло на формування культу Афродіти. В елліністичний період ототожнювалася з грецькою Артемідою, римською Юноною. Перекази про мандри богині верхи на леві чи бику розрослися у цикл міфів; переплетені з античними міфами про Іо, Європу, Дідону тощо, відтворили у символічній формі історію поширення фінікійського впливу.

Шанування богині включало рясні жертвоприношення та практики самокатування. Із вклонінням Астарті як богині сексульного жадання і кохання пов’язана культова проституція.

Зображували у вигляді оголеної жінки з прикрасами, нерідко — з рогами на голові (символ півмісяця або священної корови). Символами Астарти були півмісяць, лев, кінь, сфінкс, голуб, зірка в колі (що вказує на планету Венера), коров’ячі роги.

Література

The Cambridge Ancient History : in 14 vol. 3rd ed. Cambridge : Cambridge University Press, 1973. Vol. 2. 885 p.
Шифман И. Ш. Угаритское общество (XIV–XIII вв. до н. э.). Москва : Наука, 1982. 392 с.
Оппенхейм А. Л. Древняя Месопотамия. Портрет погибшей цивилизации / Пер. с англ. 2-е изд., испр. и доп. Москва : Наука, 1990. 320 с.
Schwartz H. Tree of Souls: The Mythology of Judaism. Oxford : Oxford University Press, 2007. 704 р.
Москати С. Древние семитские цивилизации / Пер. с англ. Москва : Центрполиграф, 2012. 254 с.
Кривачек П. Вавилон. Месопотамия и рождение цивилизации. MV–DCC до н. э. Москва : Центрполиграф, 2015. 440 с.
Історія європейської цивілізації. Близький Схід / За ред У. Еко; пер. з іт. Харків : Фоліо, 2016. 1310 с.