Адоніс

Венера (Афродіта) та Адоніс. Художник Паоло Веронезе, 1580

Адоні́с (Άδωνις) — у давньогрецькій міфології — божество природи, втілення рослинності, яка щороку вмирає і воскресає.

Історична довідка

Найповніші варіанти міфу про Адоніса містяться в Аполлодора, Овідія та Антоніна Ліберала. Культ Адоніса з 2 тис. до н. е. був поширеним у Фінікії, Сирії та Єгипті, звідки на початку 1 тис. до н. е. розповсюдився на грецькі острови Кіпр та Лесбос, згодом — на материкову Грецію, де міфологічну фабулу було доповнено численними сюжетними лініями.

Характеристика

У різних міфологічних варіантах Адоніс постає сином то героя Фенікса й німфи Алфесибеї, то ассирійського царя Тіанта і його дочки Смірни, то кіпрського царя Кініра та його дочки Мірри. У кіпрській версії любов до батька у Мірру вселяє богиня вроди Афродіта як покарання за зухвалість. Кінір, отямившись від скоєного, проклинає доньку, й та у вигнанні перетворюється на дерево (мирру), з розколотого стовбура якого народжується Адоніс, що символізує вічне продовження життя. Афродіта, рятуючи дитя, ховає його у скриньку, яку передає на збереження володарці мертвих — богині Персефоні, наказуючи у жодному разі не відчиняти її. Однак Персефона порушує табу Афродіти, внаслідок чого Адоніс спершу стає її вихованцем, а згодом — коханцем. Афродіта також нестямно закохується у нього за його вроду, проте Персефона відмовляється повернути їй парубка. За короткими варіантами міфу суперечку могутніх богинь вирішує Зевс, наказавши Адонісу одну частину року проводити у царстві мертвих у Персефони, а іншу — на землі з Афродітою.

У сюжетно повніших варіантах Зевс передає суперечку на розгляд суду, очолюваного музою Калліопою, яка визнала за обома богинями рівні права на Адоніса і присудила, що він проводитиме однаковий відтинок часу з кожною з них. Для цього Калліопа поділила рік на три рівні частини, дві з яких Адоніс мав по черзі перебувати з богинями, а одну — на свій розсуд. Розбіжності у сюжетних лініях щодо рішень Зевса й Калліопи зумовлені особливостями календарів цих країн та поділу року на сезони. Афіна за допомогою чар змусила Адоніса віддати їй і той час, який йому залишався для відпочинку від спілкування з богинями, чим викликала обурення Персефони, яка намовила коханця Афродіти Ареса перетворитися на вепра і вбити Адоніса (за Вергілієм).

За іншими версіями, на вепра, який смертельно ранить Адоніса, перетворюється сонцесяйний бог Аполлон, помстившись за свого сина Еріманфа, осліпленого Афродітою (за Птоломеєм і Гефестом), або ж дикого кабана за намовою Персефони насилає на хлопця Артеміда (Аполлодор; Овідій).

Афродіта гірко оплакує Адоніса і, скропивши нектаром пролиту кров, перетворює його на квітку: з крові розквітають троянди, а зі сліз Афродіти — анемони (обидві квітки — символи Афродіти). Адоніс сходить у володіння Персефони, й Афродіта випрошує у Зевса дозволу для Адоніса хоча б на деякий час повертатися до неї, тож півроку Адоніс перебуває у царстві мертвих, а напровесні на півроку вертається на землю. Відтоді цвітіння анемон символізує оживання Адоніса й пробудження землі до плодючості, позаяк вся природа радіє, вбирається у зелені шати та квіти, а восени, коли Адоніс повертається до царства тіней, вдягає траур.

Вірування у вплив Адоніса на плодючість спричинили численні культи. Так, у Передній Азії та Давній Греції на його честь щороку після дня літнього сонцестояння влаштовувалися свята Адонії, які тривали протягом двох діб і були двокомпонентними: містерії, пов’язані зі святкуванням священного шлюбу Адоніса й Афродіти, та траурні плачі на знак помирання божества. Задля долучення до культу Адоніса жінки почали вирощувати квіти у глиняних горщиках, які отримали назву «сади Адоніса», що символізувало недовговічність розквіту в природі й житті.

У мистецтві

Міф про Адоніса і Афродіту надихав митців. До нього зверталися письменники (Овідій, Сапфо, Лопе де Веґа, Ж. Лафонтен, В. Шекспір), скульптори (Дж. Маццуола, О. Роден, А. де Фріз), художники (П. Веронезе, Н. Пуссен, П. П. Рубенс, Тіціан).

Переносно

У переносному значенні — надзвичайно вродливий чоловік.

Література

  1. Міфи Давньої Греції. Київ : "Веселка", 1980. 215 с.
  2. Пригодій С. М. Генеалогія давньогрецьких міфів. Київ : Віпол, 1997. 117 с.
  3. Кун М. А. Легенди і міфи стародавньої Греції / Пер. з рос. Київ : Школа, 2008. 447 с.
  4. Morford M., Lenardon R., Sham M. Classical Mythology. New York : Oxford University Press, 2018. 792 р.

Див. також

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Наумовська О. В. Адоніс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адоніс (дата звернення: 14.05.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ