Адживіка

Адживіка
Одна з Барабарських печер, в яких перебували аскети секти Адживіка

Аджи́віка (санскр. आजीविक (ājīva) — образ життя), аджвікізм — релігійний рух, що виник в Індії у 6–5 ст. до н. е. в середовищі численних аскетичних угруповань шаманської епохи. Ймовірно, регіоном виникнення адживіки була Магадха (Східна Індія).

Як система поглядів відноситься до настіка (сукупність релігійно-філософських шкіл, що заперечують авторитет Вед). Тривалий час адживіка конкурувала з іншими системами настіка, — джайнізмом і буддизмом. Свідчення про адживіку можна почерпнути у тексті «Саманнапхала-сутти», «Махасаччака-сутти» і в коментарях філософів Шиланки та Гунаратани (15 ст.).

Традиційно основоположником адживіки вважається шраман Маккхалі Госала. Буддійські тексти повідомляють про таких учителів адживіки як Нанда Ваччха, Киса Санкічча, Пандупутта, Упака, Пурана Кассапа і Пакудха Каччаяна. Священні тексти адживіки до нашого часу не дійшли. В основі вчення адживіки був жорсткий детермінізм, який виявлявся в утвердженні тези про кармічну приреченість, що мала сприйматися як універсальний закон. За цим вченням усі живі істоти підпорядковуються законам, які змушують їх, попри недоліки чи позитивні якості, перебувати у сансарі й звільнятись через кожні 8 400 000 світових періодів. Прихильники адживіки не відкидали посмертного існування, але рішуче заперечували значущість для якості такого існування будь-яких людських діянь. Отже, адживіка припускала дотримування ніятівади (вчення про фаталізм). Кармічна приреченість прихильників адживіки мала наслідком цілковиту бездіяльність у соціальному світі та сповідування ними аморалізму. Проповідь адживіки передбачала відверту неповагу до людей інших поглядів. Послідовники адживіки культивували аскетичний стиль життя, дотримувались обітниці оголеності, вегетаріанства, регламентацій у прийманні певної їжі тощо. Вирізнялись схильністю до пророкувань та мантики.

Суперечності доктринології адживіки та радикалізм у практичній діяльності його послідовників посприяли поступовому занепаду цього антибрахманського руху (після 3 ст. до н. е.). Адживіка як маргінальна учительська традиція проіснувала до 14 ст. у Східній Майсурі (регіон Південної Індії). У подальшому прихильники адживіки примкнули до різних напрямків махаяни.

Література

  1. Basham A. L. History and Doctrines of the Ajivika: A Vanished Indian Religion. Motilal Banarsidass, 2009. 310 p.
  2. Семенов А. Философия. Краткая история. Санкт-Петербург: Амфора, 2013. 448 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Сарапін О. В. Адживіка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Адживіка (дата звернення: 2.07.2020).

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ