Українська автономна православна церква

Украї́нська автоно́мна правосла́вна це́рква, УАвтПЦ — конфесія, що виникла та діяла на території Рейхскомісаріату Україна в роки гітлерівської окупації (1941–1944).

Історична довідка

На архієрейському соборі у серпні 1941 в Почаївській Свято-Успенській лаврі за участі архієпископів Олексія (Громадського), Симона (Івановського), єпископів Веніаміна (Новицького) і Пантелеймона (Рудика) було вирішено:

• до помісного собору Православної церкви в Україні вважати УАвтПЦ канонічно залежною від Московського патріархату (див. Російська православна церква);
• повернути церкві права автономії (див. Автономія церковна);
• надати старшому з ієрархів — архієпископу Олексію — повноваження першоієрарха.

На соборі єпископів у грудні 1941 Олексія (Громадського) оголошено митрополитом Волинським і Житомирським та екзархом України. Канонічною підставою утворення Української автономної православної церкви стали рішення Всеросійського помісного собору (1918), затверджені патріархом Тихоном (Бєлавіним), про автономні права православної церкви в Україні.

УАвтПЦ, за різними оцінками, мала 16 архієреїв, 5 600 приходів. Їй належали обидві лаври — Києво-Печерська і Почаївська Свято-Успенська, а також майже всі (крім 4, що перебували у складі Української автокефальної православної церкви) монастирі. Під час окупації висвячено близько 400 пастирів. 1943–1944 діяла Кременецька духовна семінарія.

У жовтні 1942 відбулася зустріч митрополита Олексія з єпископами Української автокефальної православної церкви Мстиславом (Скрипником) і Никанором (Абрамовичем), результатом якої стало підписання Акта про об’єднання автономної та автокефальної церков. Унаслідок тиску німецької влади та власної духовної ієрархії Олексій 16 грудня 1942 визнав акт недійсним. Міжконфесійні непорозуміння стали однією з головних причин страти Олексія (Громадського), єпископа Михайла (Тарнавського) та трьох десятків священників АПЦ бійцями ОУН.

УАвтПЦ визнавала окупаційну владу і виконувала її розпорядження. Після повернення радянської влади більшість її ієрархів було репресовано, а нижчий клір перейшов до складу Російської православної церкви.

Література

1. Heyer K. Die Orthodoxe Kirche in der Ukraine von 1917 bis 1945. Cologne (Braunsfeld), 1953. 259 s.
2. Волошин Ю. Українська православна церква в роки нацистської окупації. Полтава : [б. в.], 1997. 127 с.
3. Пащенко В. Православ’я в новітній історії України. Полтава : [б. в.], 1997. 355 с.
4. Лисенко О. Є. Церковне життя в Україні. 1943–1946. Київ : Ін-т історії України НАН України, 1998. 404 с.
5. Левченко Ю.І. Специфіка реалізації релігійної політики в окремих адміністративно-територіальних утвореннях окупованої України (1941-1944 рр.) // Black Sea Scientific Journal of Academic Research. 2015. Т. 21, № 3. С. 43–46.
6. Двірна К. П., Дробот М. В. Німецька окупаційна політика та духовно-релігійне життя на Волині 1941-1944 рр. // Міжнародний науковий журнал "Інтернаука". 2017. № 7 (29). С. 18–25.

Автор ВУЕ

• О. Є. Лисенко

Покликання на цю статтю: Лисенко О. Є. Українська автономна православна церква // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Українська автономна православна церква (дата звернення: 11.10.2026).

‎