Австралійські мови

Австралі́йські мо́ви — мови автохтонного населення Австралії. Генетичну спорідненість не доведено, хоча були спроби встановити спорідненість із тасманськими і папуаськими мовами. Сліди зовнішніх впливів (імовірно, папуаських) спостерігають лише в мовах півострова Кейп-Йорк.

Історична довідка

До початку європейської колонізації налічувалося близько 300 тис. австралійців, що розмовляли понад 260 мовами. Проте вже у другій половині 20 ст. аборигенів лишилося менше 160 тис., а австралійськими мовами не володіла й половина. 2004 зі 170 тис. австралійців аборигенного походження лише 47 тис. мало певні знання австралійських мов. На сьогодні з близько 150 живих австралійських мов майже всі перебувають під загрозою зникнення. Лише так званою «мовою Західної пустелі» розмовляє до 4 тис. осіб, деякими (альяварр, аранта, аррернте, валмаджарі, валпірі, нгааньятьяра, нгаанятьяра) володіє близько 1 тис. мовців, рештою мов — від одиниць до кількохсот людей. У багатьох спільнотах практикують білінгвізм.

Характеристика

Низка мов має численні діалекти, зокрема зі значними лексичними розходженнями, що ускладнює розмежування мов і діалектів, тому загальну кількість австралійських мов іноді оцінюють у 500–600, а з урахуванням мертвих мов і говірок — у 700–750.

До австралійських мов належать 12 окремих мов — анділяуґва, варраі, ґунавіді, какадю, кунґаракань, манґараї, мінкін, накара, нґевіі, нунґґубуйю, тіві, янюла та 16 родин — бунаба (2 мови), буреран (2), вороран (7–12), ґарама (2), ґунвіінґу (11–22), родина Дейлі (12–19), дьєрраґан (3–5), дііґілі-вамбая (3), дяміндюнґ (4), іваіді (5–7), карава (2), ларакіа (2), манґері (2), мара (3), мірнді (5–7), нюлнюл (4–8), пама-нюнґа (25 груп і 16 окремих мов, усього близько 180 мов). Значна кількість мов на сьогодні вже зникла, зокрема, ґіімбійю, маррґу.

Пама-нюнґа охоплює ⅞ території континенту і є найчисленнішою родиною (Р. Діксон не вважає пама-нюнґа родиною).

Більшість австралійських мов типологічно й матеріально близькі, значні відмінності наявні лише в лексиці. Власного письма за рідкісними винятками не мають, послуговуються латиницею. Писемних пам’яток не­має.

Фонетичний склад

В австралійських мовах зазвичай лише три голосних (і, а, u), які мають як довгі, так і короткі варіанти. Сполучення приголосних нечасті, наголос переважно на першому складі. У більшості мов (за винятком мов півострова Кейп-Йорк) немає фрикативних, увулярних та гортанних приголосних, а також протиставлень глухих — дзвінких. Значна кількість місць артикуляції: чотири місця у передньоязиковій зоні, за рахунок передньої чи задньої позиції язика та його форми (пласкої чи спрямованої).

Підсистеми вибухових і носових мають по шість членів (білабіальний, інтердентальний, апікальний, ретрофлексний палатальний, велярний); є чотири латеральних, вібрант і три глайди (білабіальний, ретрофлексний, палатальний); у кожному локальному ряді наявний окремий носовий сонорний звук. У мовах півострова Кейп-Йорк (родина пама-нюнґа) немає ретрофлексних, однак наявні фрикативні. Інвентар мови кала-лаґав-йя ближчий до папуаських мов: протиставлення дзвінких і глухих (p — b, зубні t̪ — d̪, альвеолярні t — d, шиплячі s — z та їхні алофони tʃ — dʒ, задньоязикові k — ɡ); 8 голосних із протиставленням за протяжністю (i iː, e eː, a aː, ə əː, ɔ ɔː, o oː,ʊ ʊː, u uː).

Морфологічний лад

Австралійські мови аглютинативні, мовам півострова Арнемленд притаманний також полісинтетизм. У мовах родин пама-нюнґа, дінґілі-вамбая, карава і в мові мінкін є тільки суфікси, у решті — також префікси. Суб’єктно-об’єктні покажчики в багатьох мовах приєднуються не до присудка, а до особливої частки — «каталізатора» чи до першого слова в реченні: ŋadju-lu-lu ka-na-ŋgu nja-nji («я тебе бачу»), де ka — ергативний каталізатор; wawirri kapi-rna pantirni («я пронизую (списом) кенгуру»), де kapi — каталізатор (мова валбірі південно-західної групи родини пама-нюнґа). Дієслово має категорії способу, числа, рідше — особи; в категорії часу нерідко наявні два-три часи; у деяких мовах обов’язкова точна вказівка на момент доби, у який виконується дія. Категорію часу можуть мати й особові займенники та прислівники. Іменнику притаманна розвинена система відмінків. Кількість непохідних числівників невелика (зазвичай три-чотири), окремої категорії числівників не існує.

У деяких мовах, крім однини і множини, є троїна (для другої і третьої особи-персони). У системі граматичних категорій у мові ларділ (група танґа родини пама-нюнґа) особові займенники множини мають дві форми: одна — для осіб парних поколінь стосовно мовця, інша — для непарних, напр. njari «ми з ним (братом, дідом, онуком)» та nja:ni «ми з ним (батьком, сином, прадідом)».

Синтаксис

Порядок слів у реченні зазвичай довільний, але переважає SOV (суб'єкт — обʼєкт — дієслово). Синтаксис ергативний, номінативними є тільки мови групи танґа і нґаярда родини пама-нюнґа.

Дослідження

До 1930-х над вивченням австралійських мов працювали здебільшого етнографи й місіонери, які укладали словники й стислі граматичні нариси.

У 1930–1950-ті завдяки діяльності А. Кейпелла та його учнів створено велику кількість наукових граматичних описів. 1961 було засновано Австралійський інститут вивчення аборигенів, що почав координувати всі етнографічні і лінгвістичні дослідження; з’являються детальні граматики і словники багатьох австралійських мов, починається їхнє порівняльно-історичне вивчення. 1972 Р. Діксон публікує граматику мови д’ірбал, яку пізніше стали застосовувати в лінгвістичних типологічних дослідженнях. З’являються теорії спорідненості й походження австралійських мов: Й. Нікольз виводить північні родини австралійських мов із Південно-Східної Азії, В. А. Фоллі виявляє лексичні подібності між реконструйованою Р. Діксоном прото-австралійською мовою та мовами на сході Нової Гвінеї (однак пізніше Р. Діксон відмовився від своєї гіпотези прото-австралійської мови).

Австралійським мовам присвячено матеріали часопису "Австралійський лінгвістичний журнал" (Australian Journal of Linguistics).

Література

  1. Capell A. A new approach to Australian linguistics. Sydney : University of Sydney for Oceania, 1956. 103 p.
  2. Wurm S. A. Languages of Australia and Tasmania. The Hague, Mouton, 1972. 208 p..
  3. Dixon R. M. W. Searching for Aboriginal Languages. Chicago: University Of Chicago, 1989. 330 p.
  4. The non-Pama-Nyungan languages of northern Australia : comparative studies of the continent’s most linguistically complex region. Canberra, 2003.
  5. Dixon R. The Languages of Australia: Cambridge Library Collection. Cambridge Cambridge University Press, 2011. 572 p.

Автор ВУЕ