Петриківський розпис

Т. Пата. 1951. Папір, темпера.

Т. Пата (1950-ті)

Петрикі́вський ро́зпис — вид народного, орнаментального декоративно-прикладного малярства, що зародився в середині 19 ст. у с. Петриківка (тепер селище Петриківка Дніпровського району Дніпропетровської області, Україна). Входить до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (з 2012) і Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО (з 2013).

Історична довідка

Заняття Ф. Панка в Дитячій художній школі. (кін. 1950-1960-х)

Виник і побутував на тлі різних розписів України, зокрема Дніпропетровщини. Був невіддільною частиною архітектурно-просторового середовища, його застосовували спочатку як стінопис. Такі стінописи були тимчасовими, їх поновлювали кілька разів на рік до великих свят.

1913 Д. Яворницький запропонував художниці Є. Евенбах (1889; тепер Україна — 1981; тепер Росія) зробити копії окремих фрагментів настінного розпису в селах Подніпров’я. Від цього часу йдеться про офіційну фіксацію петриківського розпису.

На початку 20 ст. мешканки с. Петриківка почали малювати імітації настінних розписів на папері (т. зв. мальовки) та продавати їх. Цей етап становлення петриківського розпису зафіксувала в кінці 1920-х Є. Берченко.

Попит на паперовий орнаментальний декор зростав, із часом окремі майстрині почали малювали регулярно. Серед найвідоміших: Т. Пата, Н. Білокінь та Я. Пилипенко.

1935 мистецтвознавець, вчитель малювання О. Статива (1898–1965; тепер Україна) надіслав декілька робіт майстринь із с. Петриківка на республіканську виставку народного мистецтва в м. Києві, які викликали інтерес до цього розпису. З його ініціативи створено Петриківську школу декоративного малювання (1936–1941). О. Статива став першим директором цієї школи. Композицію в ній викладала Т. Пата, яку називають основоположницею петриківського розпису. Манера Т. Пати вплинула на становлення її учнів: Г. Ісаєвої (1912–1983), І. Завгороднього (1915–2006), В. Клименко-Жукової (1921–1965), Я. Клюпи (1922–1995), В. Кучеренко (1908–1954), Г. Павленко (1919–2008), Ф. Панка (1921–2007), Г. Пруднікової (нар. 1921), В. Соколенка (1922–2018), Н. Шулик (1922–1992; усі — Україна), М. Тимченко, З. Кудіш (1925; тепер Україна — 1998; тепер Росія).

За відсутності професійної реалізації в с. Петриківці в кінці 1930-х деякі майстри, зокрема М. Тимченко, Г. Павленко, П. Глущенко (1908–1983; тепер Україна), В. Клименко-Жукова, переїхали працювати на «Київську фабрику фарб і деколей» тресту Укрсклофарфор (від 1939 Київський експериментальний кераміко-художній завод; від 2006 не працює), почали впроваджувати петриківський розпис у художню промисловість. Їх називають «київською групою» петриківських майстрів.

Після Другої світової війни осередок малювання в с. Петриківка майже припинив існування. Його відродження розпочалося завдяки діяльності Ф. Панка та сприянню мистецтвознавиці Н. Глухенької (1909; тепер Росія — 2004; Україна). 1958 з ініціативи Ф. Панка відкрито цех підлакового розпису при артілі «Вільна селянка» (від 1961 фабрика «Дружба», 1989 — «Петриківський розпис») та Петриківську дитячу художню школу (1958), де він викладав композицію петриківського розпису разом із В. Соколенком (1922; тепер Україна — 2018; Україна). 1970 посаду головного художника фабрики «Дружба» зайняв В. Глущенко (нар. 1939; тепер Україна), від 1971 — В. Соколенко, з 1988 — А. Чернуський (нар. 1947; тепер Україна).

Ф. Панко та перші майстри цеху підлакового розпису при артілі «Вільна селянка» (кін. 1950-х)

Створення виробництва та освітніх установ, що забезпечували його кадрами, сприяло професійній самореалізації найталановитіших майстрів та їх акумулюванню в межах осередку. У с. Петриківка знову почали малювати масово та повернули собі монополію на петриківський розпис.

Ф. Панко створив у с. Петриківці Експериментальний цех петриківського розпису Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду Спілки художників України (1970–1998). Основою діяльності цеху були творчі експерименти, розвиток авторської стилістики кожного майстра в межах традиції, освоєння нових матеріалів. Це підняло петриківський розпис на новий художній рівень та зумовило становлення класичної школи. До її представників належать Л. Булавин (нар. 1959), Т. Гарькава (нар. 1963), В. Дека (нар. 1957), Н. Зубко (нар. 1957), Н. Калюга (нар. 1951), Н. Коваленко (нар. 1956), М. Кравець (1941–1983), М. Курінька, Ю. Ніздрань (нар. 1961), В. Панко (нар. 1960), В. Панко (нар. 1953), І. Піскун (1963–2019), У. Скляр (1951–2001), В. Тезик (нар. 1942), Т. Тесленко (1953–2016), Н. Турчин (нар. 1941), М. Яненко (нар. 1962; усі — Україна).

В осередку виділилася група художників консервативних поглядів, що здебільшого наслідували стилістику майстрів старшого покоління. До них належать О. Зінчук (нар. 1959), А. Пікуш (нар. 1950), М. Пікуш (нар. 1953), Н. Рибак (нар. 1958; усі — тепер Україна). 1991 вони увійшли до творчого об’єднання «Петриківка», яке очолював А. Пікуш. 1998 колектив Експериментального цеху об’єднався із «Петриківкою» в центр народного мистецтва «Петриківка» (станом на 2024 очолює А. Пікуш).

2004 фабрика «Петриківський розпис» припинила існування.

2012 Міністерство культури України внесло петриківський розпис до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

05.12.2013 петриківський розпис став першим українським елементом, включеним до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Характеристика

Приклади використання пензля з білячої шерсті в петриківському розписі

Приклади використання кошачки в петриківському розписі

Приклади використання техніки пальця у петриківському розписі

Петриківський розпис — це імпровізація на квіткові теми, виконана із застосуванням базових квіткових мотивів, створених з відносно усталених видів специфічних мазків спеціальними інструментами. Йому властива врівноважена асиметрія, рідше симетрія загальної композиції, гнучкість ліній, значна варіативність і деталізація у трактуванні базових елементів.

Загальна композиція складається з базових елементів:

квітки та її різновидів (напр., листок, цибулька, кучерявка, бутон, калина, петушіння);
зооморфних мотивів (напр., зозуля, півень, фантастичні птахи).

Види петриківського розпису:

орнаментальний — зображено лише квітковий орнамент;
сюжетний — композиційно складна робота із сюжетною лінією та персонажами, напр., птахами, людьми, рідше квітами.

Професійна термінологія петриківських майстрів виникла з розмовного мовлення, тому має здебільшого зменшено-пестливу форму.

У петриківському розписі використовують такі інструменти: кошачка (саморобний пензель з котячої шерсті), квачик (вата, примотана до кінця палички чи держака пензля для створення круглих відтисків), рогозинка, фабричні пензлі. Окремі елементи розпису виконують за допомогою пальців.

Донедавна мазки у петриківському розписі не мали спеціальних назв. Такі терміни запровадили в ужиток майстри або мистецтвознавці, напр., терміни «зернятко», «гребінчик», «горішок» увів Б. Бутник-Сіверський (1901–1983; тепер Україна).

Кольорове рішення розпису завжди залежало від доступності барвників, які спочатку були натуральними, добутими з місцевої рослинності та яєчного жовтка. З розвитком промисловості арсенал засобів розширювався. Спочатку в ужиток увійшли анілінові фарби (рожева, зелена, жовта і блакитна в малих кількостях), розпис якими виконували на білому папері. Таку колірну гаму вважають традиційною. Пізніше стали доступними професійні художні фарби, що збагатило палітру петриківського розпису й дало поштовх до живописних експериментів майстрів.

Значний вплив на кольорове рішення мало виробництво: технологія, прийнята на фабриці «Дружба», канонізувала петриківський розпис на чорному тлі, майстри Київського порцелянового заводу відштовхувалися від можливостей керамічних фарб на білому тлі порцеляни, діяльність Експериментального цеху посприяла творчому використанню кольору, з’явилося поняття колориту, нюансного використання кольору тощо. У підлакових розписах перевагу надавали тлу чистого дерева. У творчості деяких майстрів, зокрема Ф. Панка, колір набув авторського символізму.

Спосіб виконання розпису може бути найрізноманітнішим. Він ще більше залежить від матеріалу, завдань, поставлених майстром у своєму творі, його настрою та естетичних вподобань.

Цього мистецтва (станом на 2025) навчають у Петриківській дитячій художній школі ім. Т. Я. Пати, професійно-технічному училищі № 79 (селище Петриківка), Дніпровському обласному театрально-художньому коледжі, Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара, Навчально-науковому інституті «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури», Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука.

Твори петриківських майстрів представлені в колекціях більшості національних музеїв. Зокрема, Дніпровському художньому музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д. Я. Яворницького, Музеї історії міста Кам’янського, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Національному художньому музеї України, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», Музеї українського живопису (м. Дніпро), Петриківському музеї етнографії, побуту та мистецтва, виставковій залі при Центрі народного мистецтва «Петриківка», приватному музеї Ф. Панка та ін.

Майстри петриківського розпису мають змогу представити свою творчість на широкий загал на щорічному етнографічно-фольклорному фестивалі «Петриківський дивоцвіт» (проводять із 2008). Майстри-члени Національної спілки художників України демонструють свою творчість на професійній арені, в художніх музеях та на виставках.

Приклади базових елементів

Значення

Давня традиція петриківського розпису набула нової форми в 21 ст. Її пристосовують до потреб сучасного світу на рівні масової культури. Спостережено інтерпретацію петриківських мотивів у декоруванні предметів побуту, архітектурно-просторовому середовищі, кулінарному мистецтві тощо.

Петриківський розпис більше не локалізований лише в географічних межах сел. Петриківки.

Галерея

Твори
Молочник фарфор. Надглазурний розпис (В. Клименко-Жукова. 1948).
Мальовка виконана кошачкою (Н. Білокінь, 1960-ті)
Орнаментальний розпис на папері (М. Кравець. 1970).
Килимок. Приклад традиційної кольорової гами (Я. Пилипенко. Анілінові фарби, папір, 1960-ті).
Орнаментальна композиція виконана білячим пензлем.(В. Тезик. Папір, яєчна темпера, 1970-ті).
Кричать сови, спить діброва (Ф. Панко. Папір, темпера, 1977).
Макітра. Приклад кольорової гами фабрики «Дружба» (О. Дарадан. Дерево, підлаковий розпис, 2018).
Н. Рибак. Несе Галя воду (2017). Приклад роботи з традиційними сюжетами (Н. Білокінь).

Додатково

Станом на 2025 поняття «майстер петриківського розпису» не має чіткої дефініції.

Попри збереження традиційних способів ретрансляції, тобто навчання безпосередньо в майстра (напр., у школі в с. Петриківка), основне передавання знань часто відбувається через мережу «Інтернет». Тому традицію засвоюють поверхово, із сумнівних джерел, що наповнює простір псевдопетриківськими розписами з яскраво вираженими ознаками кітчу.

Література

Берченко Є. В. Настінне малювання українських хат та господарських будівель при них. Дніпропетровщини. Харків; Київ : Держвидав України, 1930. 42 с.
Глухенька Н. Сучасний петриківський стінопис // Народна творчість та етнографія. 1963. № 4. С. 79–81.
Статива О. Майстер декоративного розпису Надія Білокінь. Київ : Мистецтво, 1966. 40 с.
Українське народне мистецтво. Живопис / Упоряд.: Б. Бутник-Сіверський, В. Нагай, В. Самойлович. Київ : Мистецтво, 1967. 222 с.
Пелагея Глущенко / Упоряд. Б. Бутник-Сіверський. Київ : Мистецтво, 1977. 76 с.
Смолій Ю. Петриківське малювання: народна й мистецтвознавча термінології // Проблеми українського термінологічного словникарства в мистецтвознавстві й етнології: науковий збірник пам’яті Миколи Трохименка / Відп. ред. М. Селівачов. Київ : Редакція вісника «Ант», 2002. 264 с.

Автор ВУЕ

А. С. Чуднівець

Покликання на цю статтю: Чуднівець А. С. Петриківський розпис // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Петриківський розпис (дата звернення: 1.11.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.03.2025