Шагрень

Шагре́нь (фр. chagrin, від італ. zigrino, ймовірно, з тюрк. sagri — спина коня) — м’яка шорстка шкіра із характерним малюнком, яку виготовляють із шкур тварин.

Шагрень із козячих шкур

Шагренню також називають поверхні, візуально схожі на таку шкіру: лакофарбове покриття, особливого роду папір, коленкор (тканина із бавовни полотняного ткацького переплетення) тощо.

Історична довідка

У Китаї шагрень використовували в елементах луків іще у 2 ст. Рукояті японських мечів тачі, катана і вакідзаші вкривали незабарвленою шагреневою сиром’ятною шкірою.

У 17 ст. — на поч. 18 ст. термін «шагрень» стали застосовувати до шкіри, виготовленої зі шкури акул або іншої риби (ймовірно, Hypolophus sephen — перламутрового ската). Цей різновид шагрені назвали галюша за прізвищем майстра-чинбаря (див. Чинбарство) Ж. К. Галлюша (1689–1774; Франція), який популяризував її в Європі. Із 18 ст. шагренню покривали портативні предмети — валізи, туалетні та косметичні набори, футляри для окулярів, табакерки тощо, а також книги і предмети меблів.

У 1920–1930-х із розвитком стилю ар-деко відбулося відродження виробів, виготовлених із тонкої шагрені твердої обробки. Багато із них розроблено у стилі модерн із незначним впливом мотивів 18 ст.

У 1970-х шагрень знову увійшла в моду, частково через відновлення інтересу до періоду ар-деко. У Південно-Східній Азії набули поширення дрібні декоративні вироби із шагрені і срібла. У 21 ст. використовують у дизайні інтер’єрів, для покриття скриньок, фоторамок, підставок для ювелірних виробів, гаманців тощо.

Характеристика

Найбільш цінну шагрень виготовляли зі спинної частини шкур коней. Шкуру витримували у воді для очищення й набухання, посипали дрібнозернистим матеріалом (наприклад, насінням лободи), покривали полотном і висушували, внаслідок чого поверхня з лицьового боку ставала хвилястою, з опуклостями та заглибинами. Опуклості зрізали гострим предметом і продовжували дублення шкіри, яка швидко розм’якшувалась у воді і ставала еластичною.

Більш поширений різновид шагрені виготовляють із козячих та овечих шкур. Різновид шагрені — риб’ячу шкіру — виробляють із сирих шкур акул або інших риб, бо вони мають природну шорсткість. Їх обробляють так само, як і шкури тварин; така шагрень має Еластичність, м’якість, водонепроникність, зносостійкість і довговічність.

Шагрень у мінералогії

У мінералогії шагрень — дрібна горбистість на поверхні мінералу. Це оптичне явище шорсткої поверхні, що спостерігається у процесі вивчення мінералів у шліфах під мікроскопом, коли існує різниця між показниками заломлення мінералу і канадського бальзаму: проявляється тим різкіше і помітніше, чим більша різниця показників. За умови великого збільшення (у 2 000 разів) видно, що «шагрень» — особлива корозійна поверхня, що утворюється в результаті дії розпеченого газу на мінеральну поверхню. Шагрень зокрема характерна для зерен олівіну — одного з основних мінералів мантії Землі.

Додатково

Вираз «шагренева шкіра» набув популярності завдяки однойменному роману О. де Бальзака (1831). Герой твору стає володарем шматка чарівної шагреневої шкіри, яка виконує будь-яку його волю. Але після кожного виконаного бажання шкіра незворотно зменшується у розмірах, відповідно зменшуються і можливості героя роману. У переносному значенні шагренева шкіра — алегорія людського життя. Вона символізує нестримне бажання людини мати владу і досягати своїх цілей, отримувати задоволення, незважаючи на ризики та жертви, і водночас показує, що такі устремління призводять до саморуйнування і, зрештою, загибелі.

Література

Лазаренко Є. К., Винар О. М. Шагрень // Мінералогічний словник. Київ : Наукова думка, 1975. 774 с.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2013. Т. 3. 644 с.
Guth Chr. Towards a Global History of Shagreen // The Global Lives of Things: The Material Culture of Connections in the Early Modern World / Ed. by A. Gerritsen, G. Aiello. London : Routledge, 2015. P. 62–80.