Стікс

Через Стікс. Художник Г. Доре, 1861

Стікс (грец. Στύξ — жах, огида, потвора, за ін. версіями — холоднеча, озноб) — у давньогрецькій міфології — одна з річок Аїду, холодні отруйні води якої відокремлювали царство живих від царства мертвих, та її персоніфікація — однойменна богиня-океаніда.

Зміст

1 У міфології
2 У мистецтві
3 Додатково
4 Література
5 Автор ВУЕ

У міфології

За міфами, Стікс разом зі своїми дітьми (Нікою, Зелосом — уособлення суперництва й ревнощів, Кратосом — сили й потуги та Бією — насильства) першою перейшла на бік Зевса у боротьбі проти титанів (див. Титаномахія). За це Зевс зробив води річки заставою клятв: так, в «Іліаді» та «Одіссеї» боги присягають водами Стіксу як найсуворішою з обітниць (зокрема Гера, Каліпсо, Гіпнос, Деметра, Лето). За її порушення на олімпійців чекало страшне покарання: позбавлення упродовж року ознак життя («лежати без подиху, бездуховно й безголосо») та 9-річне вигнання з Олімпу. Діти Стікс (особливо Ніка) — постійні супутники Зевса.

Гесіод у «Теогонії» описав Стікс як старшу доньку Океана (отримала десяту частину води її батька); за іншою версією — народжена богинею ночі Нікс (Нікта) та Еребом (уособлення мороку, пітьми). В образі божества відчитують персоніфікацію первісного жаху й темряви і водночас зв’язок, перехід від «хтонічної» до «олімпійської» міфології. Стікс мешкала віддалено від інших богів, на заході, біля входу в Аїд, у розкішному палаці зі срібними колонами. Звідси води ріки збиралися в потік і плинули під землю, у темряву жахливої ночі. На думку міфографа Аполлодора Афінського, Зевс і Стікс були батьками Персефони.

Згідно з міфом, німфа Фетіда купала свого маленького сина Ахілла (майбутнього непереможного ахейського воїна, героя Троянської війни) в Стіксі, щоби зробити його тіло невразливим (окрім п’яти, за яку вона тримала хлопчика, — саме туди й поцілить стріла Паріса).

Через води річки Стікс, що оточують Аїд, перевізник Харон доправляв до Аїду душі померлих.

Фразеологізм «піти на Стікс» означав «померти».

У мистецтві

У літературі (передусім у поезії), мистецтві задавнено символіку Стікс як смерті, переходу (між життям і смертю, знаним і невідомим, таємним), пограниччя між світами, а також покути, забуття (Овідій, Вергілій, Сенека, Лукіан, Д. Мільтон). У «Метаморфозах» Апулея схарактеризована як найсвятіше і найжорстокіше джерело; добути воду зі Стіксу — одне з неможливих випробувань, які Венера задумала для Психеї. У «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі це частина п’ятого пекельного кола.

Згадана поряд з Хароном і в поезії Т. Шевченка («Чи не покинуть нам, небого…»; 1861), І. Котляревського («Енеїда»; 1798), Лесі Українки («Забута тінь»; 1898), прозі О. Довженка («Ніч перед боєм»; 1942 та ін.).

До образу Харона-перевізника зверталися художники Мікеланджело Буонарроті (фреска «Страшний суд»), Й. Патінір (1480‒1524; тепер Бельгія), Я. ван дер Страт (Джованні Страдано; 1523, тепер Бельгія — 1605, тепер Італія), Г. Доре та ін.; композитори К. Монтеверді (опера «Орфей»), К. Глюк (опера «Орфей і Еврідіка») та ін.

Згадки про Стікс трапляються у сучасних творах мистецтва, фільмах, відеоіграх тощо.

У філософії, психології міф про Стікс часто розглядають як символічне вираження глибинних людських страхів та надій на посмертне існування.

Додатково

Історично підземний Стікс асоціювали з річкою і водоспадом Мавронері (з грец. — Чорна ріка) на території стародавньої Аркадії. Непрояснено, чи аркадська річка та її холодні водоспади вплинули на уявлення про підземний Стікс, чи навпаки, Аркадський Стікс отримав таку назву тому, що відповідав описові Гесіода. Легенда оповідає, шо Александр Македонський був отруєний водою Стікса.

Література

Словник античної мітології / Упоряд.: І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. 312 с.
Гесіод. Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла / Пер. з давньогрец. А. Содомори. Львів : Апріорі, 2018. 134 с.
Hard R. The Routledge Handbook of Greek Mythology. 8th ed. London; New York : Routledge ; Taylor & Francis Group, 2020. 656 p.
Morford M., Lenardon R., Sham M. Classical Mythology. 12th ed. New York : Oxford University Press, 2023. 752 р.