Ріхтер, Еміль Людвіг

Титульний аркуш укладеного Е. Ріхтером видання «Корпусу канонічного права», 1836–1839

Рі́хтер, Е́міль Лю́двіг (нім. Richter, Emil (Ämilius) Ludwig; лат. Aemilius Ludwig Richter; 15.02.1808, м. Штольпен, тепер земля Саксонія, Німеччина — 08.05.1864, м. Берлін, Німеччина) — протестантський юрист, каноніст, педагог, засновник Берлінської школи канонічного права.

Ріхтер, Еміль Людвіг (Richter, Emil Ludwig)
Народження	15.02.1808
Місце народження	Штольпен
Смерть	08.05.1864
Місце смерті	Берлін
Місце поховання	Берлін
Alma mater	Лейпцизький університет
Місце діяльності	Німеччина
Напрями діяльності	юриспруденція, канонічне право, викладання
Традиція/школа	протестантизм

Життєпис

Середню освіту здобув у м. Бауцені (тепер земля Саксонія).

З 1826 вивчав право, історію та філософію в Лейпцизькому університеті. Приват-доцент з канонічного права (з 1829), не зміг отримати ступінь доктора через фінансові проблеми, вступив на державну службу і почав адвокатську практику.

Набув ступінь почесного доктора на юридичному факультеті Геттінгенського університету імені Георга Августа, що дозволило йому продовжити академічну кар’єру: 1835 габілітований, 1836 призначений екстраординарним професором у Лейпцизькому університеті.

Ординарний професор канонічного права та цивільного процесу в Марбурзькому університеті імені Філіппа (з 1838); професор канонічного права в Берлінському університеті (з 1846, тепер Гумбольдтський університет Берліна). Запровадив у викладанні церковного права семінарський метод (з 1850), характерний для німецьких університетів 19 ст.

Заснував часопис «Критичні щорічники німецької юридичної науки» (нім. «Kritische Jahrbücher für deutsche Rechtswissenschaft», Лейпциг, 1837–1842). Був співредактором «Журналу церковного права і політики» (нім. «Zeitschrift für das Recht und die Politik der Kirche», Лейпциг, 1847, вийшло лише два числа).

Член вищої консисторіальної ради (з 1850) Євангельської церкви в Пруссії. Як таємний вищий урядовий радник, постійний секретар міністерства культури (з 1859) відігравав помітну (за деякими оцінками — ключову) роль у церковному законодавстві Пруссії.

Діяльність. Праці

Перші публікації присвятив джерелам канонічного права: Ріхтера вважають пропагандистом вивчення історії церковного права через рецепцію принципів історичної школи права Ф. К. фон Савіньї.

Науковий внесок діяча полягає насамперед у підготовці до публікації фундаментальних збірників канонічного права. У 1833–1839 він уклав нове видання «Корпусу канонічного права» (лат. «Corpus Iuris Canonici»), збазоване на канонічному католицькому «римському виданні» (1582) папи Григорія XIII. 1846 вийшли друком «Церковні закони євангельської церкви 16 століття» (нім. «Die evangelischen Kirchenordnungen des 16. Jahrhunderts», т. 1–2).

У 1839–1853 разом зі своїм учнем Й. фон Шульте (1827–1914; Німеччина) Ріхтер здійснив видання «Канонів і Декретів Тридентського Собору» (лат. «Canons et decreta concilii Tridentini», 1853; див. Тридентський собор), яке містило також тлумачення постанов від Священної конгрегації собору.

Працював (до 1858) над першими п’ятьма виданнями «Підручника з католицького і євангельського канонічного права з особливим урахуванням німецьких умов» (нім. «Lehrbuch des katholischen und evangelischen Kirchenrechts mit besonderer Rücksicht auf deutsche Zustände») — найпопулярнішого німецькомовного посібника з церковного права в 19 ст. [поряд із посібником католика Ф. Вальтера (1794–1879)]. Ріхтер запропонував поділ канонічного права на чотири частини: 1) джерела (канонічні збірники та законодавча влада); 2) відносини між церквою та державою; 3) церковна ієрархія (конститутивне de iure: влада порядку та юрисдикція); 4) здійснення влади («навчати, освячувати і правити»). Канонічне право, на його думку, стосується насамперед «єдиної Церкви» — спільноти спасіння та інституції (теза про постійність Церкви в окремих церквах), де воно діє як інструмент і зовнішня підтримка божественної місії. «Єдину Церкву» не скасовують відокремлення реформованих конфесій, позаяк об'явлення становить початок, кінцеву мету і принцип єдності всіх церков. Християнство відтак є остаточною релігією людства, а інституційний характер Церкви — основа її правового характеру.

З 1846 по 1864 не ухвалено жодного закону євангельської церкви, в підготовці якого Ріхтер не брав би участі. Присвятив чимало статей і доповідей протестантському канонічному праву. Він наголошував на спільнотних засадах протестантської церкви, обстоював створення синодів, рішуче захищав автономію та самоврядність церков.

Серед учнів Ріхтера чимало майбутніх провідних професорів, які обійматимуть кафедри церковного права: Ріхард Вільгельм Дове (1833–1907), Пауль Хіншіус (1835–1898), Еміль Фрідберг (1837–1910), Йоганн Фрідріх фон Шульте (усі — Німеччина), Едгар Ленінг (1843, Франція — 1919, Німеччина; був почесним членом Імператорського університету Св. Володимира, тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Визнання

Як дослідник і викладач Ріхтер був центральною фігурою періоду розквіту німецького канонічного права. Об’єктивність його праць визнавали як протестантські, так і католицькі правознавці.

Учні Ріхтера відмовилися від його екуменічного принципу (див. Екуменізм) й виходили із радикального розмежування «католицького церковного права» і «євангельського церковного права». Після Ріхтера в німецькій правовій науці відбувся перехід від історичної школи права до історичного позитивізму.

Праці

Beiträge zur Kenntnis der Quellen des kanonischen Rechts. Leipzig : Kayser, 1834. 77 p.
De emendatoribus Gratiani. Dissertatio historico-critica Pars. I. Leipzig : Ch. G. Kayseri, 1835. 51 p.
Lehrbuch des katholischen und evangelischen Kirchenrechts mit besonderer Rücksicht auf deutsche Zustände. Leipzig : Tauchnitz, 1842. 326 p.

Література

Schulte J. F. von Richter und das katholische Kirchenrecht // Zeitschrift für Kirchenrecht. 1865. Bd. 5. P. 259–280.
Dove R. W. Aemilius Ludwig Richter und seine Zeit // Zeitschrift für Kirchenrecht. 1867. Bd. 7. P. 273–404.
Landau P. Das Recht der frühen Kirche im Werk Aemilius Ludwig Richters // Festschrift für Martin Heckel zum siebzigsten Geburtstag / Hrsg. von K. Kästner, K. Nörr, K. Schlaich. Tübingen : Mohr Siebeck, 1999. P. 117–132.
Ruppert S. Kirchenrecht und Kulturkampf: historische Legitimation, politische Mitwirkung und wissenschaftliche Begleitung durch die Schule Emil Ludwig Richters. Tübingen : Mohr Siebeck, 2002. 297 p.
Viejo-Ximénez J. M. Richter, Emil Ludwig // Juristas Universales : in 4 vol. / Еd. by R. Domingo. Madrid; Barcelona : Marcial Pons, 2004. Vol. 3. P. 124–127.
Viejo-Ximénez J. M. Richter, Emil Ludwig // Diccionario General de Derecho Canónico : in 7 vol. / Dir. J. Otadui Guerin, A. Viana, J. Sedano Rueda. Cizur Menor : Aranzadi, 2012. Vol. 6. P. 1016–1019.
Sanzharov V. A. Historiografia niemiecka XIX–XX wieku według średniowiecznego prawa kanonicznego // Knowledge, Education, Law, Management. 2023. № 3 (55). P.181–185.

Автор ВУЕ

В. А. Санжаров

Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Ріхтер, Еміль Людвіг // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ріхтер, Еміль Людвіг (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.05.2024