Пірон

Піро́н (від грец. πιρούνι — вилка) — короткий металевий, кам’яний, дерев’яний стрижень, що скріпляє по вертикалі блоки кам’яного мурування.

Пірони почали широко застосовувати майстри-будівничі Давньої Греції з 6 ст. до н. е., коли навчилися виготовляти кам’яні колони храмів замість дерев’яних. Пірони виробляли з міді, бронзи, заліза, значно рідше — з твердих порід каменю, дерева. Для якнайнадійнішого скріплення між собою кам’яних блоків, з яких мурували «насухо» (без будівельного розчину) кам’яні споруди в добу античності, у горизонтальних поверхнях блоків робили заглиблені пази, вставляли в них пірони у дерев’яних муфтах і заливали місця з’єднання свинцем. Це забезпечувало стійкість споруд навіть в умовах високої сейсмічності: колони деяких античних грецьких храмів стоять непорушно понад 2500 років.

Пірони, що скріплюють мурування з квадрів «насухо» (без будівельного розчину)
Розріз античної грецької колони. Пірони з муфтами, що скріплюють кам’яні циліндричні барабани, з яких складено колону

Література

Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 215.
Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва ; Головкиївархітектура, 2002. С. 329.
Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. 3-тє вид., допов. і перероб. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 36.