Правова система традиційна (звичаєва)
Правова́ систе́ма традиці́йна (звичаєва) — група правових систем, що базуються на традиціях і морально-етичних уявленнях народу, для яких характерне негативне ставлення до законодавства, ігнорування державних структур у процесі реалізації норм права та слабкий розвиток юридичної інфраструктури, тривала відсутність юридичних професій, правової науки, юридичної освіти.
Зміст
Характеристика
Законодавство в цих правових системах вважають неприродним для суспільства, таким, що порушує гармонію. Більшість спорів вирішують у процесі примирливих процедур за допомогою посередництва на основі норм звичаєвого права.
Різновиди
До цієї правової сім’ї входять:
- далекосхідна група (китайське, японське право);
- африканська (звичаєво-общинна) група у складі країн Африки та Мадагаскару.
Далекосхідна група
Далекосхідна правова група — сукупність правових систем, підґрунтям яких є не норми права, а норми моралі, звичаї, традиції, ритуали, котрі визнають закони як джерела права та зберігають своє значення в розвиненому сучасному законодавстві. До неї входять правові системи Китаю, разом із Гонконгом, Японії, Бірми, Кореї, Монголії, країни Індокитаю та Малайзії.
На правові системи країн Сходу вплинув специфічний морально-ідеологічний підхід до права Китаю та Японії. Китайське право складає комплекс підтримуваних державою етичних, релігійних і правових норм, що виникли в 7–6 ст. до н.е. на підставі філософсько-моральних концепцій даосизму, конфуціанства, легізму.
Головні ознаки
1) використання загальнофілософських і морально-релігійних доктрин як джерел права;
2) визнання акта нормативно-правового як джерела права;
3) здійснення кодифікації права;
4) рецепція романо-германської правової системи в 19 ст.;
5) відсутність правового прецеденту як джерела права;
6) своєрідність судової організації і процесу як результат змішування традицій з новаціями.
Африканська (звичаєво-общинна) група
Африканська звичаєво-общинна правова група становить сукупність правових систем, що сформувались природним шляхом на підставі норм-звичаїв, а також запозичених у метрополій правових норм та ухвалених після здобуття колоніями незалежності актів законодавства.
До неї входять правові системи країн Африки й Мадагаскару, яким властиві використання правового звичаю, невідокремленість правових норм від моралі та звичаїв, правове врегулювання відносин між сім’ями й общинами замість відносин між людьми, визнання відповідальності колективної, запозичення права вчорашніх метрополій, сучасне визнання нормативно-правових актів як джерел права, поєднання традиційних судів із судами колонізаторів. Країни континенту мають різний рівень економічного, політичного й культурного розвитку, проте їх об’єднують спільна історія, територія, побут, звичаї, належність населення корінного до однієї раси.
Головні ознаки
1) більшість населення визнає звичаєве право регулятором суспільних відносин. Звичай постає провідним джерелом права, передбачає специфіку організації суспільства в політичній та економічній сферах, урегульовує сімейні відносини, правила обміну, норми кримінального права та процесу;
2) звичаєве право функціонує в межах общини;
3) перевага общинних зв’язків над індивідуальними;
4) визнання ролі різних керівників, що тлумачать норми, тим самим зміцнюючи єдність общини;
5) звичаєве право поєднує моральні, релігійні і правові норми, а також ритуали, що відображають ушанування предків, зв’язок із навколишнім середовищем, духами та ін. надприродними силами (див. Надприродне);
6) звичаєве право єдине для всіх общин в умовах розподілу суспільства на підставі численних етнічних, станових, релігійних ознак.
Різноманітність звичаїв, відсутність письмової кодифікації, розрізненість, відчутний вплив міфології перешкоджають ефективно їх використовувати під час створення африканських національних правових систем європейського типу.
Риси, що відрізняють африканське (звичаєво-общинне) право від права європейського:
- відсутність систематизації норм-звичаїв та їх формування у процесі розв’язання конкретних правових казусів і конфліктів,
- відсутність розподілу прав та обов’язків, кримінально-правових і громадянсько-правових норм-звичаїв, відокремленості останніх від норм моралі та релігії,
- наголос на моральних, а не юридичних обов’язках, поглинання общиною прав особистості,
- перехід із покоління до покоління в усній формі,
- використання численних норм-звичаїв кожної общини тільки в її межах.
Література
- Порівняльне правознавство / Уклад.: О. В. Петришин, О. В. Зінченко, Д. В. Лук’янов. Харків : Право, 2016. 1024 с.
- David R., Jauffret-Spinosi C., Goré M. Les grands systèmes de droit contemporains. 12e éd. Paris : Dalloz, 2016. 540 p.
- Legeais R. Grands systèmes de droit contemporains : approche comparative. 3e éd. Paris : LexisNexis, 2016. 584 p.
- Зінченко О. В. Традиційна правова сім’я // Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. / Го. редкол. О. В. Петришин. Харків : Право, 2017. Т. 3: Загальна теорія права. С. 789–794.
- Siems M. Comparative Law. 2nd ed. Cambridge : Cambridge University Press, 2018. 506 p.
- Порівняльне правознавство у таблицях / Уклад.: О. В. Петришин, О. В. Зінченко, Д. В. Лук’янов. Харків : Право, 2021. 164 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Зінченко О. В. Правова система традиційна (звичаєва) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Правова система традиційна (звичаєва) (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.07.2025
