Акт законодавства

Акт законода́вства — нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, суб’єктом прийняття (або санкціонування) якого є парламент як законодавчий орган державної влади.

Основні ознаки і властивості акта законодавства: відображає публічні інтереси та спрямовується на врегулювання найважливіших сфер суспільних відносин; приймається законодавчим органом влади — парламентом або народом на референдумі; розробляється та приймається за нормативно визначеною процедурою, яка називається законодавчим процесом; встановлює, змінює чи скасовує норми права; має визначену структуру (може складатись із частин, розділів, статей, пунктів та підпунктів) та реквізити (назва, дата, місце і суб’єкт прийняття, підпис уповноваженої особи, реєстраційний номер); нормативно визначену документальну письмову форму об’єктивації (конституція, кодекс, закон); змістом є правила поведінки загального характеру, дія яких поширюється на невизначене коло суб’єктів; є обов’язковим для виконання, забезпечується системою державних гарантій, зокрема примусовими засобами; публікується у спеціальних виданнях, перелік яких визначено нормативно; діє в часі, просторі та за колом осіб; має юридичну силу, відповідно до якої поділяється на види: конституція — законодавчий акт найвищої юридичної сили, конституційні закони, кодифіковані закони (кодекси), звичайні закони.

В системі нормативно-правових актів закон має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти. На практиці це означає, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі та на виконання закону. Акти, положення яких суперечать закону, скасовуються у нормативно визначеному порядку. Зокрема, згідно зі ст. 8 Конституції України, «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції та повинні відповідати їй». Зазначені положення визначають ієрархічну побудову системи нормативно-правових актів України, її єдність, узгодженість та ефективність реалізації. Відповідно до критеріїв акти законодавства можуть класифікуватися на види: за часом дії — постійні, тимчасові; за суб’єктом прийняття — парламентські та прийняті народом на референдумі; за предметом регулювання — конституційні, цивільні, земельні, адміністративні та ін.; за структурою — прості й кодифіковані; за змістом нормативних положень — матеріальні та процесуальні та ін.

В Україні, відповідно до ст. 91 Конституції, суб’єктом прийняття законів є Верховна Рада України; у ст. 92 Конституції визначені сфери суспільних відносин, регулювання яких здійснюється винятково законами.

Література

  1. Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології. Київ : Юридична думка, 2008. 336 с.
  2. Джерела конституційного права України / Відп. ред. акад. Ю. С. Шемшученко, О. І. Ющик. Київ : Наукова думка, 2010. 709 с.
  3. Ришелюк А. М. Законотворчість в Україні. Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 2013. 384 с.
  4. Петришин О. В., Погребняк С. П., Смородинський В. С. та ін. Теорія держави і права. Харків : Право, 2015. 368 с.

Автор ВУЕ

Н. М. Пархоменко

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Пархоменко Н. М. Акт законодавства // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Акт законодавства (дата звернення: 16.10.2021).

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ