Абрамович, Марина

Абра́мович, Мари́на (серб. Абрамовић, Марина; англ. Abramović, Marina; 30.11.1946, м. Белград, тепер Сербія) — перформер (див. Перформанс), фундатор «Інституту Марини Абрамович».

Абрамович, Марина (Абрамовић, Марина)
Народження	30.11.1946
Місце народження	Белград
Alma mater	Університет мистецтв у м. Белграді
Місце діяльності	Інститут Марини Абрамович
Напрями діяльності	перформанс

«Генератор» (2017).

Життєпис

Народилася в сім’ї військових. Батьки під час Другої світової війни були партизанами, 1945 служили в югославській армії. Бабуся і дідусь виховували онуку в християнських традиціях.

Навчалася в Академії мистецтв у м. Белграді (образотворче мистецтво; 1965–1970; тепер Університет мистецтв у м. Белграді); 1972 закінчила аспірантуру в Академії образотворчих мистецтв у м. Загребі (тепер Хорватія). 1973–1975 — викладач в Академії мистецтв у складі Університету (м. Нови-Сад, тепер Сербія). 1976 — переїзд до м. Амстердама (Нідерланди), дуетна творчість із художником-концептуалістом Улаєм (справжнє ім’я — Франк Уве Лайсипен; 1943; тепер Німеччина — 2020; Словенія). Професор Берлінського університету мистецтв (1990–1995), Гамбурзької вищої школи образотворчого мистецтва (1992–1996); перформансу в Брауншвейзькому університеті мистецтв (1997–2004). Від 2005 проживає у м. Нью-Йорку (США). 2013 заснувала Інститут Марини Абрамович (англ. Marina Abramovic Institute, MAI) — установу, що досліджує і презентує перформативні практики.

Творчість

Сольні перформанси (1973–1975)

Досліджувала можливості й обмеження фізичного та психічного існування. Окремі перформанси цього періоду: «Ритм 10» (1973; Единбурзький фестиваль); перформанс-хепенінг «Ритм 0» (1974; галерея «Morra», м. Неаполь); «Губи Томаса» (1975; галерея «Krinzinger», м. Інсбрук, Австрія).

Парні перформанси з Улаєм (1976–1988)

Абрамович і Улай зосередилися на темі максимального злиття чоловіка і жінки, розмаїття невербальної комунікації, випробування двоєдності: «Відносини у просторі» (1976), «Доказ балансу» (1977), «Відносини у часі» (1977), «Imponderabilia» (1977), «Ааа-ааа» (1978), «Точка контакту» (1980).

У цей період спостерігаються перформанси, які загрожували життю учасників, зокрема «Вдих-видих» (1978), «Енергія спокою» (1980).

Остання спільна робота — перформанс «Закохані» (друга назва — «Похід по Великій китайській стіні»; 1988).

Між перформансами (1988–1995)

Театральні експерименти: Абрамович інсценізувала власну біографію; підготувала матеріали, щоденники, художню документацію, на основі яких здійснено декілька театральних постановок.

Сольні перформанси: авторські й ретрансльовані (1995–2013)

На Венеційському бієнале представила перформанс «Балканське бароко» (1997), присвячений жертвам війни в Югославії. 12 днів тривав перформанс «Будинок із видом на океан» (2002; «Sean Kelly Gallery» у м. Нью-Йорку).

У серії перформансів «Сім простих речей» (або «Сім легких п’єс»; англ. «Seven Easy Pieces»; 2005, Музей Гуггенхайм, м. Нью-Йорк) працювала із власне концепцією перформанса, його експонуванням, збереженням і ретрансляцією: повторила 5 перформансів інших художників і виконала 2 свої (видозмінений перформанс «Губи Томаса», 1975; новий перформанс «Вхід в інший бік»). Кожний перформанс тривав 7 годин, увесь проєкт 7 днів.

У березні–травні 2010 Музей сучасного мистецтва (м. Нью-Йорк) провів ретроспективу і відтворення перформансів Абрамович. Виставку відвідало близько 750 тисяч осіб, із них 1500 змогли взяти участь в перформансі «У присутності художника» (англ. «The Artist is Present»), що тривав 6 днів (про подію знято фільм з однойменною назвою). Після цієї тривалої перформативної акції Абрамович стала всесвітньо відомою.

Розроблення «методу Абрамович» в Інституті Марини Абрамович (від 2013)

Інститут Марини Абрамович вивчає та пропагує перформанс, проводить семінари й лекції, ініціює наукові дослідження. Сутність «методу Абрамович» полягає у створенні колективного досвіду через спільне співіснування, що переслідує водночас дві мети: органічне, ненасильницьке об’єднання одне з одним та знаходження гармонії із самим собою, в собі. Художниця традиційно називає ці проєкти перформансами, проте такі публічні перформативні практики більше тяжіють до хепенінгів — імпровізованих дійств із відкритим фіналом, розвиток і результат яких визначають самі учасники.

Після досить агресивних щодо власної тілесності перформансів, художниця через пів століття прийшла до усвідомлення цілющої, терапевтичної сили впливу мистецтва на публіку. Здійснює масштабні громадські проєкти в різних країнах.

Марина Абрамович і Україна

Лекція Марини Абрамович у м. Києві. 2017.

2014 у журналі «Vogue Україна» розміщено фотосесію Абрамович та моделі Крістал Ренн (нар. 1986; США), присвячену подіям російської воєнної інтервенції в Україні. Ідея зйомки полягала у створенні символу оголеної та пораненої України, на яку художниця спрямовує свою позитивну енергію.

16.09.2017 на запрошення Фонду Віктора Пінчука Абрамович провела публічну лекцію «Тіло художника / Публіка як тіло» (англ. «Artist body / Public body») у м. Києві. Лекція стала частиною виставкового проєкту «Крихкий стан» (2017–2018) у «ПінчукАртЦентрі». Там представлено перформанс MAI «Генератор», спрямований на проведення досліду над власною психікою і тілом через ізоляцію від довкілля.

2021 художниця створила інсталяцію «Кришталева стіна плачу» у Бабиному Яру (м. Київ) на вшанування 80-х роковин початку розстрілів. Стіна заввишки 3 м і завширшки 40 м містить 75 кварцових блоків із бразильських кристалів та українського антрациту. Кристали розташовані по три на різній висоті: на рівні голови, серця і живота людини.

Абрамович засудила російське повномасштабне вторгнення в Україну (опублікувала 25.02.2022 відеозвернення).

Нагороди та визнання

«Балканське бароко» (1997).

«Золотий лев» 47-й Венеційський бієнале у номінації «Перформанс» за роботу «Балканське бароко» (1997).

Додатково

Особисте життя: 1971–1976 — перший шлюб, чоловік Неша Парипович (нар. 1942; тепер Сербія) — сербський художник-концептуаліст.

1976–1988 — стосунки з німецьким художником-концептуалістом Улаєм.

2005–2009 — шлюб з художником Паоло Каневарі (нар. 1963; Італія).

Цитата

Абрамович М.: «Найважче — це робити щось, наближене до нічого».

 Цит. за: Виставка «Крихкий стан» // PinchukArtCentre. URL: https://pinchukartcentre.org/ua/exhibitions/vistavka-fragile-state

Галерея

• Твори
• 

  «Відносини у часі» (1977).

• 

  «Ааа-ааа» (1978)

• 

  «Енергія спокою» (1980)

• 

  «Будинок із видом на океан» (2002)

Твори

• Абрамович М. Пройти крізь стіни / Пер. з англ. О. Михеда. Київ : ArtHuss, 2018. 384 с.

Література

1. Станіславська К. І. Сучасні перформативні практики: образотворчість чи театралізація? (На прикладі творчості Марини Абрамович) // Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. 2015. Вип. 16. С. 154–160.
2. Станіславська К. І. Метод Марини Абрамович: крихкість і абсолют: Події київської лекції очима очевидця // Культурно-мистецькі обрії’2017. 2017. Вип. 3. С. 149–152.
3. Скиба Ю. Ю, Луньо П. Є. Марина Абрамович: зв’язок митця та глядача // Молодий вчений. 2019. № 10 (74). С. 96–99.
4. Marina Abramović (офіційний сайт). URL: http://www.marinaabramovic.com/bio.html
5. Marina Abramović Institute (офіційний сайт). URL: https://mai.art/

К. І. Станіславська

Покликання на цю статтю: Абрамович, Марина // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Абрамович, Марина (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.12.2023