Павлоград

Герб м. Павлоград

Прапор м. Павлоград

Павлогра́д — місто в Дніпропетровській області, адміністративний центр Павлоградського району; Місто-герой України (з 2025).

Павлоград (Павлоград)
Країна	Україна
Область	Дніпропетровська область
Чисельність населення (тис.осіб)	110
Територія (кв.км.)	59,3
Уродженці	Котін, Жозеф Якович, Синельников, Кирило Дмитрович, Бораковський, Григорій Максимович

Зміст

1 Географічне положення
2 Історична довідка
3 Російсько-українська війна
4 Населення
5 Клімат
6 Промисловість
7 Транспорт
8 Культура
9 Освіта
10 Спорт
11 Архітектура
12 Персоналії
13 Додатково
14 Джерела
15 Література
16 Автор ВУЕ

Географічне положення

Завантаження мапи…

Вид на м. Павлоград

Розташоване на північно-східному схилі Українського кристалічного щита, уздовж південно-західного борту Дніпровсько-Донецької западини, у межиріччі річок Самара та Вовча, за 75 км на схід від обласного центру м. Дніпра. Відстань до м. Києва — 544 км. Територія — 59,3 км2.

Історична довідка

Археологічні артефакти свідчать про заселення навколишніх земель вже в епоху неоліту. У міжріччі річок Самари і Вовчої знайдено памʼятки ямної, катакомбної культури і зрубної культури.

З другої половини 9 ст. р. Вовчою проходив давньоруський водний військово-торговельний шлях. В 11 ст. за численними похованнями фіксується стала присутність половців. Постійного осілого населення в межах міста й околиць не було до кінця 17 — початку 18 ст. Бл. 1660 запорозькі козаки на території сучасного Павлограда організували перевіз через р. Вовчу. Ймовірно, тут проходив таємний козацький шлях на Кальміус і Кагальник. У 17–18 ст. на землях Присамарʼя виникло багато козацьких зимівників (переважно запорожці Самарської та Кальміуської паланок).

За гіпотезою Ф. Макаревського (1822–1885; тепер Україна), 1775 М. Хижняківський (Хижняк; ?–1761; тепер Україна) заснував на місці зимівника державну військову слободу Матвіївка. Згідно з пізнішими дослідженнями, ймовірним засновником слободи є його син П. Хижняківський (?–?; тепер Україна), який назвав населений пункт на честь батька (офіційно — на честь апостола Матвія).

Від грудня 1779 слобода стала штаб-квартирою Луганського пікінерного полку (перейменовано на слободу Луганську), командиром якого призначено М. Кутузова. 1784 поселення отримало статус міста, перейменовано на честь Святого Павла у Павлоград.

1784–1796 — у складі Катеринославського намісництва, 1796–1802 — Новоросійської губернії, 1802–1925 — Катеринославської губернії, 1784–1923 — центр Павлоградського повіту.

Упродовж 19 ст. місто розвивалося як центр торгівлі сільськогосподарською продукцією, передусім зерном і худобою. 1873 через місто прокладено залізницю, відкрито залізничну станцію (тепер станція Павлоград І). Це стало одним із чинників його швидкого розвитку. Упродовж наступних десятиліть у м. Павлограді засновані банк, численні підприємства торговельні та харчової промисловості.

1912 відкрито нову будівлю залізничного вокзалу.

На початку 20 ст. у місті працювали ливарний, шкіряний та олійний заводи, тютюнова і ситценабивна фабрики, парові млини. Місто стало значним осередком торгівлі зерном, борошном, великою рогатою худобою (організовували регулярні ярмарки). Функціонували 12 навчальних закладів, зокрема чоловіча й жіноча гімназії, театр (театр із постійною трупою відкрито 1900), діяла Павлоградська «Просвіта» (з 1912).

20.11.1917 м. Павлоград став частиною новопроголошеної Української Народної Республіки (УНР). Під час Визвольних змагань 1917–1921 в місті діяла повітова українська рада, Українське військове товариство імені Дорошенка, сформували полк Вільного козацтва. З м. Павлограда 1918 розпочався визвольний похід спеціальної групи Армії УНР на чолі з П. Болбочаном проти більшовиків (завершився визволенням Криму). За 1919–1920 влада в місті неодноразово змінювалася (у різний час місто перебувало під контролем військ УНР, Червоної армії, Добровольчої армії генерала А. Денікіна, загонів Н. Махна).

Від січня 1920 місто остаточно опинилося у складі УСРР.

У квітні 1930 поблизу міста спалахнуло селянське Павлоградське повстання, придушене радянською владою. Під час Голодомору 1932–1933 померли 1244 жителі міста.

1923 місто стало центром новоутворених Павлоградського району і Павлоградської округи у складі Катеринославської губернії. Після ліквідації губерніального поділу (1925) — у прямому підпорядкуванні республіканському центру. Після ліквідації Павлоградської округи (1926) місто увійшло до складу укрупненої Дніпропетровської округи, залишившись водночас центром Павлоградського району.

Після ліквідації округ (1930) — центр району в прямому підпорядкуванні республіканському центру. Після утворення Дніпропетровської області (1932) — в її складі. Упродовж 1930-х населення міста зростало завдяки розбудові промислових підприємств і міграції селян із довколишніх сіл (за переписом 1926 у ньому мешкали 18 тис. людей, що відповідало чисельності населення станом на 1897 [перепис], 1939 кількість населення сягнула 40 тис. [перепис]).

1936 влада зруйнувала Свято-Вознесенський собор.

У період німецької окупації (11.10.1941 — 18.09.1943) у місті діяло радянське підпілля, 1942 окупанти знищили місцеве єврейське населення. Під час вигнання німецьких окупантів місто зазнало значних руйнувань. Під час окупації місто було центром Павлоградського гебіту генеральної округи Дніпропетровськ Райхскомісаріату Україна.

У 1960-х у місті розпочався видобуток вугілля кам’яного. Павлоград став центром Західно-Донбаського вугільного басейну (перші шахти збудовано 1963–1964). У цей період у місті активно розвивалася соціальна сфера. Зокрема, 1961 засновано медичне училище (тепер Павлоградський фаховий медичний коледж), історико-краєзнавчий музей (1962).

Упродовж наступних десятиліть швидко розвивалися промислові (передусім вуглевидобувні) підприємства м. Павлограда, наслідком чого були активні міграційні процеси. Це зумовило стрімке зростання чисельності населення м. Павлограда. 1959 воно становило бл. 46 тис. (перепис; таким чином було відновлено чисельність населення, якої місто досягло перед Другою світовою війною), майже вдвічі зросло до 1970 (понад 80 тис., перепис) і сягнуло піку 1989 (131 тис., перепис).

У 1990-х, у зв’язку зі скороченням обсягів виробництва на промислових підприємствах міста і зменшенням кількості робочих місць, чисельність населення почала скорочуватися. Упродовж десятиліття вона зменшилася до 118 тис. (2001, перепис), повільно скорочуючись до поч. 2020-х. Станом на 2019 населення міста становило бл. 105 тис. (оцінка), у 2022 — понад 101 тис. (оцінка).

Російсько-українська війна

Із початком широкомасштабного вторгнення військ Російської Федерації в Україну місто стало ключовим гуманітарним хабом (центром збору, сортування та розподілу їжі, одягу, предметів гігієни, ліків) для евакуйованих (див. Евакуація) з прифронтової зони. Павлоград став одним із центрів розміщення внутрішньо переміщених осіб, завдяки чому його населення зросло вперше після 1989 (бл. 110 тис. станом на 2023, оцінка).

Попри наближення фронту, воно залишається одним з осередків оборонної промисловості України. Місто зазнає регулярних обстрілів далекобійною артилерією, а також ракетних і дронових ударів. Це спричиняє ураження цивільного населення та руйнування інфраструктури міста. Проти ночі 01.05.2023 внаслідок масованого ракетного удару стався потужний вибух на Павлоградському хімічному заводі, який призвів до значних пошкоджень житлової забудови міста.

За мужність, масовий героїзм та стійкість мешканців, які проявили незламність під час боротьби з російською агресією, указом Президента України Павлограду присвоєно почесне звання «Місто-герой України» (01.10.2025).

Населення

Чисельність населення — 101,4 тис. осіб (січень 2022). Це становить помітне зниження порівняно з попередніми роками, зокрема 118 816 осіб за переписом 2001. Поступове скорочення населення зумовлено поєднанням природного убуття та міграційних процесів (виїзд працездатного населення до великих міст України та за кордон).

Густота населення — приблизно 1 710 осіб/км² (2022, оцінка).

Згідно перепису 2001 українці складали 72,26 % населення, росіяни — 24,95 %, інші народи (білоруси, роми, татари, азербайджанці, вірмени, євреї та інші) — бл. 2,8 %.

Мовна ситуація (2001, перепис): українську мову вважали рідною 59,23 %, російську — 39,82 %, інші — 0,95 %.

Клімат

Спостерігається помірно-континентальний тип клімату, який характеризується спекотним літом і малосніжною зимою з відлигами. Середня річна температура повітря: +8,4 °C; абсолютний мінімум: -34 °C; абсолютний максимум: +39 °C. Середня температура січня коливається в межах від -4 °C до -8 °C, середня температура липня ― +23 °С. Середньорічна кількість опадів — близько 400–490 мм.

Промисловість

Павлоград є значним промисловим центром Дніпропетровської області. Тут працювало найбільше підприємство вугільної промисловості України державна холдингова компанія «Павлоградвугілля» (10 шахт: «Павлоградська», «Степова», «Ювілейна», «Тернівська», «Самарська», «Дніпровська», «Імені Героїв космосу», «Західно-Донбаська», «Імені М. І. Сташкова», «Благодатна»; приватизовано 2004, зараз — Приватне акціонерне товариство (ПрАТ) «ДТЕК Павлоградвугілля»; частину шахт ліквідовано, деякі тимчасово припинили роботу). Державне підприємство (ДП) «Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» — один із найбільших в Україні виробників вибухових речовин промислового та воєнного призначення, має досвід виготовлення й утилізації твердого ракетного палива, виробництва боєприпасів (завод у переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки й безпеки України). ПрАТ завод «Павлоградхіммаш» забезпечував хімічну та нафтопереробну галузі. Публічне акціонерне товариство завод «Палмаш» — виробництво машин, обладнання для добувної промисловості, спеціалізованих ремонтно-гірничих, металургійних і будівельних машин і обладнання. ТОВ завод «Павлоградспецмаш» — виробник будівельних риштувань та опалубки (торгова марка «БудМайстер»). ТОВ «Павлоградський завод технологічного обладнання» — виробництво виробничого устаткування, зокрема верстатів для оброблення металу. ДП «Павлоградський механічний завод» спеціалізується на виготовленні твердопаливних двигунів та їхніх елементів, а також тролейбусів і сільськогосподарських машин. ТОВ «Павлоградська швейна фабрика» забезпечує виробництво швейних виробів, діють підприємства харчової промисловості.

Транспорт

Павлоград є залізничним вузлом на перетині залізничних шляхів Лозова — Синельникове та Самар-Дніпровський — Покровськ.

Основний пасажирський рух залізницею відбувається через станцію Павлоград I, що знаходиться у північно-західній частині міста. У східній частині — станція Павлоград II, що обслуговувала потяги в напрямку Донеччини (після Російського вторгнення в Україну 2022 залізничні маршрути через цю станцію скасовано).

Павлоградом пролягає автомобільна магістраль міжнародного значення М30 (частина європейського маршруту E50). У місті також беруть початок автошляхи регіонального значення Р51 та територіального значення Т 0422, Т 0408, Т 0416.

Культура

Павлоградський драматичний театр імені Б. Є. Захави

Працюють Міський культурно-дозвіллєвий центр; Павлоградський історико-краєзнавчий музей (1962), від 1997 функціонує філія — Меморіальний музей-квартира поетеси Г. Світличної; Павлоградська міська централізована бібліотечна система; Павлоградська школа мистецтв.

На початку 20 ст. у приміщенні нинішнього театру засновано театральну трупу, де ставили українські п’єси під керівництвом М. Хмари (1862–1919), «Товариство тверезості» з чайною та бібліотекою при ній.

У стінах театру існував просвітянський хор, проводили лекції, концерти, художні читання, розповсюджували українські книжечки серед населення, влаштовували українознавчі курси для учнів шкіл і бажаючих, запрошували видатних лекторів.

1974 засновано аматорську молодіжну театральну студію, проведено першу репетицію (тоді театр ще не мав професійного статусу, тепер — Павлоградський драматичний театр імені Б. Є. Захави; директор — А. Рева). Театр брав активну участь у культурному житті міста, представляючи програми провідних майстрів театрального мистецтва. Здобув нагороди, дипломи міжнародних фестивалів. При театрі працює театральна студія, де павлоградська молодь вивчає ази акторської майстерності.

Освіта

Діють заклади вищої освіти: відокремлений структурний підрозділ «Павлоградський фаховий коледж» Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» (засновано 1955), Павлоградський фаховий медичний коледж (відкрито 1961 як медичне училище); професійно-технічної освіти — Західнодонбаський професійний ліцей (створено 1969 як професійно-технічне училище) із відділеннями машинобудування та обслуговування, будування та побуту; а також загальноосвітні заклади, зокрема 10 гімназій, 4 ліцеї, комунальний заклад «Спеціальна школа “Світанок”», дошкільні установи (станом на 2025).

Є Палац творчості дітей та юнацтва (зі студіями хореографії, вокалу, театральними, декоративно-ужиткового й образотворчого мистецтва, іноземних мов, організаторів дозвілля, судномоделювання, робототехніки тощо). Працюють позашкільні заклади — станції юних натуралістів, юних техніків.

Спорт

Види спорту, які культивували у місті: футбол, бокс, веслувальний слалом, легка атлетика, кікбоксинг, баскетбол, бадмінтон, армрестлінг, волейбол, гімнастика спортивна, карате, бойовий гопак, боротьба, плавання, пауерліфтинг, шахи тощо.

У місті діють 4 стадіони, 1 льодова ковзанка, 2 басейни, водно-спортивна база, 14 фізкультурно-оздоровчих центрів, дитячо-юнацька спортивна школа.

1923 створено перший спортивний колектив Павлоградщини — футбольну команду «Металіст». 2018 у місті утворили дві професійні команди — футбольні клуби «Atrium» і «Павлоград».

Від 2009 діє аматорська хокейна команда «Павлоград».

Архітектура

Храм Спасо-Нерукотворного образа. м. Павлоград

Історична забудова міста охоплює епоху другої половини 19 — початку 20 ст. із переважанням стилістика історизму та модерну. У м. Павлограді немає жодної пам’ятки архітектури національного значення, проте є 27 пам’яток архітектури місцевого значення. Серед них значну історико-культурну цінність мають споруди: еклектичні (див. Еклектика) Павлоградський драматичний театр імені Б. Є. Захави, Свято-Успенський храм, неоготичний костел Св. архангела Михаїла (усі 1896), собор Спасо-Нерукотворного образу (1899, відреставровано 1995), чоловіча та жіноча гімназії, залізничний вокзал, млин Венгеровського (усі — еклектика), міська управа у стилістиці раціонального модерну, прибутковий будинок Немкова у стилістиці декоративного модерну, особняки Герлейбова (модерн), офіцера Педана (еклектика), інженера Фетісова, комплекс казарм Керч-Єнікальського полку тощо. Зразком сучасної української архітектури є храм Похвали Пресвятої Богородиці.

Неоготичний костел Св. архангела Михаїла. м. Павлоград

Персоналії

Тут народилися: драматург Г. Бораковський; конструктор важких танків і гусеничних машин спеціального призначення, лауреат 4-х державних премій Ж. Котін; фізик-ядерник К. Синельников; актор і режисер Б. Захава (1896–1976).

Тут тривалий час жив і помер бандурист, музичний діяч С. Мацура; загинув народний учитель, громадський діяч, організатор і керівник міського товариства «Просвіта» М. Хмара.

Із містом пов’язані життя сходознавця, арабіста В. Бейліса; письменника і драматурга Ю. Дольд-Михайлика (1903–1966).

Додатково

Зважаючи на те, що за висновком Українського інституту національної пам’яті, назва м. Павлограда є такою, що належить до символів російської імперської політики, пропонували перейменувати на Матвіїв, однак проєкт Постанови про перейменування не набрав потрібної кількості голосів у Верховній Раді України (09.10.2024).

Джерела

Офіційний сайт Павлоградської міської ради. URL : https://pavlogradmrada.dp.gov.ua/
Про присвоєння почесної відзнаки «Місто-герой України» : Указ Президента України № 720/2025 від 30 вересня 2025 р. // Президент України. 2025. URL : https://www.president.gov.ua/documents/7202025-56637

Література

Історія міст і сіл УРСР : Дніпропетровська область. Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. 958 с.
Бушин В. С. Нариси з історії Павлограда : До 220-річчя міста. Дніпропетровськ : Ліра, 2004. 304 с.
Західному Донбасу–50. Від витоків до сучасності. 1963–2013 : Альманах / Ред. В. Кулешев. Павлоград, 2013. 208 с.
Ведмідь Т. І., Губарєва Л. Г. Невідомі сторінки Павлограда : Документи і матеріали. Павлоград : Арт Синтез-Т, 2014. 272 с.
Котигоренко В. та ін. Донбас в етнополітичному вимірі. Київ : ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2014. 584 с.