Бораковський, Григорій Максимович

Борако́вський, Григо́рій Макси́мович (1846, м. Павлоград, тепер Дніпропетровської області, Україна — дата смерті невідома, після 1900, м. Новомосковськ, тепер м. Самар Дніпропетровської області, Україна) — земський лікар, доктор медицини, судовий експерт, громадський діяч, письменник, драматург. Писав українською мовою.

Бораковський, Григорій Максимович
Народження	1846
Місце народження	Павлоград
Смерть	після 1900
Місце смерті	Самар
Місце поховання	Самар
Alma mater	Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	медицина, судова експертиза, література, драматургія

Життєпис

За батьківським родом був із чернігівських дворян, за матір’ю — з купецької сім’ї. У віці 6 р. втратив батька, подальшим його вихованням опікувалась мати (від якої навчився української).

Закінчив місцеву повітову школу, 1856 вступив до Катеринославської чоловічої гімназії (тепер пам’ятка архітектури національного значення, м. Дніпро). Під час навчання захопився театром, ставив домашні аматорські спектаклі (комедію «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, водевіль-жарт «Кум-мірошник, або Сатана у бочці» В. Дмитренка та ін.); пізніше, разом із товариством, — сцени та комедії в міському театрі. У цей же період сам здійснив перші творчі спроби (у 6–7 класах гімназії написав близько десяти драматичних творів).

Продовжив освіту на медичному факультеті Імператорського Харківського університету (1864–І869, тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Паралельно не полишав захоплення театром, брав участь у студентському драмгуртку.

Після закінчення університету одружився, деякий час працював на Волині повітовим лікарем. Імовірно, влітку 1871 повернувся з сім’єю на Катеринославщину (тепер Дніпропетровська область), оселився у м. Новомосковську. Вів наукові розвідки, захистив докторську дисертацію з медицини.

Був інспектором народних училищ у м. Харкові. Мав чин статського радника. Після раптової смерті дружини полишив наукову кар’єру, зайнявся лікарською практикою.

Від 1873 (імовірно до кінця життя) — завідував дільницею та земською лікарнею в м. Новомосковську. Згідно з джерелами, до його повітової дільниці входило 10 волостей з населенням понад 40,5 тис. осіб. Одночасно не полишав літературної творчості. Як земський лікар багато їздив по селах, вивчав побут, звичаї, фольклор, спосіб життя селянства, записував народну мову, черпав сюжети для своїх творів.

У 1878–1900 — голова опікунської ради Новомосковської чотирикласної жіночої прогімназії, засновник аматорського театру.

У липні — жовтні 1898 за рекомендацією земського з’їзду лікарів здійснив закордонне відрядження (вперше серед лікарів повіту). Дорогою вивчав досвід клінік Одеси, Єрусалима (тепер Ізраїль), Праги (тепер Чехія), Москви (тепер РФ).

Від серпні 1900 прізвище Бораковського вже не зафіксовано у протоколах спільних засідань Новомосковської земської управи та лікарів. Про останні роки життя відомості відсутні.

Був тричі одружений (дві перші дружини рано померли), виховував п’ятьох дітей. Похований у м. Новомосковську. Місце поховання не виявлено.

Діяльність

Медична практика

Доклав вагомий внесок у розвиток земської медицини в Катеринославській губернії. Цікавився медичною наукою, проводив дослідження, друкував статті з медицини у щотижневій газеті «Медичний вісник» (рос. «Медицинский вестник») та інших періодичних виданнях, захистив дисертацію.

Упродовж 27 років завідування міською лікарнею та дільницею багато лікував, оперував. Згідно з медичними звітами Новомосковського повіту, у період 1873–1890 провів близько 800 операцій різного профілю. Докладав зусиль до поліпшення організації медичної допомоги населенню в селах Новомосковщини, Слобожанщини, Полтавщини.

Неодноразово як медичний експерт брав участь у судових розслідуваннях. Судові та слідчі акти, зафіксовані ними кримінальні епізоди, мова й спосіб поведінки учасників, також ставали джерелом для його драматичних творів.

Був учасником Всеросійського з’їзду сифілідологів (див. Сифілідологія) у м. Санкт-Петербурзі (1896, тепер РФ).

Під час закордонного відрядження знайомився з діяльністю німецького притулку для хворих на проказу (лепру) в м. Єрусалимі, вивчав ознаки захворювання, збирав аналізи, міркував про способи організації такої клініки в разі потреби. У Празькій університетській клініці зібрав великий матеріал щодо діагностики й терапії захворювань шкіри; зацікавився вивченням фільтрів для очищення води. У московській М’ясницькій лікарні знайомився з новими методами діагностики та лікування венеричих хвороб (сифілісу). По завершенні поїздки виголосив розлогу доповідь-звіт на з’їзді лікарів Новомосковського повіту. Залишені Бораковським звіти зберігають інтерес для істориків медицини.

Громадська діяльність

Був діяльним учасником громадського і культурного життя міста, жваво цікавився новинами українського літературного та мистецького процесу.

Після обрання головою опікунської ради Новомосковської жіночої прогімназії заснував при закладі драматичний гурток, залучив до участі в ньому співробітників і старшокласниць. Для постановок пропонував, поряд із класичними п’єсами, власні водевілі, комедії, драми. Діяча вважають фундатором першого в місті аматорського театру.

Літературна творчість

Автор багатьох драматичних творів — водевілів, оперет, комедій, п’єс-жартів, соціально-психологічних і реалістично-побутових драм. Стильовими ознаками його драматургічної творчості були фольклоризм та етнографізм.

Найвідоміше з його творчого доробку — шестиактна історична драма «Маруся Чурай — українська піснетворка» (1887). Фабулу твору узяв з народних оповідань про українську козачку, дівчину-піснярку. Історію короткого й нещасливого кохання Марусі до козака Полтавського полку Гриця Бобренка тісно переплетено з подіями національно-визвольної боротьби часів Б.-З. Хмельницького.

Серед інших творів: «Лихом щастя не добудеш» (1867), п’єса-жарт у двох діях «Як жінки чоловіків морочуть» (1872), оперетка на одну дію «Різдвяний вечір» (за мотивами М. Гоголя, опубліковано 1886 в Києві), жартівливі твори «Оказія з пампушкою», «Як на лобі роги ростуть», психологічна драма «Із моря житейського» (усі — 1886), мелодрама «Як долі немає, то й щастя минає» (1887), водевіль «Де двоє цілуються, третій губ не простягай» (опубліковано 1888 в Одесі), «Старі до молодих не підгортайтесь» (1890) та ін.

У творах порушував актуальні теми свого часу — життя різних соціальних верств на Катеринославщині, гострі вияви соціальної несправедливості, нужденність селянства, уражене в правах становище жінок. Поряд із тим його драми сповнені психологізмом, де проступають колізії нещасливого кохання й безрадісного подружнього життя, пробуджуване почуття людської гідності, зіткнення консервативних етичних принципів і гуманістичних цінностей. У ремарках до п’єс автор часто вказував місце дії («на селі по Орілі між Полтавщиною і Катеринославщиною» тощо). Мова дійових осіб — колоритна, багата на прислів’я, приказки, діалектні елементи; низці водевілів і мелодрам притаманне широке використання українських обрядових і народних пісень.

Бораковський мріяв опублікувати зібрання творів окремою книгою. Не дочекавшись дозволу на таку публікацію в м. Києві, надіслав рукописи до м. Львова, де 1888 вийшов «Збірник драматичних творів» (містив 5 п’єс драматурга).

Зібрання творів драматурга на 2026 не видано.

Визнання

Творчість Бораковського як драматурга високо цінували І. Франко, літературознавець Ом. Огоновський, історик літератури і критик М. Ф. Комаров. Так, Огоновський ставив постать драматурга поруч із іменами І. Карпенка-Карого, М. Старицького, М. Кропивницького; Франко вважав драму «Маруся Чурай» «одною з найліпших драм українського репертуару». Ймовірно, вже після смерті Бораковського М. Старицький написав на цю тему драму під назвою «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1892).

Наприкінці 1940-х — початку 1950-х п’єса «Маруся Чурай» нерідко звучала по радіо у циклі передач «Театр перед мікрофоном». Драма послужила джерелом для Л. Костенко під час створення історичного роману «Маруся Чурай».

У м. Самарі діячу відкрито меморіальну дошку на будівлі ліцею «Самара» (2017), де в його час розміщувалася жіноча прогімназія. У біографістиці за діячем закріпився епітет «драматург Присамар’я».

Цитата

З праці І. Франко «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 року»: «Талантець Бораковського зовсім уже не такий малий. […] Шестиактною драмою “Маруся Чурай” Бораковський доказав, що в нього не “талантець”, а справжній драматичний талант. Йому вдала ся тут така річ, яка не вдала ся прим. М. Старицькому — викроїти з історії Хмельниччини драму, яка б окрім чисто психольоґічного інтересу, ані разу не грішила проти історичного кольориту…» .
Цит. за: Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Львів : Накладом українсько-руської видавничої спілки, 1910. С. 278–279.

Праці

Збірник драматичних творів. Т. 1. Львів : [б. в.], 1888
Як жінки чоловіків морочуть : комедія в 2 діях. New York : Smolen, [б. р.]. 46 с.
Як долі немає – то й щастя минае : драма в 4-х діях. Репр. вид. Ічня : Формат, 2017. 51 с.

Джерела

Огоновський О. Історія літератури руської : в 3 ч. Львів : [б. в.], 1889. Ч. 2: Вік ХІХ (Поезія. Драма). С. 908–934.
Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Львів : Накладом українсько-руської видавничої спілки, 1910. 444 с.

Література

Єлисеєва А. Драматург Присамар’я // З любові і муки...: Розповіді про літературу і письменників. Дніпропетровськ : ВПОП «Дніпро», 1994. С. 64–70
Чабан М. Григорій Бораковський // Птахи з гнізда Придніпров’я. Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 2005. С. 243–249.
Василенко Н. Григорій Бораковський // Моє Придніпров’я: Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2011 рік. Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2010. С. 57–59.
Джусов А. Б. Історичні пам'ятники, імена та пам'ятки Новомосковська. Дніпропетровськ : Пороги, 2005. 179 c.
Джусов А. Б. Історія Новомосковська. 2-ге вид., уточнене і допов. Дніпропетровськ : ІМА-прес, 2011. 736 с.
Чабан М., Шевцова З., Гапонов В. Земський лікар і драматург // Гастроенетрологія. 2016. № 2 (60). С. 87–92.
Поповський А. М. Південноукраїнські джерела в історії формування української літературної мови. Дніпро : Ліра, 2018. 323 c.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бораковський, Григорій Максимович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бораковський, Григорій Максимович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 31.08.2026