Нарцис (міфологія)
Нарци́с (На́ркіс, Наркісс; грец. Νάρκισσος) — у давньогрецькій міфології —
вродливий юнак, який закохався у власне відображення у воді та помер від нерозділеного кохання; поетична метафора, античний сюжет у мистецтві.
У міфології
Дійшло кілька версій міфу про Нарциса у переказі грецьких (Конон, Парфеній, Павсаній, Ватиканський анонім, Нонн із Панополя) і римських (Вергілій, Овідій, Гігін, Стацій, «Перший ватиканський мімограф», Лактанцій Плацід, Клавдіан) авторів.
Класична версія міфу зафіксована в творі римського поета Овідія «Метаморфози» (8 н. е.; Met. III 339–510). Згідно з джерелом, річковий бог Кефіс в Аттиці та німфа Ліріопа (варіант — Лавріона) запитали віщуна Тіресія про майбутню долю свого сина Нарциса. Отримане пророцтво віщувало, що він житиме довгі роки, «якщо сам себе не побачить». Сенс пророцтва здавався темним. Нарцис виріс юнаком надзвичайної вроди, його кохання домагалися і дівчата, й парубки, але він, гордовитий і холодний, відкидав їхні почуття. Якось 16-річного юнака, шо гуляв лісом, помітила гірська німфа Ехо й одразу закохалася в нього. Назирці вона пішла слідом. Нарцис, виявивши, що його переслідують, скрикнув: «Хто тут?». Німфа повторила його слова, бо через покарання богині Гери могла лише дублювати слова інших. Незабаром вона розкрила себе і спробувала обійняти Нарциса, але юнак відкинув залицяння Ехо та прогнав її. За міфом, нещасна німфа провела решту життя у стражданнях, її тіло в’януло доти, доки від неї не залишився тільки голос.
Невдовзі, у відповідь на благання одного зі знехтуваних, богиня помсти Немезіда (варіант — Афродіта) прирекла юнака закохатися у власне відображення. Через деякий час Нарцис, що відпочивав від весняного полювання в лісовій гущавині, вирішив утамувати спрагу в джерелі. У дзеркалі води юнак побачив самого себе. Не усвідомивши, що бачить віддзеркалення, закохався у свій образ і відтоді страждав за собою, як до того інші — за ним. Зрештою він зрозумів, що об’єкт кохання — він сам, але не зміг подолати почуття. Незабаром помер від горя й виснаження. Його душа полетіла в царство тіней, але й там, у підземному царстві Аїда, сумно дивиться у воду на березі священного Стікса. Коли джерельні німфи наяди прийшли за тілом брата, щоб оплакати й поховати його, на тому місці виросла красива запашна квітка білого кольору — нарцис, на яку юнака перетворили боги.
Схожим чином міф викладений у «Першому ватиканському мімографі».
За поемою Нонна з Панополя (5 ст.) «Діяння Діоніса», батьками Нарциса були юнак Ендіміон і богиня Селена, які народили його на горі Латмі (Карія, тепер південно-східна Туреччина).
Згідно з версією міфографа Конона (1 ст. до н. е.), сучасника Овідія, що відображена у його «Міфах» (твір зберігся в переказі Константинопольського патріарха Фотія), Нарцис відкинув любов багатьох парубків, зокрема Амінія. Аміній благав богів покарати гордовитого юнака за всі заподіяні ним страждання і на порозі будинку Нарциса кинувся на меч, який той попередньо йому надіслав. Тим Нарцис викликав гнів Ерота, який і змусив юнака закохатися у своє відображення. Розуміючи неможливість щасливого кінця такої «любові», вважав це заслуженою карою за смерть Амінія та заколов себе. Відтоді феспійці (мешкали в Беотії, Середня Греція) начебто ще більше шанували культ Ерота і вважали, що нарциси виникли з пролитих крапель крові Нарциса.
Близькою за змістом є рання версія міфу, порівняно недавно виявлена серед оксирінхських папірусів із Єгипту (50-ті до н. е.) і приписувана Парфенію із Нікеї (1 ст. до н. е.). Вона теж закінчується самогубством Нарциса.
Через століття цей сюжет зі змінами виклав у прозовій формі грецький географ Павсаній в «Описі Еллади». Згідно з твором, на території Донакон («Очеретяне ложе») у землі феспійців є джерело, біля якого нібито помер Нарцис. За легендою, Нарцис мав сестру-близнючку, схожу як викапану, був закоханий у неї, вони разом полювали. Після її раптової смерті ходив до джерела і з сумом дивився у воду. Своє відображення у воді уявляв образом сестри, безперервно споглядав його, доки не помер від горя.
Ще за однією версією латинського коментатора Лактанція Плаціда (бл. 350 — бл. 400), Нарцис зірвався з берега і потонув у річці.
Символізм
Ім’я Нарциса вже з римських часів стало символом юнацької гордині, егоїзму та самозакоханості. Також застосовували на позначення особливостей поведінки, розладів особистості, сексуальних відхилень, для яких було властивим фокусування на власній індивідуальності, особистих переживаннях та емоціях, у поєднанні зі зневагою до інтересів та переживань інших.
Проте римські поети прагнули увиразнити й відсвічену міфом красу природи. Так, Вергілій у юнацькій поемі «Комар» розглядав Нарциса як юнака, «в чиєму прекрасному тілі колись Купідонів вогонь був запаленою власною ж вродою». Овідій у поемі «Фасти» констатував, що нещасний Нарцис «не знайшов собі двійника», мабуть тому, що справжня краса часом рідкісна. Стацій (1 ст. н. е.) у поемі «Фіваїда» зазначав, що «у феспійських полях цей отрок похмурий блякне, а батько одинокою хвилею квітку омиває». Клавдіан (4 ст. н. е.) у поемі «Викрадення Прозерпіни» намагався передати гармонію Нарциса (народженого Геліконом) з природою; юнак був згублений обманом джерела і оплаканий очеретом засмученого Гелікона, проте передав свою славетну красу весняним квітам.
Згідно з античним інтерпретатором, близьким до платонізму («Ватиканський анонім»), Нарцис побачив «у плинній природі матерії свою власну тінь, тобто всередині матерії — живу істоту, яка є кінцевим образом істинної душі, і коли постарався обійняти цю душу, наче свою власну (тобто полюбивши живу істоту заради неї самої), він задихнувся, потонув, як ніби умертвив справжню душу». Цим автор намагався показати прагнення людини збагнути глибинний сенс буття.
Сучасна психологія розглядає нарцисизм як рису характеру або психологічний стан, що полягає у надмірній самозакоханості та винятковій самооцінці (яка здебільшого не відповідає дійсності).
У мистецтві
Міф про Нарциса протягом століть полонив уяву художників, письменників, музикантів, посівши помітне місце у європейській культурі. Так, у живописі до його образу зверталися невідомий художник із Помпеїв, хтось із леонардесків (послідовників і наслідувачів Леонардо да Вінчі; «Нарцис»; 1500), Караваджо («Нарцис біля річки»; 1597–1599); Н. Пуссен («Ехо і Нарцис»; бл. 1629), Б. Вест («Нарцис і Ехо»; 1805), Д. Бенцур («Нарцис»; 1881), Дж. В. Вотергаус («Ехо й Нарцис»; 1903), С. Далі («Метаморфози Нарциса»; 1937) та ін.
У літературі образ Нарциса відображений у поетичних творах «Нарцис» Х. де Аргіхо (1567–1622, Іспанія), «Нарцис говорить» і «Фрагменти Нарциса» П. Валері, «Нарцис» Герріта Ахтерберга (1905–1962; Нідерланди) і «Нарцис» Е. Межелайтіса та ін. Вірші «Нарцис» (1902) і «Новий Нарцис» (1907–1908) залишив акад. О. Білецький. Сюжет античного міфу трансформував у п’єсі «Bitch/beach Generation» В. Махно (2007).
За сюжетом міфу Ф. Каваллі написав оперу «Безсмертні Ехо і Нарцис» (1642), К. фон Глюк — свій останній твір, оперу «Ехо і Нарцис» (1779). У музиці відомі також метаморфоза «Нарцис», п’ята з «Шести метаморфоз за Овідієм» Б. Бріттена для гобоя соло (1951); пісня «Narcissus» японської рок-групи «Buck-Tick» (1991) та однойменна пісня грецької симфонік дет-метал групи «Septicflesh» (2008).
Нарциса-персонажа часом використовують у відеоіграх.
Додатково
- В античній історії були відомі особи на ім’я Нарцис (вільновідпущений римського імператора Клавдія, коханець його дружини Мессаліни, убитий у 54 н. е. за наказом Агріппіни; гладіатор-атлет, який у 192 задушив імператора Коммода, за що був кинутий на розтерзання левам; апостол від 70-ти, який проповідував у Афінах у 1 ст. н. е. та ін.).
- Квітки нарциса мають сильний солодко-п’янкий запах, а ефірну нарцисову олію застосовують у парфумерії — її згадував уже лікар і ботанік Діоскорид (40–90 н. е.). У середньовічній Європі нарцис наділяли еротичною силою: цибулини квітки вважали талісманами на кохання, використовували як частину магічних любовних ритуалів; зілля з цибулин рекомендували чоловікам для зміцнення «чоловічої сили», а жінкам — для чарівності.
Джерело
- Публій Овідій Назон. Метаморфози / Пер. з лат. А. Содомори. Львів : Апріорі, 2023. 520 с.
Література
- Антична література / Миронова М. М. (кер. авт. кол.) та ін. Київ : Либідь, 2005. 488 с.
- Гаврилюк Н. Олександр Білецький, якого ми не знаємо // Слово і час. 2009. № 11. С. 21–27.
- Гуцол М. І. Традиційний сюжет у сучасній українській драматургії як спроба самоідентифікації // Літературний процес: методологія, імена, тенденції. 2014. № 3. С. 19–21. URL: https://www.litp.kubg.edu.ua/index.php/journal/article/view/220/219
- Morford M., Lenardon R., Sham M. Classical Mythology. New York : Oxford University Press, 2018. 792 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Нарцис (міфологія) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нарцис (міфологія) (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.04.2026
