Білецький, Олександр Іванович

Біле́цький, Олекса́ндр Іва́нович (рос. Белецкий, Александр Иванович; псевдоніми: Річард Победимський, Анфім Іжев, Андрій Аскалон; 02. 11. 1884, с. Борисково, Казанської губернії, тепер житловий масив у Приволзькому районі м. Казані, РФ — 02. 08. 1961, м. Київ, Україна) — літературознавець, заслужений діяч науки УРСР (з 1941), академік АН УРСР (з 1939), член-кореспондент АН СРСР (з 1946), академік АН СРСР (з 1958). Син І. Білецького (1850–1936; тепер Україна), батько А. Білецького та П. Білецького.

Білецький, Олександр Іванович (Белецкий, Александр Иванович)
Псевдоніми	Річард Победимський, Анфім Іжев, Андрій Аскалон
Справжнє ім’я	Олександр
Справжнє прізвище	Білецький
Народження	02.11.1884
Місце народження	Казань
Смерть	02.08.1961
Місце смерті	Київ
Alma mater	Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	наукова діяльність

Життєпис

Народився в сімʼї агронома. Навчався у Казанській та Харківській третій гімназіях (до 1902). Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету 1907 (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). За роботу «Німецька народна легенда про Фауста» («Немецкая народная легенда о Фаусте») отримав золоту медаль, залишився працювати в університеті для підготовки до професорського звання. Мешкав у м. Санкт-Петербурзі, працював під керівництвом О. Шахматова. Захистив магістерську дисертацію «Епізод з історії російського романтизму» (1918). Від 1912 — приват-доцент, згодом доцент, екстраординарний професор, професор (1920–1941) Харківського університету і Вищих жіночих курсів м. Харкова (1921 реорганізовані в Харківський інститут народної освіти). 1937 без захисту дисертації, за сукупністю праць отримав науковий ступінь доктора філологічних наук. Викладав у Томському (1943–1944; тепер Національний дослідницький Томський державний університет), Московському (1944; тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова), Київському (1945–1956; тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) університетах. Від 1936 працював в Інституті літератури АН УРСР (тепер Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України), був його директором (1939–1941, 1944–1961). Віцепрезидент АН УРСР (1946–1948; тепер Національна академія наук України). Голова експертної комісії з романо-германської філології Вищої атестаційної комісії (1949). Головний редактор журналу «Радянське літературознавство» (1957–1961).

Творчість

Наукова спадщина налічує понад 500 праць. Почав друкуватися з 1909. Тематика наукових досліджень: теорія літератури, давня українська та давня російська літератури, українська література 19 — початку 20 ст., українська радянська література, російська література та українсько-російські літературні зв’язки, зарубіжна література.

Перший в українському літературознавстві (1924) здійснив синтетичний огляд літературного процесу у праці «Двадцять років нової української лірики (1903–1923)». Працював у галузі теорії літератури та літературної критики: «Українська драматургія післяжовтневої доби» (1926), «Проза взагалі й наша проза 1925 року» (1926), «Читач, письменник, література» (1927) та ін. Вивчав творчість І. Вишенського, С. Полоцького, Г. Сковороди. Аналізував художні досягнення Марка Вовчка, Г. Квітки-Основʼяненка, І. Котляревського, М. Коцюбинського, П. Мирного, І. Нечуя-Левицького, М. Гоголя, М. Рильського, Лесі Українки. Значну увагу приділяв дослідженню творчих постатей Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини. Автор літературно-критичних нарисів «Павло Тичина» (1957), «Творчість Максима Рильського» (1960). Уперше в наукових колах порушив питання про світове значення української літератури, її місце у світовому літературному процесі.

Досліджував російську класичну літературу, зокрема творчість М. Горького, Ф. Достоєвського, М. Лермонтова, М. Лєскова, О. Пушкіна, Л. Толстого, І. Тургенєва, А. Чехова. Низку праць присвятив українсько-російським літературним зв’язкам: «Шевченко і російська культура» (1938), «Шевченко і слов’янство» (1952), «Гоголь і українська література» (1954), «Шляхи розвитку російсько-українського літературного єднання» (1955).

Тогочасним світовим літературним тенденціям присвятив праці «Літературні течії в Європі в першій чверті ХХ-го віку» (1925), «Сучасне красне письменство Заходу» (1925), «Французька література в поточному році» («Французская литература в текущем году»; 1927), «Літературні стилі XVII–XVIII ст.» (1931).

Працював над упорядкуванням підручників, програм та хрестоматій для вищих та середніх навчальних закладів, зокрема підручника з української мови (1927–1929) та української літератури для 8 класу (1947–1949), хрестоматії з української літератури для 8 класу (1948–1949) та з давньої української літератури (1949), хрестоматії західноєвропейської літератури для 8–10 класів середньої школи (1936–1941).

Визнання

Бронзова меморіальна дошка з погруддям; скульптор О. Скобліков (1929–2005; Україна). Автор світлини В. В. Патик

П. Тичина присвятив поему «Срібної ночі» памʼяті О. Білецького.

1973 на фасаді будинку, де жив і працював учений 1955–1961 (м. Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, № 14/7), встановлено бронзову меморіальну дошку з погруддям; скульптор О. Скобліков (1929–2005; Україна), архітектор А. Ігнащенко.

1984 на честь О. Білецького названо вулицю в Соломʼянському районі м. Києва (житловий масив Відрадний).

Постановою Ради міністрів УРСР від 11. 12. 1985 № 433 імʼя О. І. Білецького присвоєно премії за кращі праці з літературно-художньої критики.

Праці

Двадцять років нової української лірики: (1903–1923). Харків : Держвидав України, 1924. 38 с.
Проблема вивчення старовинної української літератури до кінця ХVIII ст. // Літературна критика. 1936. № 1 (2). С. 86–102.
Шевченко і світова література // Літературна критика. 1939. № 2–3. С. 54–72.
Проблема синтезу в літературознавстві // Літературний журнал. 1940. № 10. С. 98–112.
Світове значення творчості Шевченка // Радянська школа. 1951. № 2. С. 33–40.
Іван Франко: життя і творчість. Київ : Академія наук УРСР, 1956. 358 с. (у співавт.)
Українська література серед інших літератур світу // Радянське літературознавство. 1958. № 6. С. 3–31.
Від давнини до сучасності : в 2 т. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1960.
Письменник і епоха. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1963. 543 c.
Зібрання праць : у 5 т. / Гол. ред. М. К. Гудзій. Київ : Наукова думка, 1965–1966.

Література

Гудзій М. К. Олександр Іванович Білецький. Київ : Академія наук УРСР, 1959. 50 с.
Білецький Олександр Іванович // Українські письменники : у 5 т. Київ : Дніпро, 1965. Т. 4. С. 91–100.
Про Олександра Білецького: спогади, статті / Упоряд. В. Г. Дончик. Київ : Радянський письменник, 1984. 308 c.
Шевченко Л. А. Білецький Олександр Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ : Наукова думка, 2003. Т. 1. С. 278.
Дзюба І. М. Лицар літературної науки: Про Олександра Білецького. Київ : Либідь, 2021. 392 с.

Автор ВУЕ

В. В. Патик

Покликання на цю статтю: Патик В. В. Білецький, Олександр Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білецький, Олександр Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.10.2024