Гемара

Читачі Талмуду. Художник А. Берман, поч. 20 ст.

Гемара́ (Ґемара, Гмора, Гемора; арам. גְּמָרָא від גמיר — вчення; івр. גְּמָרָה від גמר — завершення, досконалість) — пізніша частина Талмуду, укладена рабинами-амораями в Палестині та Вавилонії: збірка текстів у формі дискусій, аналізу, тлумачення чи коментарів до Мішни (давнішої частини Талмуду, що була укладена рабинами-танаями).

Загальна характеристика

Укладання текстів Гемари пов’язують із періодом безпосередньої діяльності школи єврейських мудреців-амораїв у період початку 3 ст. — кінця 5 ст. Ця категорія вчених зосереджувалася на аналізі текстів Мішни, складених попереднім поколінням вчених — танаями. Амораї над текстами Гемари працювали в релігійних академіях-єшивах, найвизначніші з-поміж яких діяли в містах Тверії, Кесарії, Ціпорі (усі — в Палестині), а також Сурі, Пумбедіті, Нєгардєї (усі — у Вавилонії).

Існують дві редакції Талмуду, а саме:

єрусалимська — історично давніша; укладена рабинами, які провадили свою діяльність у Палестині (має кілька варіантів назви: Талмуд Ерец-Ізраєль, Талмуд Ієрушалмі, Єрусалимський Талмуд);
вавилонська — історично пізніша, натепер авторитетніша й частіше вживана (також: Талмуд Бавлі, Вавилонський Талмуд).

Відповідно, існують дві редакції Гемари.

У епоху книгодруку з 2-ї пол. 16 ст. практикували вживання термінів Шас Гемара (означає шість розділів Мішни) у значенні Талмуду в цілому та Гемара (Гмора, Гемора) у значенні кожного з трактатів Талмуду окремо. Гемара у прямому смислі розуміється винятково як коментар до Мішни.

Єдність текстів Гемари і Мішни складають Талмуд у сучасному його розумінні.

Історична довідка

Відомо про діяльність двох тисяч амораїв, яку розділяють на сім поколінь.

У період перших п’яти поколінь (поч. 3 ст. — сер. 4 ст.) здійснювалась коментаторська діяльність як палестинської, так і вавилонської аморайської традиції, що розвивалися осібно, однак не ізольовано одна від одної. У період останніх двох поколінь (2-га пол. 4 ст. — кін. 5 ст.) — тільки вавилонської традиції (оскільки працю над Гемарою Єрусалимського Талмуду в Палестині було завершено).

Роботу над Гемарою Єрусалимського Талмуду завершено в м. Тверії (тепер Ізраїль) в кін. 4 — на поч. 5 ст. Свідчення щодо того, хто здійснив остаточну редакцію цієї версії Гемари, не збереглися. Проте одним із авторитетніших коментаторів цієї традиції вважають амора Йоханана бар Наппаха (пом. 279; належав до другого покоління амораїв), вчення якого складає значну частину Гемари.

Гемару Вавилонського Талмуду було завершено в кін. 5 ст. в академії в м. Сурі (тепер не існує, Сирія). Значний внесок у систематизацію цієї редакції текстів було здійснено під керівництвом рав-амораїв вавилонської традиції — Аші (352–427), Равіни II (пом. 499), Рабби Тосфая, Мереймара, діяльністю яких завершилася епоха амораїв.

Гемара супроводжує Мішну в обох редакціях Талмуду. Однак часом відсутня Гемара до деяких розділів Мішни. Наприклад, у Гемарі Вавилонського Талмуду відсутній коментар до першого розділу Мішни — Зраїм, а Гемара до шостого розділу Мішни — Техорот відсутня в обох редакціях Талмуду.

Особливості

Специфіка текстів Гемари полягає у розгорнутому аналізі, детальних коментарях та проясненні текстів Мішни, які, своєю чергою, викладені танаями у лаконічній і категоричній формі постанов. Тексти Гемари укладено відповідними блоками — сугйот, що подають серію дискусій і дебатів семантичного характеру стосовно думок танаїв. Суб’єктів діалектичного обміну думками в текстах Гемари прийнято називати «макшан» (той, хто запитує) і «тарцан» (той, хто відповідає).

Предмет дискусії амораїв в Гемарі зосереджено на проясненні таких особливостей текстів Мішни:

чому саме в Мішні вжито відповідний термін;
логічні принципи, які є основою тверджень Мішни;
розв’язання суперечностей між різними твердженнями в Мішні;
з’ясування, з якого саме тексту Тори Мішна виводить відповідний закон.

Отже, тематика текстів Гемари є доволі обширною та стосується релігійних, етичних настанов, ритуальних, літургійних, правових питань тощо. Гемара, як і Мішна, містить як обов’язкові для юдея постанови і закони (Галаха), так і алегоричні притчі й легенди (Агада).

Тексти Гемари написані переважно діалектами арамейської мови і лише незначна кількість — івритом. Безпосередньо редакція Гемари Єрусалимського Талмуду укладена західноарамейським діалектом, а Гемари Вавилонського Талмуду — східноарамейським.

Література

Баканурський Г. Іудаїзм: напрями і ставлення до джерел віровчення // Людина і світ. 2004. № 4. С. 44–48.
Єврейська цивілізація: Оксфордський підручник з юдаїки : у 2 т. / За ред. М. Ґудмена; пер. з англ. Київ : Дух і літера; Дніпропетровськ : Центр «Ткума», 2012. Т. 1. 560 с.
Goodman M. A. History of Judaism. London : Princeton University Press, 2018. 656 р.