Малахія

Малахі́я (івр. מַלְאָכִי‎ — Мій посланець, Мій вісник) — в авраамічній традиції — останній з-поміж канонічних старозавітних пророків, автор прикінцевої книги зі збірки т. з. 12 малих пророків (Книга пророка Малахії, див. ТаНаХ, Старий Завіт).

Відомості про життєпис і діяльність відсутні. Про імовірне датування його життя та погляди висновують з тексту книги. Панівна більшість біблієзнавців датують текст серединою або 2-ю пол. 5 ст. до н. е. У церковній традиції життя Малахії відносять до 400‒ 430 до н. е. За переданням, походив із коліна Завулона (за ін. версією — Левія), пророкував у період після повернення євреїв з Вавилонського полону та відбудови Єрусалимського храму, був поборником віри та Закону, помер у відносно молодому віці. У тексті книги дорікає юдеям (народу і окремо — священникам) за брак благочестя та ревності у релігійних практиках (жертвопринесеннях), порушення обітниць і звичаїв, зневагу до Завіту; погрожує Божим судом і закликає до покаяння; передрікає славу Другого храму, явлення Предтечі (Божого посланця, який «підготує дорогу» для Месії), пришестя Месії, прийдешній День суду.

У християнстві події Нового Завіту (діяння Івана Хрестителя та Ісуса Христа) потрактовано як сповнення пророцтв Малахії.