Кошиць, Олександр Антонович

Ко́шиць, Олекса́ндр Анто́нович (12.09.1875, с. Ромашки, тепер Миронівського району Київської області — 21.09.1944, м. Вінніпег, Канада) — хоровий диригент, композитор, етнограф, педагог, музично-громадський діяч, корифей української хорової культури.

Кошиць, Олександр Антонович
Народження	12.09.1875
Місце народження	Ромашки
Смерть	21.09.1944
Місце смерті	Вінніпег
Alma mater	Київська духовна академія
Місце діяльності	Україна, США, Канада
Напрями діяльності	Музичне мистецтво

Життєпис

1901 закінчив Київську духовну академію, 1910 — музично-драматичну школу М. Лисенка, клас композиції Г. Любомирського (1865–1937; тепер Україна). Від 1904 був викладачем і керівником хору цієї школи. Організував разом із М. Лисенком хор музично-хорового товариства «Боян» (1905). Від 1909 — диригент студентського хору Університету св. Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), від 1913 — хору Вищих жіночих курсів, від того ж року викладав у Київській консерваторії (тепер Національна музична академія України). 1912–1916 — диригент українського театру М. Садовського, який поставив «Утоплену», «Енеїду», «Різдвяну ніч» М. Лисенка. 1916–1917 — хормейстер і диригент Київської російської опери (тепер Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка). Учасник трьох музично-етнографічних експедицій на Кубань (регіон). Зібрав понад 500 козацьких та інших пісень народних, за що відзначений золотою медаллю (1907). Співорганізатор Українського національного хору (1917).

Після проголошення УНР призначений головою музичного відділу Міністерства виховання. 1919–1922 — один із засновників і керівник Української республіканської капели, яка за дорученням уряду С. Петлюри гастролювала за кордоном у Західній Європі (Австрія, Швейцарія, Франція, Англія, Німеччина, Чехія, Нідерланди). За два роки відбулося 53 концерти, які привертали увагу політиків світу до українського питання у Європі.

1922 після ліквідації капели створив новий колектив під назвою «Український національний хор», з яким гастролював у США, Канаді, Південній Америці (Мексиці, Бразилії, Кубі, Аргентині). Від 1924 постійно проживав поблизу м. Нью-Йорка (США). Організував кілька хорових імпрез: із нагоди 200-річчя Вашингтона (1932), світової виставки у м. Чикаго (1933), Українського Конгресу у м. Вашингтоні (1940), диригував хорами в США та Канаді. Останні роки життя провів у м. Вінніпезі, де від 1941 працював викладачем диригентсько-вчительських курсів, диригентом хору. Співініціатор створення Осередку української культури та освіти (далі — ОУКО). Був одним із найбільших знавців української народної пісні. 1944 наспівав із хором альбом платівок «Пісні і мелодії з України». Дописував до «Свободи» й інших українських часописів. Помер і похований у м. Вінніпезі.

Творчість

Досконало володів диригентським мистецтвом, здатністю до інтерпретації хорових творів. Започаткував новий напрям у хоровому мистецтві — наближення хорових творів до оркестрового звучання, трактування хорового ансамблю як співзвучного оркестровому, а кожної хорової партії як окремого інструмента.

Автор творів для хору — «Туча» (сл. О. Апухтіна), 5 Літургій у староукраїнському церковному народному наспіві (для мішаного хору без супроводу), приблизно 82 окремі літургійні частини («Херувимська пісня» — 8, «Хваліте Господа» — 4, «У памʼять вічную» (рос. «В память вечную») — 7, «Отче наш» та ін.); канти і псальми («Радуйся, Маріє», «Смерте моя кохана», «Пречистая Діво Мати» та ін.); приблизно 100 обробок народних пісень — «Колядки і щедрівки» («Бог Предвічний», «Дивная новина», «Що то за предиво», «Що у полі плужок оре» та ін.); 4 збірники обробок народних пісень — «Веснянки», «Українські хори — народні пісні», «Українські пісні для хору» (м. Київ, 1967), «Українські народні пісні» (м. Київ, 1965), «Музичні гобелени» (м. Київ, 1971, 1972); збірники 43 пісень в англійському перекладі; релігійні твори.

1948 в Канаді опубліковано спогади О. Кошиця.

Архів О. Кошиця зберігається в ОУКО у м. Вінніпезі.

Визнання

Почесний доктор Українського вільного університету у м. Празі.

Від 1967 у Канаді діє український хор імені Олександра Кошиця (м. Вінніпег).

1992 за популяризацію українського хорового мистецтва йому присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка.

У м. Києві діє музей Кошиця у приміщені ліцею № 296.

Імʼя Кошиця присвоєно хоровій капелі Богуславського педагогічного училища (керівник — О. Юзефович [нар. 1949; тепер Україна]).

Відкрито меморіальну стелу диригента в селищі Тарасівка (Звенигородського району Черкаської області).

Іменем Кошиця названо вулиці в містах Києві, Львові, Каневі, Богуславі.

2015 на державному рівні відзначали 140 років з дня народження композитора (Постанова № 184-VIII Верховної Ради України від 11. 02. 2015).

Імʼя Кошиця присвоєно Черкаській обласній філармонії (2026).

Твори

Про генетичний зв’язок та групування українських обрядових пісень. Вінніпег : [б. в.], 1945. 16 с.
Спогади : в 2 кн. Вінніпег : Культура й Освіта, 1947.
Релігійні твори / Ред. З. Лисько. Нью-Йорк : Видавництво ім. З. Лиська, 1970. 736 с.
Відгуки минулого. О. Кошиць у листах до П. Маценка. Вінніпег : Культура й освіта, 1954. 80 с.
З піснею через світ. Подорож Української республіканської капели. Київ : Рада, 1998. 326 с.
Листи до друга (1904–1931). Київ : Рада, 1998. 190 с.

Література

Пеленський О. Світова концертова подорож Української Республіканської Капелі (спомини учасника). Львів : [б. в.], 1933. 168 с.
Рудницький А. Зустрічі з українськими музиками в Америці // Українська музика. 1938. № 9–10 (19–20). С. 162–165.
Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами : в 2 ч. Прага : [б. в.], 1942. Ч. 1. 372 с.
Пропам’ятна книга Українського Народного Дому у Вінніпеґу / Упоряд. С. Ковбель. Вінніпеґ : Видавнича спілка «Тризуб», 1949. С. 422–430.
Рудницький А. Українська музика: Історико-критичний огляд. Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1963. 406 с.
Мала українська музична енциклопедія / Ред. О. Залеський. Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1971. С. 56.
Антонович М. Кошиць О. А. — композитор церковної музики і диригент. Вінніпеґ, 1975. Вінніпег : [б. в.], 1975. 96 с.
Королюк Н. Корифеї української хорової культури ХХ століття. Київ : Музична Україна, 1994. 228 с.
Підківка О. Після довгих років забуття: Про життя і творчість українських композиторів. Львів : [б. в.], 2003. С. 126–148.
Головащенко М. Феномен Олександра Кошиця. Київ : Музична Україна, 2007. 576 с.
Калуцка Н., Пархоменко Л. Олександр Кошиць: мистецька діяльність у контексті музики ХХ сторіччя. Київ : Фенікс, 2012. 416 с.
Карась Г. Музична культура української діаспори у світовому часопросторі ХХ століття. Івано-Франківськ : Тіповіт, 2012. 1164 с.
Пересунько Т. Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України. Київ : АртЕк, 2018. 200 с.
Пересунько Т. Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919–1924). Київ : АртЕк, 2019. 312 с.
Пасіонарність в епістолярії Олександра Кошиця. Щоденник / Упоряд. Л. Пархоменко. Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, 2023. 182 с.

Цитати

«Доля судила Олександру Антоновичу заставити не тільки заклятих ворогів нашої культури — москалів, але й увесь світ милуватись красою нашої пісні»
Цит. за: Очерет М. Два концерти. Новий шлях (Вінніпег, Канада), 1952, 27 верес.

«Олександр Кошиць є одним з найбільших музикантів України та одним з найкращих європейських диригентів. Він — душа хору, втілена жива українська пісня. В ньому Україна знайшла найкращого провідника для закордонної пропаганди».
Цит. за: Namor [Roman Kyrčiv]. Ukrajinská republikánská kapela. Hudební Revue (Praha). 1919. červen. sešit 9–10. S. 361–365.

«… той, хто пережив і відчув прекрасні співи Української Республіканської Капели, не може не полюбити України всією душею».
Цит. за: Nejedly Z. Ukrajinska republikanska kapela / Zdenek Nejedly. Nakladem Ukrajinskeho vydavatelskeho druzstva “Cas” Kyjev – Praha; Knihtiskarna “Politiky” v Praze, [1920]. 67 s.

«Місія Українського Національного Хору має найглибше значення саме для Америки».
Цит. за: Пересунько Т. Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919–1924). Київ. Видавничий дім «АртЕк», 2019. С. 244.

Автор ВУЕ

Г. В. Карась

Покликання на цю статтю: Карась Г. В. Кошиць, Олександр Антонович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кошиць, Олександр Антонович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.09.2025