Китайські енциклопедії
Кита́йські енциклопе́дії — комплекс словників, антологій, довідників, компендіумів та енциклопедій західного зразка (з 20 ст.), які системно розкривали накопичені загальні або тематичні знання, починаючи з кінця 4 ст. до н. е. Отримали найбільший розвиток за часів імператорських династій Тан (618–907), Сун (960–1279), Мін (1368–1644) та ранньої династії Цін (1644–1911).
Зміст
Термінологія
Китайські еквіваленти сучасного терміна «енциклопедія» поділяють на три групи: Diǎn 典 — канон, словник, лексикон; Lèishū 類書 (лейшу) — тематичний довідник, або традиційна китайська енциклопедія; Bǎikē 百科 (дослівно «сто предметів») — енциклопедії наближені до західного зразка. Тривалий час ці поняття не були чітко розмежовані. Давніші китайські енциклопедії — це переважно антології цитат з історичних, релігійних (філософських), наукових і художньо-літературних джерел з різноманітними формами розташування гасел. Власних інтерпретацій укладачів, що зазвичай утворюють зв'язок старого з новим, або не було, або вони виявлені мінімально (на відміну від сучасних енциклопедій).
Історична довідка
Період імператорських династій
Між 3 та 18 ст. у Китаї укладено близько 600 енциклопедій, з яких збереглися близько 200, причому до 20 з них перебувають у широкому науковому та суспільному обігу. Створювали такі праці переважно на замовлення (за наказом) імператорів. Починаючи з династії Тан (618–907), коли влада зробила імператорський іспит обов’язковим для всіх претендентів на державну службу, енциклопедії стали навчальною базою для підготовки і потреба в них значно зросла.
Початком становлення китайської енциклопедичної літератури вважають словник синонімів «Ер’я» («Erya») — «Наближення до вишуканості» (кінець 4 — початок 2 ст. до н. е.); порадник (антологію цитат) щодо правильного керування державою «Люйші Чуньцю» («Lüshi Chunqiu») — «Весна та осінь майстра Лю» (близько 239 до н. е.) і генеалогію перших китайських правителів із описом діяльності легендарних та історичних винахідників «Шибен» («Shiben») — «Книга походження» і «Записи поколінь» (2 ст. до н. е.). Першою справжньою енциклопедією (лейшу) стала «Хуанлань» («Huanglan») — «Імператорське дзеркало» (222), яка містила впорядкований виклад усіх відомих знань (була найдавнішим прототипом класифікованої енциклопедії та слугувала моделлю для пізніших подібних праць).
У період династії Тан під керівництвом каліграфа Оуян Сюня (557–641; Китай) укладено літературну енциклопедію «Івень Лейцзю» («Yiwen Leiju») — «Збірка літератури, упорядкованої за категоріями» (624), яка цитує 1431 літературний текст. Створено спеціалізовані енциклопедії, зокрема буддійську «Файюань Чжулін» («Fayuan Zhulin») — «Ліс коштовностей у Саду Дхарми» (668; уклав чернець Дао Ши) та астрологічну «Кайюань Чжаньцзін» («Kaiyuan Zhanjing») — «Трактат з астрології епохи Кайюань» (729).
Період династії Сун (960–1279) вважають «золотим віком» традиційної китайської енциклопедистки. Комітет учених під керівництвом науковця й урядовця Лі Фана (925–996; Китай) організував роботу над низкою великих енциклопедичних праць: «Тайпін Гуанцзі» («Taiping Guangji») — «Розлогі записи епохи Тайпін» (978), яка була збіркою бл. 7000 оповідань, відібраних з понад 300 класичних текстів; «Тайпін Юйлань» («Taiping Yulan») — «Імператорський читач епохи Тайпін» (983), антологія цитат із 2579 різноманітних творів; «Веньюань Іньхуа» («Wenyuan Yinghua») — «Найкращі квіти в саду літератури» (985). У найбільшій енциклопедії династії Сун «Цефу Юаньгуй» («Cefu Yuangui») — «Зразки з архівів» (1005–1013), за редакцією урядовця Ван Ціньжо (962–1025; Китай), представлено історико-політичні есе, біографії, фрагменти державних документів тощо. Опис гуманітарних і природничих наук містила енциклопедія «Менсі Бітань» («Mengxi Bitan») — «Есе про басейн мрій» (1088), яку уклав математик і механік Шень Куо (1031–1095, Китай). Велика енциклопедія загальних знань «Тунчжи» («Tongzhi») — «Вичерпні записи» (1161) складалася з 200 основних томів і 3 томів приміток.
1408 (період династії Мін) опубліковано найбільшу на той час «Енциклопедію імператора Юнле» («Yongle Dadian») із численними фрагментами з філософських, історичних, наукових і мистецьких творів. Одну з перших ілюстрованих енциклопедій світу «Саньцай Тухуей» («Sancai Tuhui») — «Зібрання ілюстрацій Трьох Царств» (небо, земля та люди; 1609) уклали Ван Ці (1530–1615; Китай) та його син Ван Сії (дати й місця народження та смерті невідомі). Праця містила 106 розділів у 14 категоріях (астрономія, географія, біографії, історія, біологія тощо), зокрема наводила одну з найкращих (на той час) мап світу «Шаньхай Юді Цюаньту» («Shanhai Yudi Quantu»). 1621 оприлюднено найбільшу воєнну енциклопедію «Убей Чжи» («Wubei Zhi») — «Трактат про технологію озброєння», яку уклав військово-морський офіцер Мао Юаньї (1594–1640-ві; Китай). Вона мала 240 томів (10 405 сторінок з великою кількістю ілюстрацій).
1627 надруковано працю «Схеми та пояснення дивовижних машин Далекого Заходу» («Diagrams and Explanations of the Wonderful Machines of the Far West») — ілюстровану енциклопедію західних механічних пристроїв, яку китайською мовою переклали єзуїт-місіонер Й. Шрек (1576; тепер Німеччина —1630; Китай) і вчений Ван Чжен (1571–1644; Китай). 1640 єзуїт-місіонер А. Шалль фон Белль (1592; тепер Німеччина — 1666; Китай) переклав з латинської мови на китайську енциклопедичну працю Г. Агриколи «Про гірничу справу 12 книг» («De Re Metallica libri XІІ»), китайська назва книги — «Кунью гечжі» («Kunyu gezhi») — «Дослідження надр Землі».
Серед енциклопедій промислових знань, які відображали рівень розвитку техніки та технологій, найвагомішою була ілюстрована праця Сун Їнсіна (1587–1666; Китай) «Тяньгон Кайву» («Tiangong Kaiwu») — «Використання витворів природи» (1637), яка складається з 18 розділів: вирощування зерна, шовківництво, ткацтво, фарбування, виробництво цукру, рослинної олії та вина, керамічного й порцелянового посуду, видобуток солі та вугілля, металургія, обробка нефриту і металів, виготовлення сірки, паперу й чорнила, суднобудування, вибухові пристрої тощо.
У ранній період династії Цін (1644–1911) створено останні великі енциклопедії лейшу. Найбільшу з них «Сіку Цюаньшу» («Siku Quanshu») — «Повна бібліотека чотирьох скарбниць» (1782) замовив імператор Хунлі (1711–1799; Китай) з метою перевершити «Енциклопедію імператора Юнле» (1408).
Вона містить близько 800 млн китайських ієрогліфів (36 381 томів, 2,3 млн сторінок). На 2025 лише англомовна версія «Вікіпедії» перебільшила її за загальним обсягом інформації.
Важливим проєктом китайськомовної в'єтнамської енциклопедії була видана в Китаї праця «Тематичні вислови з бібліотеки» («Vân đài loại ngữ»; 1773), яку уклав поет і вчений Ле Куй Дон (1726–1784; В’єтнам).
Модерний період
1915 за редакцією лексикографа Лу Еркуя (1862–1935; Китай) вийшов перший китайський двотомний словник енциклопедичний «Ціюань» («Ciyuan») — «Джерело слів», який лінгвістично структуровано навколо слів, а не окремих ієрогліфів. Першу «Китайську енциклопедію» («Encyclopaedia Sinica») за редакцією місіонера С. Кулінга (1859; Велика Британія — 1922; Китай) надруковано в Гонконзі 1917 англійською мовою. 1936 опубліковано великий енциклопедичний словник «Ціхай» («Cihai») — «Море слів», над яким близько 20 років працювали понад 100 науковців під проводом Шу Сіньчена (1893–1960; Китай). Праця містила близько 80 тис. статей і витримала багато перевидань. Робота над першою універсальною китайською енциклопедією (74 томи) «Чжунго Да Байке Цюаньшу» («Zhongguo Da Baike Quanshu») — «Енциклопедія Китаю» розпочалася 1978, тематичні томи виходили 1980–1993, загалом охопивши 66 тем (друге скорочене видання — 2009, онлайн-видання — 2018).
Китайський культурний університет на Тайвані 1981–1983 випустив 10-томну «Чжунхуа Байке Цюаньшу» — «Китайську енциклопедію» (доступна онлайн-версія).
1985–1991 вийшов китайськомовний скорочений переклад «Енциклопедії Британіка» (в 11 томах). Існує китайська «Вікіпедія» (з 2002).
Опубліковано сучасні англомовні енциклопедії Китаю: «Кембриджська енциклопедія Китаю» (1991), «Енциклопедія Китаю Брілла» (2009), 5-томна «Беркширська енциклопедія Китаю» (2009).
Література
- Bauer W. The Encyclopaedia in China // Cahiers d’Histoire Mondiale. 1966. Vol. 9. № 1. P. 665–691.
- Song Yingxing. T’ien-Kung K’ai-Wu : Chinese Technology in the Seventeenth Century / Transl. and annot. by E-tu Zen Sun, Shiou-chuan Sun. University Park. Pennsylvania State University Press, 1966. 372 p.
- Lehner G. China in European Encyclopedias, 1700–1850. Leiden ; Boston : Brill, 2011. 402 p. (European Expansion and Indigenous Response. Vol. 9).
- Гайко Г. І., Білецький В. С. «De Re Metallica» Ґеорга Аґріколи як енциклопедична пам’ятка пізнього середньовіччя // Українська енциклопедистика: постаті, події, поняття : збірник матеріалів / За заг. ред. А. Киридон. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2022. С. 26–33.
- Гайко Г. І. Старовинна китайська енциклопедія «Використання витворів природи» (Tiangong Kaiwu) // Українська енциклопедистика в умовах воєнного стану. Питання теорії та практики : кол. монографія / Заг. ред. А. Киридон. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2024. С. 10–12.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гайко Г. І. Китайські енциклопедії // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Китайські енциклопедії (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.08.2026
