Кирка

Ки́рка (від тур. kürek — лопата, совок, весло) — ручне ударне знаряддя праці.

Зміст

1 Характеристика
2 Різновиди
3 Література
4 Автор ВУЕ

Характеристика

Має форму загостреного з одного кінця молотка або стрижня на довгому держаку. Призначена для подрібнення, розколювання твердих порід, льоду. Часто з одного боку має вузьке мотижне лезо, з іншого — «дзьоб», що дозволяє наносити по оброблюваному матеріалу удари значної сили.

Різновиди

Залежно від робочої ударної частини виокремлюють різновиди знаряддя: кайло, кирка-мотига, обушок, оскард, клевець.

К а й л о — двобічна кирка для відбивання і подрібнення кам’яного вугілля, гірських порід. У давнину кайло виготовляли з оленячих рогів, пізніше — із бронзи і сплавів заліза. Відомі кайла одно-, двокінцеві та зі вставним лезом. Сліди від кайлоподібних знарядь знаходять на стінках гірничих виробок кам’яної доби (зокрема в Україні — на стінках кременевидобувних штолень і шахт на Донбасі, в урочищі Біла Гора на Полтавщині).

К и р к а-м о т и к а — двобічна кирка, один «дзьоб» якої чотиригранний, другий має форму лопаточки (мотики). Застосовують для робіт на ґрунті.

О б у ш о к — однобічна кирка (кайло); основне знаряддя шахтарів у 19 — на початку 20 сторіч. Слугувала для відколювання грудок вугілля та інших м’яких і крихких порід від брили пласта. Має тупу (обух) і гостру (зубок) частини. Зубок — змінна частина; його можна замінити у міру зношування. Термін поширений переважно на Донбасі.

О с к а р д (оскарда) — спеціальна кирка, молоток. У давнину нею карбували жорна. У процесі перемелювання жорна ручних млинків, водяних млинів і вітряків поступово стиралися, тому насічку на їхніх робочих поверхнях поновлювали. Цю роботу виконували за допомогою оскарда.

К л е в е ц ь (келеп, келевець, чекан) — кирка для військових цілей, холодна зброя на короткому ратищі-держаку, гранована і вузька бойова частина якого нагадує дзьоб птаха із молоткоподібним обушком. Застосовували у 10–17 століттях для ураження воїнів супротивника, які мали захисне спорядження (кольчуги, лати). Походить від бойового молота — поширеної зброї давніх слов’ян, германців і кельтів.

Література

Gisman St. Ilustrowany Górniczy Słownik Encyklopedyczny. Katowice : Górniczo — Hutnicze, 1955. 528 p.
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Донбас, 2004. Т. 1. 640 с.
Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва. Київ; Алчевськ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» ; ЛАДО, 2013. 542 с.