Екзарх

Екза́рх (грец. έξαρχος — очільник, керівник, зачинатель) — багатозначний термін.

1) У Давній Греції — керівник хору, зачинатель співів, плачів; пізніше — очільник жерців, що служили при храмі.

2) У Візантійській імперії (з 5 ст.) — намісник імператора, що управляв адміністративно-територіальною одиницею за межами метрополії (екзархатом), крупною провінцією. Від 2-ї пол. 6 ст. — губернатори із розширеними цивільними та військовими повноваженнями (території під їхньою юрисдикцією також отримали назву екзархатів — Равеннський екзархат, Екзархат Африки). У період християнізації нових народів титул «екзарх» набули єпископи, призначені патріархом у віддалені від центральної кафедри землі.

3) У східному християнстві (давньосхідних, православних, східно-католицьких церквах):

• посада глави окремого церковного округу (екзархату), який географічно розташований поза межами канонічної території даної помісної церкви; архієрей, що обіймає таку посаду, підзвітний предстоятелю церкви (патріарху, католікосу) або синоду, проте має широкі повноваження, є старшим єпископом цього церковного регіону;
• настоятель кількох відносно самостійних зарубіжних єпархій (округів);
• титулярний єпископ, призначений духовно опікуватися доволі чисельною спільнотою вірян на території, яка ще не піднесена до рангу єпархії (недостатньо велика чи слабко організована) і розташована за межами партикулярної церкви, у діаспорі (у Східних католицьких церквах — Апостольський екзарх, безпосередньо підпорядкований Папі Римському);
• священник, якого єпископ призначив своїм виконавчим представником у різних сферах єпархіального управління; патріарх — у постійне представництво патріархату, ставропігію.