Доксографія

Доксогра́фія (від грец. δόξα — думка, погляд і грец. γράφω — писати) — стислий виклад думок, поглядів давніх філософів, учених у працях пізніших авторів.

Зміст

1 Загальна характеристика
2 Академічна полеміка
3 Література
4 Автор ВУЕ

Загальна характеристика

Термін уведено на поч. 20 ст. філологом Г. Дільсом (особливу роль відіграла його праця «Фрагменти досократиків»).

Початково під цим терміном розуміли спеціальний жанр філософської історіографії. Доксографами називали авторів античності, які в своїх творах викладали погляди давніших філософів — у вигляді витягів (фрагментів) з їхніх праць, переказу, ремінісценцій та алюзій, діалогів, спогадів. Через те, що більшість оригінальних праць стародавніх мислителів були втрачені, доксографії ставали цінним (часто — єдиним) джерелом знань про їхні вчення. Відбір, фіксацію та систематизацію думок інших мислителів розглядають як початки галузі історико-філософського (історико-наукового) дослідження.

Пізніше під доксографією розуміли будь-які праці, що містили виклад різних учень, зокрема й огляд релігійних течій, єресей.

Значущий доксографічний матеріал містять праці Платона (як-от «Апологія Сократа»), Аристотеля (розгляд будь-якої проблеми починав із викладу відомих йому міркувань попередників), Теофраста («Про життєписи»), Плутарха («Порівняльні життєписи»), Діогена Лаертія («Життя і думки славнозвісних філософів»), Тертулліана («Про душу») та ін. Серед відомих представників доксографічної традиції в ісламській культурі: Аль-Ашарі, Абу Мансур аль-Багдаді, Аш-Шахрастані, Ібн Хазм та ін.

Доксографія не висувала за мету реконструкцію чи інтерпретацію наведених поглядів, радше фіксувала й транслювала саме те, що було висловлено (написано) іншими. Передбачала добір матеріалу, що поставав актуальним або цікавим для доксографа у тогочасному контексті, фільтрацію на головне і другорядне, віднесення мислителя до певної школи, течії, напряму.

Академічна полеміка

Від 1980‒1990-х розгорнулася жвава філософська полеміка щодо суперечливого історичного значення доксографії, її функцій та майбутнього. Так, Р. Рорті наділив доксографію усіма вадами традиційної історіографії. На його думку, доксографія вибірково «мумифікує» знаних філософів як «видатних», приписує їм виняткове право на авторитетні відповіді та нехтує тими, хто працював на помежів’ї філософії та політики, економіки, медицини, моралі, права тощо. «Глоріфікація» (від лат. Gloria — слава) низки визначних філософів минулого веде до маргіналізації всіх інших та збіднює історію ідей. Звідси й застиглість філософського канону, що ігнорує розширення філософської проблематики та просування нових філософських питань. Тому Рорті відкидав доксографію як «найсумнівніший жанр» та пропонував користуватися у царині історико-філософських досліджень іншими жанрами: історичною реконструкцією, раціональною реконструкцією (філософських понять і концепцій) та інтелектуальною історією.

Водночас низка істориків античної філософії, передусім А. Лакс (франц. André Laks; нар. 1950, Франція), М. Фреде, наполягали на «відновленні в правах» доксографії за кількома напрямами: встановлення автентичного, історично виправданого образу античної доксографії; аналіз її підходів і можливостей порівняно із модерними історіографічними жанрами; розпрацювання доксографії сучасного типу. Визначальною рисою доксографії вважали актуалізацію філософських учень. «Нова доксографія», на їхній погляд, покликана сполучити переваги «філософської» та «історичної» історіографії філософії, керуватися критерієм інтересу, який давні мислителі мають для сучасної філософії та її актуальних дискусій.

Філософи та історики розглядають доксографію ще як особливу практику пам’яті, із власними закономірностями та методиками, функція якої — добирати, зберігати й транслювати в часі інтелектуальні пошуки, елементи світогляду, корпус ідей.

Література

Philosophy in History: Essays in the Historiography of Philosophy / Eds.: R. Rorty, J. Schneewind, Q. Skinner. Cambridge : Cambridge University Press, 1984. 416 p.
Mansfeld J., Runia D. Aetiana: The Method and Intellectual Context of a Doxographer : in 3 vol. Leiden : Brill, 2010. Vol. 3: Studies in the Doxographical Traditions of Ancient Philosophy. 648 р.
Карівець І. Річард Рорті та доцільність існування історії філософії (Передмова до українського перекладу статті Річарда Рорті «Історіографія філософії: чотири жанри») // Humanitarian Vision. 2021. Vol. 7. Is. 1. С. 54‒57. URL: https://science.lpnu.ua/uk/shv/vsi-vypusky/tom-7-chyslo-1-2021/richard-rorti-ta-docilnist-isnuvannya-istoriyi-filosofiyi
Йосипенко С. Дослідження історіографії філософії у франкомовній філософії // Sententiae. 2022. Vol. 41. Is. 3. Р. 26‒42.
Frede M. The Historiography of Philosophy. Oxford : Oxford University Press, 2022. 256 р.