День подяки

«Перший День подяки», худ. Ж. Л. Ж. Ферріс, поч. 20 ст.

День подя́ки — щорічне національне свято у Сполучених Штатах Америки, Канаді та деяких інших країнах, маніфестація вдячності за достаток, блага, щедрий врожай, перемогу, безпеку тощо. Вкорінене у релігійних і культурних традиціях, багате на легенди і символіку; має помітне соціально-інтеграційне значення. У широкому розумінні — свято, притаманне різним традиційним суспільствам, на честь врожаю, приплоду, достатку, звільнення від лих, витоки якого простежують у давніх аграрних культах.

У США

День подяки у США (англ. Thanksgiving Day) відзначають щорічно у 4-й четвер листопада.

Навколо свята сформувалася своєрідна національна міфологія. Його історію часто пов’язують з подіями 1621 (т. з. міф про перший День подяки), коли у Новому світі англійські переселенці з колонії Плімут (тепер шт. Массачусетс) та корінні мешканці-індіанці спільно відзначали свято врожаю після суворої й голодної зими. Оповідають, що колоністи, які пристали до берега 1620, отримали дружню допомогу, підтримку і захист від місцевих жителів — народу вампаноагів. Англійці, які вижили завдяки цій допомозі, запросили індіанців на триденне святкування з подячними молитвами і бенкетом; вполювали численних «диких птахів» (традиційно вважають, що йшлося про диких індиків, але, на думку багатьох істориків, радше качок або гусей), тоді як вампаноаги принесли оленину, ймовірно рибу, овочі та пиво. Спільне святкування закріпило договір між пілігримами та індіанцями, який проіснував до т. з. Війни короля Філіпа (1675–1678).

Існують інші версії першого святкування (наприклад, іспанською громадою 08.09.1565 у теперішньому м. Сент-Августині, штат Флорида). Проте, за висновком більшості науковців, навряд чи локальні події в окремих місцевостях могли набути ключового національного значення. Дні подяки — тягла традиція, що сягає корінням у язичницькі та християнські обряди різних європейських народів. В історії Старого світу дні подяки та особливі подячні релігійні служби актуалізовано під час Реформації, зокрема в Англії — за правління Генріха VIII. Тут пуританське крило (див. Пуритани) Англіканської церкви прагнуло скасувати всі колишні католицькі церковні свята та впровадити замість них Дні посту та Дні подяки (останні — у разі особливих благословень від Бога). Звідси й поширеність таких релігійних практик серед переселенців у Новий світ: у різних поселеннях їх відзначали як заходи спільної молитви Богу за рясний врожай, добробут, перемогу, закінчення посухи тощо.

Водночас мешканці американського Півдня не поспішали переймати ці звичаї. Тривалий час уряди штатів самостійно вирішували, чи встановлювати свято і коли саме його відзначати.

Дж. Вашингтон став першим президентом, який проголосив святкування Дня подяки (26.11.1789 означено Днем національної подяки за Конституцію США).

У середині 19 ст. медіа розпочали кампанію за спільне проведення всеамериканського Дня подяки, щоби сприяти єдності нації в умовах, коли країна балансувала на межі громадянської війни (див. Громадянська війна в США 1861–1865). Ідея здобула підтримку президента А. Лінкольна: 03.10.1863 він проголосив національний День подяки як офіційне свято (і вихідний день) в останній четвер листопада. Існує й легенда, що це рішення Лінкольн ухвалив через письменницю й громадську активістку Сару Джозефу Гейл (1788–1879; США), яка десятиліттями надсилала листи політикам і президенту з проханнями запровадити свято.

Відтоді День подяки щорічно оголошували чинні президенти, датою зазвичай обирали останній четвер листопада. Сформувалася традиція розпочинати з наступного дня сезон різдвяних закупів (т. з. чорна п’ятниця). Наміри президента Ф. Д. Рузвельта відійти від традиції та перенести дату День подяки у 1939 на тиждень раніше — у передостанній четвер місяця (з міркувань стимулювати торгівлю в країні, яка все ще страждала від Великої депресії, а на той листопад за календарем припало 5 четвергів) несподівано спричинили негативну громадську реакцію й політичний опір. Президентська декларація не була юридично обов'язковим актом, а тому 22 штати вирішили її проігнорувати. Ситуація невизначеності, коли майже половина країни святкувала День подяки за нововведенням, а друга половина — через тиждень, повторилася й наступними роками. Після схвалення Конгресом США відповідної резолюції Рузвельт підписав 26.12.1941 закон, який офіційно упровадив 4-й четвер листопада як національне свято День подяки.

Свято набувало щодалі нових конотацій, стало символізувати міжкультурну взаємодію, відкритість і можливості Америки для новоприбулих, родинні цінності.

День подяки відзначають одночасно як урочисте всеамериканську (масові заходи, костюмовані паради, спортивні матчі, фестивалі повітряних куль) і сімейну подію (у цей день прагнуть зібрати всю родину). Традиційна щедра трапеза американців на День подяки включає печену індичку (страва стала асоціюватися зі святом від поч. 19 ст.), картоплю, журавлиний соус, гарбузовий пиріг.

У Канаді

День подяки в Канаді (фр. l'Action de grâce) відзначають щорічно у 2-й понеділок жовтня. Є офіційним святом у всіх провінціях країни, за винятком Нью-Брансвіка та Нової Шотландії.

За поширеною версією, найдавніше з відомих святкувань на теренах Канади датують 1578, коли експедиція під проводом мореплавця й дослідника М. Фробішера (1535; Велика Британія — 1594; США) провела на території Нунавута подячні ритуали за порятунок після тривалих мандр. Експедиція безуспішно намагалася знайти для Англії північний морський шлях у Китай, опинилася на території теперішньої канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор, де й заснували поселення. Відзначення успішного прибуття на новий материк вважають «першим Днем подяки, відсвяткованим у Північній Америці».

Поряд із тим попередниками канадського Дня подяки називають французьких переселенців, які прибули до Нової Франції в 17 ст. і, за традицією, святкували кінець сезону збору врожаю.

Після прибуття до Нової Шотландії колоністів із Нової Англії (від 1700), святкування Дня подяки в осінній сезон стало звичним явищем. Нові іммігранти (ірландці, шотландці, німці та ін.) збагатили свято власними традиціями. Втікачі зі Сполучених Штатів до Канади під час і після Американської революції здійснили помітний вплив на поширення тут американських звичаїв святкування (як-от сімейна трапеза з індичкою).

09.10.1879 року генерал-губернатор Канади оголосив 6 листопада «днем спільної подяки Всемогутньому Богу за щедрий урожай, яким було поблагословлено Канаду». Пізніше Канадський парламент постановив відзначати національне свято (31.01.1957, з тією самою формулою) у другий понеділок жовтня.

В інших країнах

Свято День подяки є національним також у Сент-Люсії (перший понеділок жовтня), Ліберії (з 1883, перший четвер листопада). Неофіційно відзначають у багатьох країнах — від Великої Британії та Німеччини до Бразилії та Австралії.

У Бразилії Національний день подяки (порт. Dia de Ação de Graças) був запроваджений президентом (від 17.08.1949) під впливом американської традиції. У 1966 новий закон встановив святкування у 4-й четвер листопада. Цю дату відзначають тут і протестантські деномінації американського коріння (євангелічно-лютеранська, пресвітеріанска, баптистька, методистська тощо церкви).

Деякі землі Німеччини святкують День подяки у першу неділю жовтня, проводять хресні ходи та паради.

На о. Норфолк (зовнішня територія Австралії) — в останню середу листопада та ін.

Свята зі схожими назвами, присвячені вдячності за щедрий врожай та інші блага, відомі в різних культурах і зазвичай припадають на осінній період (після завершення сільськогосподарських робіт).

Натепер свято має переважно світський, розважальний характер.

В Україні

Давній взірець подячного святкування — традиційні для терен України народні свята з нагоди закінчення жнив (див. Обжинки).

Занесена з американського континенту традиція святкування Дня подяки властива (понад століття) протестантському середовищу України. Перші спроби встановлення Дня подяки як загальнонаціонального свята пов’язані з активністю євангельських церков: ідея та концепція проведення такого свята вперше озвучені 2006 очільником Української церкви християн віри євангельської М. Паночком (нар. 1951; тепер Україна). 07.10.2006 Всеукраїнський День подяки вперше відзначили в м. Києві за участі представників різних християнських церков.

Масштабні заходи відбувалися на Майдані Незалежності, в палаці «Україна» у 2008, 2009; потім перенесені на обласний рівень; знову набули масової участі 17.09.2017 (у межах відзначення 500-річного ювілею Реформації), 23.09.2018.

Література

Hodgson G. A Great and Godly Adventure; The Pilgrims and the Myth of the First Thanksgiving. New York: PublicAffairs, 2006. 212 р.
Baker J. W. Thanksgiving: The Biography of an American Holiday. Durham : University of New Hampshire Press, 2009. 273 р.