Даміловський, Микола Олександрович

Даміловський, Микола Олександрович
Народження	18.12.1880
Місце народження	Козацьке (Ніжинський район)
Смерть	21.03.1942
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Лук'янівське кладовище
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	архітектура, будівництво
Традиція/школа	модерн український

Електростанція у Ніжині

Споруда міської очисної станції на Саперній слобідці у Києві. Рисунок Чепелика В. В.

Даміло́вський, Мико́ла Олекса́ндрович (18.12.1880, с. Козацьке, тепер Ніжинського району Чернігівської області, Україна — 21.03.1942, м. Київ, тепер Україна) — архітектор, цивільний інженер, професор (з 1919), громадський діяч, один із фундаторів українського модерну в архітектурі цивільних будівель та промислових, виробничих, технічних споруд.

Життєпис

Народився в сім’ї сільського псаломщика. 1900 закінчив гімназію у м. Ніжині. 1900‒1909 навчався у Санкт-Петербурзькому інституті цивільних інженерів (тепер Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет). Від 1909 обіймав посаду інженера технічного відділу в Управлінні з будівництва залізниці Одеса — Бахмач (м. Київ), з 1915 — головний архітектор Управління з будівництва залізниці Гришине — Рівне (м. Харків). Водночас 1910–1915 викладав на Київських технічних курсах інженера Пермінова, згодом — на курсах вогнестійкого будівництва при Харківському технологічному інституті (тепер Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»), у Київському політехнічному інституті (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»).

Будівельною практикою займався від 1909.

1918 — головний архітектор у Департаменті нових споруд Міністерства шляхів сполучення Української Народної Республіки. Наприкінці 1918 взяв участь у створенні першого в Україні Архітектурного інституту (тепер факультет Київського національного університету будівництва і архітектури), де у 1919‒1921 працював на посаді професора геодезії, згодом — будівельного мистецтва і частин будівель; до 1929 — професор будівельної справи архітектурного факультету Київського художнього інституту (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури).

1929‒1930 перебував під арештом за підозрою у співучасті в організації Спілки визволення України під керівництвом С. Єфремова (див. Спілки визволення України процес). 1930‒1937 працював на посаді професора і завідувача кафедри у Київському будівельному інституті, від 1938 — професор і завідувач кафедри Київського художнього інституту.

Помер голодною смертю під час німецької окупації м. Києва. Похований на Лук’янівському кладовищі.

Діяльність

Застосовував український модерн (який тоді часто називали українським народним стилем) у будівництві прибуткових житлових будинків у м. Києві, промислових споруд різноманітного призначення у містах Києві, Кривому Розі, Білій Церкві, Ніжині, Одесі, на залізничних магістралях. Разом із однодумцями стояв біля першоджерел створення в Україні Товариства українських архітекторів, художнього та архітектурного інститутів у м. Києві. Його авторству належить прилад для побудови архітектурних перспектив (так звана лінійка Даміловського), яким фахівці користуються дотепер.

Співпрацював з О. Вербицьким, Д. Дяченком, В. Г. Кричевським, І. Моргілевським, П. Юрченком.

Твори:

проєкт і спорудження прибуткових будинків у м. Києві: Міхельсона (1913‒1914) та Київського благодійного товариства в садибі Сулимівських закладів (1914‒1915).
споруда міської очисної станції на Саперній слобідці у м. Києві 1910-і
споруда міської електростанції у м. Ніжині 1914-1916
проєкт будинку друкарні у м. Києві;
проєкт і спорудження всіх будівель залізничного вузла «Одеса-Пересип» та проєкти всіх споруд служби тяги залізничної лінії «Одеса — Бахмач»;
проєкти всіх споруд — вокзалів, шляхових будівель, паровозних депо, майстерень, житлових будинків тощо залізничної лінії «Гришине — Рівне»;
проєкти і виконання відбудовчих робіт у м. Києві після громадянської війни в Україні 1917‒1921;
проєкт і будівництво міських водогонів у містах Білій Церкві і Кривому Розі (усі інженерні, гідротехнічні і цивільні споруди) 1927‒1928;
проєкт будівельної частини Кабельного заводу у м. Києві;
проєкт теплоелектроцентралі для станції Просяна Дніпропетровської області;
проєкт і керівництво роботами з реконструкції сцени Театру російської драми в м. Києві (тепер Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки).

Комплекс споруд міського водогону у Білій Церкві на території парку «Олександрія»
Могила Даміловського в Лук'янівському державному історико-меморіальному заповіднику — пам’ятка історії

Література

Цапенко М. П. З історії шукань національного стилю в архітектурі України // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. Київ : Держбудвидав УРСР, 1959. С. 285‒302.
Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії а історії архітектури і містобудування, 1999. С. 118.
Катернога М. Духовний подвиг зодчого (До 120-річчя від дня народження М. О. Даміловського) // Українська Академія мистецтв: Дослідження та науково-методичні праці. Київ : Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, 2000. Вип. 7. С. 245‒253.
Чепелик В. В. Український архітектурний модерн. Київ : Київський національний університет будівництва та архітектури, 2000. С. 161‒163.
Гринь М.М. Кам’яної справи художник. Київ : Фенікс, 2020. 272 с.
Власенко А., Степанова С. Сад українського модерну. Українська стилістика в архітектурі першої половини ХХ ст. Київ ; Харків : Видавець Олександр Савчук, 2025. 400 с.

Автор ВУЕ

О. М. Делемень

Покликання на цю статтю: Делемень О. М. Даміловський, Микола Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Даміловський, Микола Олександрович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.01.2026