Глузман, Семен Фішельович

Глу́зман, Семе́н Фі́шельович (10.09.1946, м. Київ, тепер Україна — 16.02.2026, м. Київ, Україна) — лікар-психіатр, громадський діяч; правозахисник, колишній дисидент і політв’язень, засновник (1991) Асоціації психіатрів України.

Глузман, Семен Фішельович
Народження	10.09.1946
Місце народження	Київ
Смерть	16.02.2026
Місце смерті	Київ
Alma mater	Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	психіатрія, захист прав людини, експертна і громадська діяльність

Життєпис

Народився в сім’ї лікарів (батько — Глузман Фішель Абрамович (1904–1987), лікар-патофізіолог, доктор медичних наук; мати Галина Петрівна — лікар-терапевт). У родині зростали сини Семен і Данило.

1970 закінчив Київський медичний інститут (тепер Національний медичний університет імені О. О. Богомольця), здобув диплом лікаря-психіатра. Відтоді працював у Житомирській області: психіатр у психіатричній лікарні м. Житомира, з 1971 — психіатр у м. Коростені. Від 1972 — психіатр на станції швидкої допомоги у м. Києві (відмовився від пропонованої посади в Дніпропетровській спеціальній психіатричній лікарні).

У листопаді 1971 підготував незалежну заочну судово-психіатричну експертизу в справі генерал-майора П. Григоренка, використавши при цьому статті самого Григоренка, його листування та відгуки близьких та однодумців, а також всі наявні в його справі медичні документи (були таємно передані Глузману адвокатом Григоренка). В експертизі (результати якої були опубліковані в самвидаві) Глузман довів, що Григоренко повністю здоровий, а відтак у психіатричній лікарні утримується незаконно й засвідчив незаконність застосованих проти генерала методів психіатричного лікування. Матеріали експертизи мали гучний резонанс не лише в СРСР, але й за кордоном, Глузман став однією з головних постатей руху проти каральної психіатрії у радянські часи.

У березні 1972 було проведено обшук на квартирі Глузмана. У 26 років став політв’язнем: у травні 1972 його заарештували органи КДБ за обвинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді (ст. 62 КК СРСР), у жовтні 1972 засуджений (головно — за незалежну психіатричну експертизу) на 7 років виправних таборів (у Пермській області, ВС 389/35), додатково йому дали 3 роки заслання в Сибір (з травня 1979 перебував у засланні в Тюменській області, тепер РФ). Покарання відбував разом із Левком Лук’яненком, Мирославом Мариновичем, Євгеном Сверстюком, Іваном Світличним та ін.

Під час перебування в таборі продовжував займатися науковою та публіцистичною діяльністю. У співавторстві з правозахисником Володимиром Буковським (автор передмови) написав статтю «Посібник з психіатрії для інакодумців». Збирав та передавав на волю інформацію про становище політв’язнів у таборах, яку поширював самвидав, а також публікувалася в західних виданнях. Заочно був обраний членом міжнародного ПЕН-клубу.

Після звільнення 1982 повернувся в м. Київ, але без прописки на роботу не брали (пів року його не прописували в дружини; на той час у подружжя зростала маленька дитина, потрібні були засоби до існування). Глузман влаштувався працювати слюсарем на заводі «Промарматура» (тепер не існує) на Подолі у м. Києві.

Від 1983 чотири роки працював лікарем-педіатром, завідувачем відділення дитячої поліклініки (право працювати лікарем отримав після листа-звернення до Ю. Андропова). У роки горбачовської перебудови пішов з офіційної посади, займався науковою діяльністю (уклав кілька статей), написав сценарії до двох фільмів.

1989–1990 — член Експертної групи при Комітеті Експертної групи у складі Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради СРСР, експерт із проблем психіатрії та наркології Комітету конституційного нагляду СРСР.

Від 1991 був виконавчим секретарем, а з 2011 — президентом Асоціації психіатрів України.

Від 1993 – виконавчий директор Українсько-американського бюро захисту прав людини.

1993–1995 керував проєктом «Модель системи інформування та планування для України».

На прохання Державного департаменту США виступав 1994 перед Конгресом США як експерт з проблем дотримання прав людини в Україні.

1995 став засновником Центру реабілітації та вивчення жертв воєн і тоталітарних режимів.

1996–1999 — науковий директор спільного американсько-українського проєкту «Психічне здоров’я дітей, які потерпіли внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС: досвід епідеміологічного дослідження».

У 1998 став одним із авторів Закону України «Про психіатричну допомогу» (ухвалений Верховною Радою України в 2000) та низки інших законодавчих документів.

1998–1999 працював експертом Організації Об’єднаних Націй з прав людини.

Від 1999 — директор Міжнародного медичного реабілітаційного центру для жертв війни і тоталітарних режимів.

2000–2002 входив до правління Міжнародного фонду Сороса в Україні (вийшов зі складу правління через незгоду з політикою Фонду). Одночасно у 2000–2003 — науковий керівник спільного американсько-українського дослідження «Алкоголізм та психічне здоров’я в Україні».

У серпні 2010 увійшов до Громадської гуманітарної ради при Президентові України.

01.12.2011–08.12.2012 — учасник ініціативи «Перше грудня».

Активно займався правозахисною діяльністю.

Виступав на захист українського режисера Олега Сенцова, засудженого РФ (25.08.2015) до 20 років позбавлення волі.

Науковий і творчий доробок

Автор численних праць з прав людини, психіатричної етики. Самостійно чи в співавторстві з іншими дослідниками підготував статті, присвячені психіатрії в Україні, наслідкам аварії на Чорнобильській АЕС для здоров’я населення та можливих ризиків, формуванню суїцидальних настроїв, нікотинової залежності, зловживання алкоголем, агресії щодо статевих партнерів тощо.

Входив до складу робочої групи Міністерства охорони здоров’я України, що 2011–2012 підготувала проєкт Концепції вдосконалення психіатричної допомоги дітям з метою вирішення актуальних завдань у сфері охорони дитинства, створення належних умов для забезпечення реалізації прав та законних інтересів дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при наданні їм психіатричної допомоги. Концепцію розпрацьовували на виконання Указу Президента України № 1163/2011 «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні», для підготовки пропозицій щодо вдосконалення порядку надання психіатричної допомоги дітям. Йшлося, зокрема, про відокремлення стаціонарної психіатричної допомоги для дітей від психіатричної допомоги для дорослих, підвищення якості медичних послуг для дітей, забезпечення лікарськими засобами дітей пільгових категорій.

2012 вийшла друком автобіографічна книга Семена Глузмана «Малюнки з пам’яті, або Спогади відсидента» («Рисунки по памяти или воспоминания отсидента»), над якою почав працювати ще 1989. Праця умовно поділена на дві частини: тюремні спогади та есеї, присвячені друзям. У спогадах автора Василь Стус, Сергій Ковальов, Валерій Марченко та багато інших дисидентів представлені не мучениками чи героями, а пересічними людьми, «що мали нещастя народитися і жити у країні тоталітарної брехні, але разом з тим і мужньо їй протистояти».

Автор поетичної збірки «Псалми і скорботи» («Псалмы и скорби»; 1994).

Членство в професійних організаціях

Почесний член Американського товариства психіатрів (з 1979).
Член Королівського коледжу психіатрів Великої Британії (з 1980), Канадської психіатричної асоціації (з 1981), Товариства психіатрів і неврологів Німеччини (з 1990).
Директор Українсько-американського бюро захисту прав людини (з 1990).
Патрон Міжнародного фонду «Женевська ініціатива в психіатрії» (з 1992).
Член Всесвітньої ради реабілітації жертв тортур (1994–2003).
Член Контрольної комітету з проблем зловживань психіатрією Всесвітньої психіатричної асоціації (з 1998).

Нагороди та визнання

1977 ім’ям діяча названо психіатричну клініку у Франції (CAC Saint-Denis «Sémion Gluzman», Centre de sante semion gluzman clinique psychiatrique à st denis).

Міжнародний рух «Amnesty International» оголосив 1978 роком Семена Глузмана.

Лауреат премій: Європейського Союзу–США «За розвиток демократії та громадянського суспільства» (1998); «Людина року» (1999) як правозахисник року; Американської психіатричної асоціації «Захист прав людини» — за визначний внесок в організацію захисту прав людини та психічного здоров'я у світі (2001).

У 2002 отримав подяку від Служби безпеки України за значний особистий внесок у справу ствердження та зміцнення державної безпеки України (за допомогу у виданні журналу «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВС–КДБ»).

У 2008 здобув Женевську премію з прав людини в галузі психіатрії за мужність і відданість ідеалам гуманізму (вручена на XIV конгресі Всесвітньої психіатричної асоціації в м. Празі).

Звання «Почесний житель м. Богуслава» (з 2019, за рішенням Богуславської міської ради).

С. Глузмана визнають одним із моральних авторитетів України.

Праці

Fear of Freedom: psychological decompensation or existentialist phenomenon? // American Journal of Psychiatry. 1983. Vol. 139. No. 1. P. 57–61.
On Soviet Totalitarian Psychiaty. Amsterdam : International Association on the Political Use of Psychiatry, 1989. 87 р.
World Psychiatry and the Soviet Union // The Lancet. 1989. Vol. 334. No 8664. P. 678–679.
Злоупотребление психиатрией: социальные и юридические истоки // Философская и социологическая мысль. 1990. № 7. С. 66.
Abuse of Psychiatry: analysis of the guilt of medical personnel // Journal of Medical Ethics. 1991. Vol. 17. P. 19–20.
Згода в психіатрії. Виступ на Всесвітньому конгресі з біоетики. Амстердам (1991) // Український оглядач. 1992. № 10.
Мнения и оценки врачей-психиатров Украины по актуальным вопросам психиатрической службы // Обозрение психиатрии и медицинской психологии имени В. М. Бехтерева. 1992. № 2. С. 41–50 (у співавт.)
Модель системы информирования и планирования лечения для Украины: заключительный отчёт // Вісник асоціації психіатрів України. 1998. № 3. С. 10–25 (у співавт.).
School and Neuropsychological Performance of Evacuated Children in Kyiv 11 Years after the Chornobyl disaster // Journal of Child Psyhology and Psychiatry. 2000. Vol. 41. No. 3. P. 291–299 (у співавт.).
Law and Рsychiatry: the totalitarian experience // The Journal of the American Academy of Psychiatry and the Law. 2001. September. Vol. 29. No. 3. С. 330–335.
Украинское лицо судебной психиатрии // Новости медицины и фармации. 2009. № 15 (289).
Subjective Health Legacy of the Chornobyl accident: a comparative study of 19-year olds in Kyiv // BMC Public Health. 2009. Vol. 17. No. 6. P. 14 (у співавт.)
Этиология злоупотреблений в психиатрии: попытки мультидисциплинарного анализа // Нейроnews: Психоневрология и нейропсихиатрия. 2010. № 1 (20). URL: https://neuronews.com.ua/ru/archive/2010/1%2820%29/article-260/etiologiya-zloupotrebleniy-v-psihiatrii-popytka-multidisciplinarnogo-analiza#gsc.tab=0
Напрямки реформування системи охорони психічного здоров’я дітей і підлітків в Україні // Український вісник психоневрології. 2012. Т. 20. № 1 (70) (у співавт.).

Твори

Пособие по психиатрии для инакомыслящих // Хроника защиты прав в СССР. 1975. № 13. С. 36–61 (у співавт.).
A Manual on Psychiatry for dissidents. Keuffel and Esser, 1976. 22 с. (у співавт.).
Псалмы и скорби. Харьков : Фолио, 1994. 166 с.
Листи з волі. Мирослав Маринович, Семен Глузман, Зиновій Антонюк. Київ : Сфера, 1999. 400 с.
Рисунки по памяти или воспоминания отсидента. Киев : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2012. 520 с.

Джерела

Глузман Семен Фишелевич. Ассоциация психиатров Украины. URL: http://upa-psychiatry.org.ua/rus/cv-gluzman-rus.html
Проект Концепції вдосконалення психіатричної допомоги дітям // Нейроnews: психоневрологія та нейропсихіатрія. 2012. № 5 (40). URL: https://neuronews.com.ua/ua/archive/2012/5%2840%29/article-653/proekt-koncepciyi-vdoskonalennya-psihiatrichnoyi-dopomogi-dityam#gsc.tab=0

Література

Диссидент, вернувшийся в холод: Интервью Ю. Константинова с С. Глузманом // Киевские новости, 1995, 3 ноября.
Феофанова А. Песня судьбы // Зеркало недели. 04.04.1997. URL: https://zn.ua/SOCIUM/pesnya_sudby.html
Відійшов у засвіти Семен Глузман — людина-легенда // Західний фронт інформаційний. URL: https://zahidfront.com.ua/news/Vidijshov-u-zasviti-Semen-Gluzman-lyudina-legenda.html

Автор ВУЕ

А. М. Киридон

Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Глузман, Семен Фішельович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Глузман, Семен Фішельович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.02.2026